ХОЛОПИЩЕ – зневажливе прізвисько: раб, холоп.
ХОРБЕР – хоробрий; згадується як оборонець храмів Предківської Віри (ВК, дощ. 21).
ХОРВАТ – 1) похідне від хоро – коло; 2) представник племені хорватів; у ВК (дощ. 7-3) згадується як родоначальник хорватів; варіант імені Горовато.
ХОРИВ – брат Кия, засновника Києва, одна з трьох київських гір називається за його ім’ям Хоревиця; за іншою версією, родоначальник хорватів, син отця Ора (за ВК, дощ. 38-А).
ХОРИГА – можливо, в основі хоро – коло; отець Хорига згадується у ВК (дощ. 29).
ХОРОБРИТ – від хоробрий.
ХОРОШ, ХОРОШКО – похідне від хороший.
ХОРОШУН – похідне від хороший, той, хто причепурюється, прихорошується.
ХОРС, ХРС – Бог зимового Сонця, Син Сварога. Ім’я утворене від хоро – коло. За деякими версіями, Хорс – Бог Місяця (холодний; світить, та не гріє), нічне світило. Англійське Hors означає кінь (пор. білий кінь Світовида – символ світанку, світла). В деяких перекладених пам’ятках ім’я Хорс пояснене як Аполлон. О. Фамінцин пропонував розглядати це ім’я як твірну основу для назви племені Рос – Рус, вірячи в Божественність походження народу: велети – від Велеса, марси – від Марса (в Італії), гермунди – від Гермеса (в Німеччині), роси – від Хорса, Хороса. Пор. перехід Hors / Hros; в німецькій мові також Hors перейшло в Ross.
ХОРТ – давня назва вовка. Поняття пов’язане з войовничістю (воїни-пси – каста воїнів-характерників).
ХОТЕБОР, ХОТИБОР – дослівно той, хто прагне боротьби; той, хто хоче боротися (той, хто любить боротьбу).
ХОТЕБУД, ХОТОБУД – 1) той, хто збуджує бажання; 2) від хоче бути; ім’я слов’янина на службі візантійців (згадує Прокопій Кесарійський VІ ст.).
ХОТЕН – те саме, що й Хоть, Хот.
ХОТЕНКО – похідне від хотіти.
ХОТИМИР – від хотіти миру; історичне ім’я сина карантанського (словенського) князя Борути; ім’я слов’янина на службі у візантійців VІ ст.; ім’я поширене серед західних слов’ян.
ХОТИНЕЦЬ – похідне від хотіти.
ХОТКО, ХОТЬКО – скорочене від імен на Хот-.
ХОТОВИД – той, хто має збудливий вигляд.
ХОТОНІГ – від хотіти і ніжний.
ХОТУЛЬ, ХОТЯК, ХОТЯН – зменшене від імен на Хот-.
ХОТЬ, ХОТ – бажаний; той, якого хотіли.
ХОЦ, ХОЦЬКО – те саме, що й Хот; козак Хоцько Мозарикін є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
ХРАБЕР, ХРАБР – хоробрий, сміливець. Болгарський чорноризець Храбр писав у Х ст., що слов’яни задовго до Кирила мали власну писемність, яку називали чертами і різами; сам християнин носив язичницьке ім’я.
ХРАБРЕ, ХРАБРИНА – хоробрий; сербське.
ХРАНА, ХРАНЕ, ХРАНЕН, ХРАНЕТА, ХРАНЕТКО, ХРАНЕЦЬ – від хранити – зберігати; сербське.
ХРАНИЛО – той, хто зберігає.
ХРАНИМИР – від хранити мир – зберігати мир; сербське.
ХРАНИСЛАВ – від хранити славу – зберігати славу; сербське.
ХРАНИЧ, ХРАНИША, ХРАНКО – скорочене від хранити – зберігати; сербське.
ХРАНОЄ, ХРАНОТА, ХРАНТА, ХРАНЧЕ, ХРАНЧУЙ – скорочені від хранити – зберігати; сербське.
ХРВАТИН – з племені хорватів.
ХРЕСНИЙ – нечистий дух, який перебуває на перехресті доріг; на Уралі збереглася навіть лайка пішов к хресному!, яка, вірогідно, була первісною стосовно християнського пішов к Чорту!; поява ж придорожніх хрестів замість язичницького бдина (стовпа з невеличким дашком) належить вже до християнського часу.
ХРУНН – можливо, від хрін; слов’янський воєвода, переможець греків, який повернув своєму племені відібрані землі та відновив правила слов’янської мови, які були зіпсовані внаслідок тривалих війн із чужинцями (Густинський літопис, 13).
ХУДАН – худий, кволий, виснажений, слабкий.
ХУДАШ – те саме, що й Худан.
ХУЛА – від хулити – обмовляти, паплюжити.
ХУРС – те саме, що й Хорс; козацькі імена Хурс Борисенко (сотня Юхимова), Хурс Іванович, Хурс Даниленко (сотня Маркова Бажененкова) є в Реєстрі Війська Запорізького.
ХУРСТЕН – можливо, похідне від Хорс; ім’я купця у посольстві Ігора Рюриковича до греків.
Ц
ЦВІТАН – похідне від цвіт; народжений у цвітні (квітні).
ЦВІТОСЛАВ – те саме, що й Цвітан; ім’я-новотвір.
ЦУР – дух-охоронець роду; слово відцуратися означає відмовитися від володіння, звичаїв і знань своїх Предків; вислів «Цур, тобі, Пек!» має захисне значення (оберіг) від недобрих ворожих зазіхань; див. ще Чур.
Ч
ЧАДОГОСТЬ – дитя-гість, довгоочікуване дитя.
ЧАЄГОСТЬ – очікуваний гість (від старослов’янського чаять – чекати, сподіватися).
ЧАЄСЛАВ – той, хто сподівається на славу.
ЧАПОНОС – довгоносий.
ЧАРА – чара, чарівник; давньоруське волхвівське ім’я перейшло в українське прізвище: Мартин Чара – козак сотні Богданенкової в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
ЧАРТ – див. Чорт.
ЧАСЛАВ – те саме, що Чеслав.
ЧЕРЕДА – чергова дитина (наступна); від черед – порядок, черга.
ЧЕРНИШ – чорнявий.
ЧЕРНЬ – чорний. Ім’я легендарного князя, що заснував Чернігів.
ЧЕРНЯК – чорнявий, чорноволосий.
ЧЕРНЯТА – від чорний; давньоруське; імена козаків Черня Петренко, Чернята Чечеленко в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
ЧЕСЛАВ – дослівно чесна слава; ім’я сербського князя Х ст.
ЧЕСН – чесний.
ЧЕСТА – чесний.
ЧЕСТИБОР, ЧЕСИБОР, ЧСТИБОР, ЧТИБОР – борець за честь, чесність; історична особа князь Честибор в ХІ-ХІІ ст. Поширене у Польщі, Богемії та Моравії.
ЧЕСТИМИЛ – милий для Честі; той, кого любить Честь (тут Честь – духовна сутність).
ЧЕСТИМИР, ЧЕСТМИР, ЧЕСТОМИР – чеське, дослівно чесний в мирі; чеський князь – персонаж Краледворського літопису; ім’я відоме в південних слов’ян Богемії та Моравії в ХІ–ХІІІ ст.; Ранська грамота згадує Честимира в ХІІ ст.
ЧЕСТИРАД – 1) заради честі (радетель честі); 2) радий честі.
ЧЕСТОМИР – див. ЧЕСТИМИР.
ЧЕТВЕР, ЧЕТВЕРОК – 1) четвертий син в родині; 2) народжений в четвер.
ЧЕТИР, ЧЕТИРЯ – від чотири, див. ще Чотирь.
ЧЕХ – ім’я одного з легендарних братів, родоначальників слов’янських країн, поруч із Лехом і Русом.
ЧИГИРИН – 1) від чигир – шлях, дорога або вихід (кримське); 2) чудодійна чигир-трава (чагарник); 3) Чигир-зоря – українська назва Венери, за якою давні русичі ворожили, вирушаючи в дорогу (згадується в Лунниках і ворожильних книгах). Ім’я легендарного засновника міста Чигирина (Україна), про якого існує романтична легенда.
ЧИС, ЧИСТ, ЧИСТАТА, ЧИСТЕН, ЧИСТИК, ЧИСТИЛО, ЧИСТЯК – від чистий; у всіх слов’ян.
ЧИСЛОБОГ – Бог Часу. У ВК закарбовано: «І Числобог рахує дні наші, чи бути дню Сварожому, чи бути ночі» (дощ. 11-Б). Зображували у вигляді статуї з двома обличчями: Сонця і Місяця. Сонце відлічує денний час, а Місяць – нічний. За народними переказами, перед храмом Числобога росли різнобарвні квіти, які розкривалися в різний час доби: від раннього ранку до пізньої ночі. За ними жерці визначали, котра година. Числобог тотожний грецькому Кроносу, римському Сатурну. Його свята відбувалися в час зимового сонцестояння (римські Сатурналії починалися 17 грудня і продовжувалися цілий тиждень; в Україні – 21-22 грудня Числобог вшановується поруч із Сварогом).
ЧОРНОБОГ – Бог Ночі. У ВК закарбовано: «Білобог і Чорнобог б’ються – і ті Сваргу тримають, аби світу не бути поверженому» (дощ. 11-А). Чорнобог не несе негативного смислового навантаження, якого йому надали християнські попи, а пізніше дослідники з християнською свідомістю. Він врівноважує Всесвіт; Ніч – володіння Чорнобога – для язичника священна, адже Сварог відкриває людському зору всі сузір’я для молитов і спілкування з Богами. У Бамберзі в балтійських слов’ян знайшли статую Чорнобога у вигляді лева (чи вовка) з рунічним написом: «Царні Бгу» – Чорнобог; за П. Й. Шафариком, це Бог венедів.
ЧОРНОВІЛ – чорний віл – символ Чорнобога.
ЧОРНОТА – від чорний.
ЧОРНОТУР – чорний тур – символ Бога Ночі; або сузір’я Тура (Тільця).
ЧОРНОУС – чорновусий.
ЧОРТ – можливо, первісно жрець Чорнобога; людина, наділена великою магічною силою, яку дають їй знання, почерпнуті зі стародавніх священних книг, написаних тайнописом (чертами і різами). Лат. Charto – написи на вотивних каменях словенців, знайдених на берегах річки Сави. Чортом називають також Домовика, Діда, Чура, Пращура, Цура – тобто родові Божества. Є свято «Чортовий тиждень» в середині лютого, пов’язане з магією родючості, маскарадами, рядженням у вивернуті кожухи, маски (скурати, личини), через що християнські попи й створили образ Чорта для залякування ним людей, перетворивши його в суперника Бога. Варіанти імені – Черт, Чортко; відомі козацькі прізвища: Андрушко Чорт в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р. (сотня Кулаківського), Семен Чортків Зять (сотня Домонтівська).
ЧОРТОМИР, ЧАРТОМИР – від Чорт і мир; гордий карантанський князь-язичник, який відмовився приймати християнство, – історична особа VIII ст. (в Словенії), воював із христоносцями, захищаючи рідновірську святиню на Богіньскій Бистриці (храм Живи); герой епічної поеми словенського поета Франце Прешерна «Хрещення при Савіце» (Krst pri Savici, 1835); археологи довели, що в цій місцевості справді існував язичницький храм.
ЧОТИРЬ – четвертий син в родині.
ЧРЕВО, ЧРЕВИК – від черево, живіт; сербські; згадується в 1253, 1357,1390 рр. (за А. Баженовою).
ЧТИБОР – від чтити боротьбу, той, хто шанує боротьбу; імена кількох давніх польських князів; поширене також у чехів.
ЧТИМИР – той, хто шанує мир (людей, громаду).
ЧТИРАД – той, хто шанує радість, від старослов’янського чтити – шанувати.
ЧТИСЛАВ – дослівно шануй славу.
ЧУДАК – від чудо; чудний, дивакуватий.
ЧУДИМИР – від чудо і мир; дослівно чудесний для миру (людей).
ЧУДОБОР – чудовий борець.
ЧУДОМИЛ, ЧЮДОМИЛ – від чудовий і милий.
ЧУДОМИР – чудовий для миру (людей, народу).
ЧУДОРАД – чудова радість.
ЧУДОРОД – чудово народжений.
ЧУЖОБОЙ – дослівно той, хто б’є чужих.
ЧУЖОРАД – радий чужинцям.
ЧУЙКО – той, хто добре чує.
ЧУМАК – в Україні в ХV–ХІХ ст. мандрівник, який возив збіжжя, сіль, рибу та інші товари для продажу; від цього промислу створено імена й прізвища, а також назва зоряного скупчення Чумацький шлях (власне, наша галактика, Молочна стежка).
ЧУПРИНА – історичне ім’я сотника згадується в «Історії Русів» у 1638 р. під час українсько-польської війни.
ЧУР, ЧУРА – від санскритського cur – курити, палити (приносити жертви Вогню – дерево, чурка); пор. також старослов’янське черта – риска (оберіг, межа, границя, рубіж). Див. Цур.
ЧУРАЙ – від Чур; ім’я полкового осавула («Історія Русів»).
ЧУРИК – зменшене від Чур, Цур.
ЧУРИЛА – те саме, що й Чурило; ім’я боярина Білгородського (відоме з ПВЛ).
ЧУРИЛО – 1) ім’я, пов’язане з образом духа Чура-Прапредка, що символізує потужну силу Рода, оберігає від чужинських впливів; в обрядовому фольклорі ім’я Чур, Чурило видозмінилося в Джурила, Ярила, що також є символами чоловічої плідної сили; 2) згадується як ім’я богатиря в галицькому билинному циклі: стеля його замку, як склепіння неба, на якому світять Сонце, Місяць і Звізди; його волосся – золота дуга; шия, як білий сніг; очі, як у ясного сокола; брови, мов у чорного соболя. Перед ним несуть соняшника, а він їде на коні й тішиться, виробляє різні чуда лицарської доблесті (з коня на коня перескакує, з сідла у сідло перелітає). В нього закохуються не тільки красні дівиці, але й заміжні молодиці, й навіть сама княгиня. Чурило Плєнкович – в українській народній поезії образ облесливого коханця, спокусника жіноцтва, (від слов’янського пленять – полонити красою, спокушати; пор. ще Перелесник).
ЧУРИНЯ – те саме, що й Чурило.
ЧУХОМА – від чухатися; ім’я воїна князя Данила.
Ш
ШАРКО – 1) круглий, повний, як куля (рос. шар); 2) від діалектного українського шара – фарба, краска; яскравий, червоний.
ШАЯН – західнослов’янське; варіанти – Шиян, Шеян; існують назви двох гір – Шиян і Шияниха – у Карпатах. Володимир Шаян – засновник руху Відродження Рідної Віри в Україні (1908–1974). Філософ, санскритолог, професор Львівського університету, директор Британської бібліотеки імені Тараса Шевченка (Лондон).
ШЕСТАК – шостий син.
ШИЛО – шило.
ШИРЯЙ – 1) широкоплечий; 2) похідне від ширяти – швидко літати, бігати тощо; могло означати того, хто нишпорив по всіх усюдах, все бачив, знав, або ім’я вправного воїна, швидкого, рухливого.
ШИШКА – шишка; символіка: первісно – родючості, а пізніше – високої посади.
ШОСТАК – те саме, що Шестак – шостий син; популярне в Київській Русі; козак на ім’я Шостак Савченко є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р., пізніше перейшло в прізвище.
ШУБА – 1) шуба – символ багатства або народження в пелені (сорочці); 2) на думку В. Казакова, в Московщині так називали недоношених дітей: після народження таких дітей клали в рукав шуби для зігрівання; 3) ім’я згадується в писемних джерелах у 1368 p. Нині побутує як прізвище.
ШУКЛЯ – від шукати – той, хто постійно шукає. Ім’я записане в ХV ст. у Переяславі.
ШУЛЬГА – лівша.
ШУМ – див. Шумило. Згадується у веснянках, гаївках: «Ой, нумо! Нумо! Заплетімо Шума!»
ШУМИЛО – 1) шумний, крикливий; 2) народжений навесні, коли розвиваються листочки на деревах (шум – весняне буяння зелені).
ШУМИХА – те саме, що й Шумило. Як чоловіче ім’я згадується в писемних пам’ятках початку ХVІ ст.; у веснянках Шумиха – жіноча пара Шума.
Щ
ЩАДИЛО – дослівно той, хто щадить – береже.
ЩАСНИЧ – щасливий.
ЩАСТИСЛАВ – прославлений щастям; ім’я-новотвір.
ЩАСТИТВОР – творець щастя; ім’я-новотвір.
ЩЕДР – старослов’янське; щедрий.
ЩЕДРОСЛАВ – уславлений щедрістю; ім’я-новотвір.
ЩЕК – 1) змій; за легендами, родоначальник чехів (ВК: дощ. 7-Г, 7-З, 31, 38-А та ін.); 2) від давньоруського щекотати – смішити (ущекотав – розсмішив).
ЩЕРБ – щербатий; можливо, народжений під час місяця, який спадає (старіє), його ще називають ущерб.
ЩЕРБАК – те саме, що й Щерб.
ЩУКА – щука. Ім’я з берестяної грамоти.
Я
ЯВІР – назва дерева, білий клен.
ЯВОЛОД – володар світу Яви, дослівно життєвий, проявлений в світі Яви, в житті.
ЯГНИЛО – від ягня.
ЯДРЕЙ – ядрений, здоровий, сильний. Ім’я духа плодючості (від ядро – яйце).
ЯДРИНЕЦЬ – те саме, що Ядрей.
ЯН – те саме, що Іван (від іви – міфологічного Дерева Життя); те саме, що Івор. Яньов-день – Купайло – свято шлюбу, продовження роду, в центрі якого сакралізоване дерево вербиця і символ родючої сили Купайло (Ярило).
ЯНИСЛАВ – від янь – сам і слав – славити, хвалити, тобто самохвал.
ЯР – плодючий.
ЯРБОГ – Бог родючості; за ВК (дощ. 38-А), Ярбог «править весняним цвітінням, і русаліями, і водяниками, і лісовиками, і домовиками».
ЯРБУЙ – жрець, знахар – від давньоруського арбовати – здійснювати язичницьке обрядодійство (Фасмер. І. 84); І. Срезневський згадує новгородця Арбуя в 1534 р.
ЯРДАГАСТ, ЯРДОГОСТ – 1) гостинний, охочий до гостей (ярий до гостей); 2) за А. Баженовою, Ардагаст – він друг дорогий, що сумнівно. Ярдагаст – слов’янин (ант) з країни, що розміщена на лівому березі Дунаю, навпроти Доростола, полководець війська об’єднаних слов’ян у Фракії, воював із грецьким полководцем Коментіолом в Адріанополі (зазнав поразки); у 593 р. на Ярдагаста напали зненацька і, заставши його сплячим, розбили слов’ян та знищили всю країну. Ім’я Ярдагаст існує в давніх болгар, поляків, чехів.
ЯРЕК – зменшене від імен з основою Яр-.
ЯРЕМА – ймовірно, давньоруська основа від імен на Яр-; офіційна версія – адаптоване через посередництво Візантії єврейське Веремій, Єремія не витримує критики; поширене серед українського козацтва: Ярема Власів син, Ярема Бутенко, Ярема Гриценко, Ярема Луценко та ін. є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.; див. ще досить продуктивний ряд слов’янських імен на Яр-: Ярош, Ярек, Яреш, Ярко та інші, що існували на наших теренах понад два тисячоліття.
ЯРЕЦЬ – народжений навесні на свято Ярила (23 квітня). Імена Арець, Арей, Аріян згадуються в писарських книгах ХІІ – XVII ст.
ЯРИЛО – сила весняного Сонця. Ім’я сонячного Бога весни і любові. Ярило – весняне сонце. Його день – 23 квітня. Обряди водіння Ярила – красивого парубка у вінку з перших весняних квітів і зел – символ весняного розквіту, магія родючості.
ЯРЛ, ЯРЛО – вищий титул в ієрархії середньовічної Скандинавії, що початково означав довірену особу короля, наділену владою. Нині назву титулу перекладають як граф, герцог; в Україні відоме ім’я козака Демкової сотні Ярла Ясененка 1649 р. (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
ЯРОБОР – дослівно яросний борець (мужній, войовничий).
ЯРОВИТ – у балтійських слов’ян Бог весняного буяння природи; зберігся запис промови жерця храму Яровита, яку він виголосив від імені Бога, зустрівшись у лісі з селянином: «Я – Бог твій, я той, хто вдягає поля муравою і листям ліси; в моїй волі плоди нив і дерев, приплод черед і все, що служить на користь людині: все це даю тим, хто шанує мене, і відбираю в тих, хто нехтує мною». Яровита уявляли у вигляді витязя у військових обладунках. Герборд писав, що Яровит «по латині називаємий Марсом». У Волегасті було святилище Яровита, де на стіні висів священний щит мистецької роботи, покритий золотом; нікому зі смертних не дозволялося торкатися його, бо «це було пов’язано з релігійним пророцтвом». Цей щит виносили тільки під час війни і несли попереду війська як священну реліквію, що приносить перемогу.
ЯРОГНІВ – гнів Ярила, тобто пристрасть, вогонь.
ЯРОЛИК – подібний ликом (лицем) до Ярила.
ЯРОМИЛ – милий Ярилу.
ЯРОМИР – родючий світ; на початку ХІ ст. – згадується чеський князь; в 1229, 1269 рр. згадується слов’янський князь Яромир на о. Руян (Рюген).
ЯРОМИСЛ – запальний, той, хто емоційно мислить; ім’я-новотвір.
ЯРООК – яскравоокий; південнослов’янське.
ЯРОПОЛК – дослівно військо Ярила. Відомі імена багатьох князів, наприклад, Ярополк Святославович (961–980 pp.) – князь київський (972–980 pp.), син Предслави й Святослава Хороброго.
ЯРОСВІТ – дослівно світло Ярила.
ЯРОСЛАВ – той, хто славить Ярила. Мотиви називання цим іменем – народження на свято Ярила, взагалі навесні, магія плодючості, життєвої сили. Імена багатьох київсько-руських князів, найвідоміший – Ярослав Мудрий (щоправда, прославився будівництвом церков та заснуванням церковних шкіл, однак написав «Повчання» до синів, у якому чимало рідновірських істин, зокрема моління до Сонця); 1125–1187 рр. Ярослав Осмомисл – князь Галицький і Перемишльський. Див. ще Осмомисл.
ЯРОШ, ЯРЕШ, ЯРКО – від яр, ярий; польське, руське, чеське; скорочене від імен на Яр-; імена українських козаків були поширеними: Ярош Петляченко є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
ЯРУН – син Ярила: символіка родючості, життєствердження; писемна згадка імені боярина київського в Літописі Руському.
ЯРЧИК – зменшене від Ярослав; похідне від Яр, Ярило.
ЯСУНЬ – можливо, від давньоукраїнського ясний, сонячний, пор. також у ВК: Сонце Ясуне; ім’я воєводи у ВК (дощ. 7-Д, 7-Г). Воїни Ясуня – особливий стан, предтечі козаків.
ЯХОНТ – дорогоцінний камінь, самоцвіт.
ЯЩЕР – ящер, володар підводно-підземного світу, якого вшановували новгородські слов’яни.
