СКІВ – значення не з’ясоване; згадується у ВК (дощ. 17-А) як князь, брат князя Славена, обидва вели славні війни на Сході; вважають, що це грецька форма імені скіфського вождя V ст. до н. е. За переказами, Сків заснував Велику Скуф (Скіфію). Вірогідно, ім’я й етнонім (назва народу) пов’язані між собою. Див. також Скіф.
СКІЛ, СКОЛ, СКОЛОТ – можливо, від скала, осколок; ім’я скіфського царя (згадується в 460 р. до н. е.), сина Аріапейта від матері істріянки (гречанки), яка навчила його грецьких звичаїв і мови. Він жив серед скіфів, але таємно мав окремий палац у місті Ольвії з розкішним подвір’ям, із статуями сфінксів. Там він мав і місцеву жінку-гречанку, до якої приходив і жив із нею, бувало, до місяця. Під час його участі у вакхічній містерії Діоніса Бог ударив блискавкою в його палац. Але це не спинило Скіла, він продовжував святкувати. Тут його й побачили скіфи. Згодом Скіла стратили за зраду скіфських звичаїв. Про це розповів Геродот у V ст. до н. е. В ХІ ст. згадується знатний чех із роду Вршовців: «Скіл – син Божека» – правитель міста Жатець.
СКІЛУР – значення, ймовірно, те саме, що й Скіл; можливо, від скала, осколок; ім’я скіфського царя Скілура згадується в 150 р. до н. е. у Страбона і Плутарха. Пізньоскіфське царство за нього досягло значного розквіту й об’єднувало степовий Крим та пониззя Південного Бугу й Дніпра. Скіфи-сколоти мали свій флот і прагнули володіти морськими портами, захопили Керкінітіду, Калос-Лімен («Прекрасну гавань») та інші володіння Херсонесу, підкорили Ольвію, в якій карбували свою монету з ім’ям Скілура. Столицею був Неаполь Скіфський (поблизу сучасного Сімферополя). Тут знайдено грецький напис з ім’ям царя Скілура і його мавзолей. Уклав військовий союз із сарматським племенем роксоланів. Загинув на війні скіфів з Мітрідатом VI Євпатором.
СКІФ – за легендами, переказаними Геродотом, Скіф – один із трьох синів слов’янського Геракла, який дав ім’я народу скіфів. Геракл, вирушаючи до греків і залишаючи свою жону, дочку Борисфена з синами, дав їй свій лук і пояс з підвішеною до нього золотою чашею і наказав передати тому з синів, хто зуміє підперезатися цим поясом і натягнути тятиву лука так, як це робив сам Геракл. Це завдання виконав лише наймолодший – Скіф, який і став царем країни.
СКОЛ – скорочене від Сколот.
СКОЛОТ – можливо, від скала, осколок; ім’я скіфського царя, від якого походить і назва племені сколотів.
СКОМОНД – не з’ясоване; ім’я ятвязького князя, який був і верховним волхвом, чаклуном (кінець ХІІІ ст.). Ятвяги – плем’я, яке в ХІІ-ХІІІ ст. входило до Галицько-Волинського князівства, а в ХІІІ ст. перейшло до Литовського, хоча етнічно походило, вірогідно, з нащадків давніх прусів.
СКОПАСІЙ – ім’я скіфського воєначальника, який брав участь у війні з перськими військами Дарія.
СКОРИНА – від давньоруського скорняк – той, хто обробляє хутро і шкіру, укр. кожум’яка.
СКОРОДУМ – кмітливий, той, хто швидко думає.
СКОРЯТА – хутровий, пухнастий; можливо, кожум’яка.
СКОТЕНЬ – 1) за давніми уявленнями, скот (худоба) становив багатство родини, отже, скотень, скотич – багатій; пор. скотниця – скарбниця; 2) давньослов’янське котитися – народжувати, отже, може бути народжений.
СКОТИЧ – те саме, що Скотень; ВК згадує боярина Скотича, «що не піддався хозарам» (дощ. 4-А, 4-Б). Тут Скотич і Скотень, очевидно, одна і та ж особа.
СКРИНЬ – скринька, шухляда; мабуть, так звали людину, яка має «скриті» запаси або «скритний», потаємний характер.
СКУРАТ – шкіряний, хутровий; від скура – шкіра, хутро.
СЛАВА – 1) пісня на прославлення Богів; вірогідно, праслов’янський корінь сла- відповідає санскритському сва-, що є дуже багатозначним: своя віра, радість, натхнення, прояснення, просвітлення; а також – дихання, здоров’я, благополуччя, благословення; 2) ім’я давньослов’янської Богині: Мати-Слава, Мати-Сва, яку уявляли у вигляді золотої птиці, що співає пісню воїнам, закликаючи до переможного бою; золоте пір’я Матері-Слави прирівнюється до сонячного проміння.
СЛАВАТА – той, хто славить.
СЛАВЕН – слов’янин, той, хто славить Богів; слов’яни – люди, які славлять Богів. Родоначальник слов’ян князь Славен, нащадок князя Росса («Історія Русів»). У ВК (дощ. 17-А) згадується князь Славен із братом Сківом, які вели великі війни на Сході.
СЛАВЕР, СЛАВІР – дослівно слов’янської віри, славетний; ім’я князя, засновника міста Славенська (нинішній Новгород), його нащадками були новгородські князі, що вели свій рід від сина Славена – Венеда. Ім’я згадується у ПВЛ, Йоакимівському літописі, ВК (дощ. 36-Б): «А після нього був Лебедян, який звався Славер, і той був двадцять років».
СЛАВИБОР – той, хто славить боротьбу або уславлений боротьбою.
СЛАВИН – див. Славен.
СЛАВКО – скорочене від імен на Слав-.
СЛАВЛЯН – слов’янин («Русалка Дністрова», 1837 р.).
СЛАВОБОЙ – славний боєць.
СЛАВОБОР – славний борець.
СЛАВОГОСТ – славний гостинністю.
СЛАВОЛЮБ – той, хто любить славу.
СЛАВОМИР – той, хто славить мир. Князь бодричів, наступник князя Дражка (ІХ ст.).
СЛАВОМИСЛ – славний мислитель, уславлений мудрими думками.
СЛАВОНІГ – уславлений ніжністю (від старослов’янського ніга – ніжність).
СЛАВОТВОР – творець слави; ім’я-новотвір.
СЛАВУТА – славетний; згадує Ф. Дудко («Стрибожа внука»).
СЛАВЯН – слов’янин.
СЛАВ’ЯТА – зменшене від Славута; ім’я згадується в ПВЛ.
СЛИНЬКО – слюнтяй; ім’я з берестяної грамоти.
СЛОБОДАН – вільний, той, хто відійшов на слободу – свободу.
СЛОВИША – скорочене від Соловей. В Новгороді були знайдені при розкопках гуслі з написом Словиша, вірогідно – ім’ям співця.
СЛОВОТВОР – творець слова, письменник, поет; ім’я-новотвір.
СЛОВУТА – те саме, що й Славута.
СЛОВ’ЯТА – слов’янин; ім’я боярина Київського, посла Святополка Ізяславовича до Володимира Всеволодича (Густинський літопис).
СМІХНО – смішливий, веселий; князь із династії Драговита.
СМІШКО – смішливий, усміхнений; ймовірно, народжений 1 квітня; за язичницьким календарем – день Сміху. У давніх джерелах згадується, що кияни відзначали це свято біля «ідола Сміха» (Г. Дяченко).
СМОЛА – смаглявий.
СМОЛИГА – те саме, що й Смола. Згадується в літописі в 1266 p.
СНЕЛЬРАД, СНЕПОРАД – радий сну; вживані у західних та південних слов’ян.
СНІЖАН – народжений в снігову пору.
СНІЖКО – сніжний, народжений під час снігопаду.
СНОВИД – побачений уві сні; ім’я конюха Святополка ІІ Ізяславовича – Сновид Ізечевич (1050–1113), що брав участь в осліпленні князя Василька Ростиславовича. Осліплення, отруєння і тортури відповідали нормам християнської моралі, в чому позначився вплив Візантії на руське суспільство.
СОБАНКО – скорочене від імен на Собі-.
СОБИНА, СОБИНКА – болгарське; народжений у суботу (або на Соботку – Купайло); можливо, скорочене від імен на Собі-.
СОБИСЛАВ, СОБІСЛАВ – сам себе славлячий; історична особа Собислав Жирович (1078 р.), боярин київський, воєвода Всеволода Ярославича.
СОБИТЕХ, СОБИШ – можливо, скорочене від імен на Собі-.
СОБІБОР – той, що сам собі виборює необхідне.
СОБІМИР – 1) той, хто собі мир здобуває; 2) сам собі громада (мир в значенні люди).
СОБІМИСЛ – той, хто сам про себе мислить.
СОБКО – можливо, скорочене від імен на Собі-.
СОБОЛЕК, СОБОЛЬ – соболь.
СОБОТ, СОБОТА – народжений на Соботку – Купальське свято (літнє сонцестояння 20-21 червня).
СОВА, СОВІЙ – сова.
СОКІЛ, СОКОЛ, СОКОЛНИК – сокіл.
СОКОЛЬНИК – той, хто займається соколиним мисливством, сокольничий; Сокольник – билинний богатир, син Іллі Муромця, згадується в Х-ХІ ст. (А. Баженова).
СОКОР, СОКР – осокор; слов’янин на службі арабського халіфа, згадується у В. Ламанського.
СОЛЕСЛАВ – той, хто славить сонце; відоме в Моравії 1210 р.; тотожне СОНЦЕСЛАВ.
СОЛИМАЗ – не з’ясоване; згадується в Іпатіїському літописі 1159 р.
СОЛН – сонячний.
СОЛОВЕЙ – соловей, красномовний. Ім’я надавалося волхвам, музикантам, співцям, які вміли гарно промовляти, співати тощо; відомий волхв «вищий над жерцями Богомил, сладкоречія ради наречений Соловей», який очолив боротьбу за Рідну Віру в Новгороді (за В. Татіщевим); Соловій Гудимирович згадується в українських билинах галицького періоду; його по батькові також вказує на професію гусляра, музики.
СОЛОГУБ – 1) за народною етимологією, близьке до «солодкі губи» – переносно улесливий, той, хто солодко говорить; 2) надто сонячний; пор.: Тригуб, або четверогубо – вчетверо, чотирикратний; якщо можлива аналогія з сугубо, усугублять – ускладнювати, побільшувати (в значенні побільшення якості).
СОМОВИТ – те саме, що Земовит.
СОНЦЕБОГ – найдавніший Бог всіх слов’ян; ще із спільноарійських часів Сонцебог уявлявся на золотій колісниці, запряженій білими кіньми. Блискуча постать Бога Сонця, його войовничий характер, золоті стріли, які він пускає по вітру – все це успадковане слов’янами від їхніх Предків аріїв. Імен Сонця багато: Бог, Сонце-Цар, Князь, Око Боже, Чадо Боже, Сонце Праведне, Сонце Красне, Сонце Трисвітле; а також теоніми: Дажбог, Божич, Білобог, Ярило, Ладо, Купайло, Припікало, Світовид. Про всеперемагальну силу Сонця, його щорічне відродження говорять такі народні приказки: «Заглянець Сонце и в наше воконце» (білоруське); «Бендзє і пжед нашемі врутамі слонце» (польське); «Взойдет Солнце и к нам во двор» (російське); «Дог ге сунце и пресі наша врата» (сербське); «Де Сонце, там сам Господь» (українське). У сербській весільній пісні батько каже дочці: «Окрені се Сунцу на істоку – помолисе Богу істинноме і жаркому на істоку Сунцу» – слов’яни завжди моляться, повернувшись обличчям на схід. Сонцю приносили в пожертву спеціальне печиво, що називалося сончата, при цьому співали: «Грай, Сонечко, грай, тут твої сончата» (тобто діти Сонця-Дажбога). Імена похідні від сонце мають корінь сон-, сол-, соли-, солон- (пор. посолонь – по солнцю, за ходом Сонця).
СОНЦЕДАР – дарунок Сонця; ім’я-новотвір.
СОНЦЕЛЮБ – залюблений у Сонце; ім’я-новотвір.
СОНЦЕСЛАВ – той, хто славить Сонце.
СОРОКА – від сорока, переносно той, хто швидко говорить.
СОЧАБАБА, СОЧИБАБА – печиво; сербське.
СОЧЕНЬ – пиріжок із сиром; переносно пухкий, повний; соковитий.
СПАРА – один із двох (можливо, близнюк); відоме в Богемії, Крем’янці.
СПАРГАПЕЙТ – ім’я скіфського царя (племені агатирсів), прадіда відомого філософа Анахарсія.
СПАС – давнє язичницьке ім’я Бога-рятівника від усяких бід і нещасть; як пише Г. Дяченко: «не слід думати, що це слово одночасне християнству, навпаки, воно вживалось слов’янами ще в язичництві. Беслаєв у кінці ХІХ ст. писав, що слов’яни називали своїх Богів Спасами» («О влиянии христианства на славянский язык», с. 123). В одному з давніх західних джерел описане поминання загиблих воїнів, що здійснювалося на високій горі, де кожен вояк, проходячи повз жертовний вогонь, бряжчав зброєю і проголошував славу Богам: «там погодуємо Богів і принесемо Богам-Спасам великі жертви і проголосимо їм честь і славу» (цитата з О. Фамінцина з посиланням на Честміра).
СПАСЕН – спасенний; народжений на Спасівку.
СПАСИМИР – від Спас і мир – рятівник людей (або світу).
СПАСОВ, СПАСОЄ – народжений на Спасівку; відоме в Сербії ХІІ ст.
СПЄХ – 1) успішний, вдалий; дослівно той, хто встигає; 2) маленький дух, що допомагає в справах.
СПИТА, СПИТАТА – від той, хто здійснює іспит, – той, хто випробовує; скорочені імена від Спитибог, Спитигнів, Спитимир, Спитослав.
СПИТИБОГ – від той, хто здійснює іспит, – той, якого Бог випробовує, або той, хто запитує Бога.
СПИТИГНІВ – від той, хто випробовує гнів; чеське, богемське.
СПИТИМИР – від той, хто випробовує мир; чеське, богемське.
СПИТОСЛАВ – від той, хто випробовує славу; чеське, богемське.
СПОДОБА – той, хто всім подобається.
СПОРИШ – швидкий; народжений на Різдво (див. пояснення до РАЙОК).
СРАЦИН – дослівно сорочин – народжений у сорочці;
СТАВЕЦЬ, СТАВКО – похідне від стійкий, той, хто стоїть.
СТАВЕР, СТАВР – 1) стояк, поставлена вертикально жердина; 2) пустомеля, від новгородського ставри – ляси, баляси, пустослів’я. Відома народна билина про новгородця Ставра Годиновича. Варіанти імені: Ставрул, Ставрук. Широкий словниковий ряд цього імені доповнюється також іменами на Стои-, Стал-, Стан- та інші в значенні стояти, стійкий, що характерне як для чоловічих найменувань, так і для жіночих.
СТАЄСЛАВ – чеський варіант від Станіслав; згадується в «Суді Лібуше» у VІІІ ст.; ім’я одного із синів князя Київського Володимира Святославовича 988 р.
СТАЇЛО, СТАЇША, СТАЙКА – від основи на Стан-, стійкий; сербське (Дечанська грамота).
СТАЙЧО – від основи на Стан-, стійкий; чеське.
СТАКИЛО – від основи на Стан-.
СТАКУЛ, СТАКУР – від основи на Стан-, болгарське.
СТАЛЕЦЬ – від основи на Стан-.
СТАМЕН – від основи на Стан-, стійкий; сербське.
СТАН – основа, стійкість; західнослов’янське від основи на Стан-, стійкий; сербське (Дечанська грамота).
СТАНАЙ – основа; історичне ім’я руського полковника Станая, учасника битви з турками під Варною 1444 р.
СТАНЕК, СТАНЕЦЬ – від основи на Стан-.
СТАНИЛО – від стан – основа, стійкий.
СТАНИМИЛ – стань милим.
СТАНИМИР – дослівно стан миру; мир, що встановився; постійний мир.
СТАНИХМА – від основи на Стан-.
СТАНИШ, СТАНИША – зменшене від основи на Стан-.
СТАНІСАЛ – те саме, що Станіслав; сербське ХІІ–ХVІ ст.
СТАНІСЛАВ – стійкий, непохитний; постійно славлячий, постійно славетний.
СТАНІЧЕ – від стояти; західнослов’янське.
СТАНКО – від основи на Стан-.
СТАНОЄ – від основи на Стан-, сербське (Дечанська грамота).
СТАНОЙЛО – від стояти; сербське.
СТАНЧА, СТАНЧЕ, СТАНЬЧО – від основи на Стан-, болгарське.
СТАНЬЦ – від основи на Стан-, сербське (Дечанська грамота).
СТАНЯТА – скорочене від імен з основою Стан-.
СТАРОВИТ – від старий і витати, старий витязь.
СТАРОДУБ – старий дуб – священне дерево.
СТАРОДУМ – від старі думи – стародавні героїчні співи; можливо, так називали виконавців тих пісень.
СТАС – скорочене від імен на Стани-, Стані-; козацьке ім’я Стас Адамович є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Андрієва).
СТАШЕК, СТАШКО – зменшене від основи на Стан-; польське, чеське.
СТАЯ, СТАЯК – від основи на Стан-; сербські (Дечанська грамота).
СТЕМИД – не з’ясоване; боярин, посол Олега Віщого до греків.
СТЕМИР – значення не з’ясоване; можливо, скорочене від Станимир.
СТИПКО – значення не з’ясоване.
СТИСЛАВ – те саме, що Станіслав; у чехів Богемії й Моравії; Стислав – хорватський король ХІІ ст.
СТОГОСТЬ – дослівно той, хто приймає сто гостей – хлібосольний господар.
СТОЄК, СТОЇК, СТОЙ, СТОЙКО – похідні та зменшені від основи на Стан-.
СТОЖАР – назва сузір’я; народжений під сузір’ям Тільця з 14 травня по 21 червня (українські назви: Бик, Тур, Велес, Волосожар, Баби).
СТОЙГНЕВ – постійно гнівливий, палкий; ім’я польських князів.
СТОЙКО – стійкий; так називають дітей, які рано стають на ноги.
СТОЙМИР – 1) той, хто стоїть за мир; 2) стійкий мир.
СТОЙНО – від стояти; болгарське.
СТОЙСЛАВ – стійка слава; князь лютичів на о. Руян (Рюген) в 1274 р.
СТОЙЧО – стійкий; болгарське.
СТОЛЄТ – від сто літ, білоруське.
СТОЛПОСВІТ – від стовп (столп) і світ, дослівно стовп світла, що підтримує світ. Ім’я сина князя Славена (за переказами V-VІ ст. подає А. Баженова).
СТОЯН, СТОЯНИЦ, СТОЯНИЩ, СТОЯТ – стійкий; болгарські варіанти від імен на Стой-.
СТРАЖ – сторож, охоронець; ім’я одного з предків польського княжого роду Стражев.
СТРАНИМИР – країна миру; імена болгарської князівської династії.
СТРАХ – від страх; ім’я московського купця ХV ст. – могло означати страшний зовнішній вигляд.
СТРАХКВАС – ім’я чеського князя, який народився в ніч, коли його батько вбив свого брата; дослівно страшний бенкет.
СТРАШИЛО – страшний, той, хто лякає; некрасивий.
СТРАШИМИР – той, хто лякає світ (мир) своїм виглядом, войовничістю, злістю, жорстокістю тощо.
СТРАШКО – зменшене від імен з основою Страх-. Відомо, що в ХІІ ст. у Новгороді проживав Страшко-серебряник.
СТРЕЖИСЛАВ – той, хто стереже Славу.
СТРЕЖИМИР – той, хто стереже мир.
СТРЕТ, СТРЕЖА – від сторожа; відомі в ІХ–ХІІ ст. у всіх слов’ян.
СТРЕТЕНЬ, СТРЕТИЛО – народжений на Стрітення.
СТРЕЧКО, СТРЕЧО – від словенського Srecha – щастя. Тотожне лат. Феліціан.
СТРИБОГ – син Сварога (Сварожич), Бог Вітру (вихору, бурі). Корінь стр- мають слова, що позначають швидкість: стріла, струмінь, стріляти, стрімкий. Отже Стрибог – стрімкий Бог. Він тісно пов’язаний з погодою, з Перуном – він завжди супроводжує дощ, жене дощові хмари, а також розганяє їх після дощу. До Стрибога молилися про добру погоду.
СТРИБОЖИЧІ – сини і онуки Стрибога, молодші Боги різних напрямків світу та різних якостей, які допомагають старому Богові. Їхні імена, зібрані із різних джерел (як писемних, так і з усної народної творчості, наприклад, пісень, замовлянь, казок тощо) подаю в одній статті компактно, не розділяючи їх на різні літери, щоб зберегти цілісність уявлення про духовні сили: Полуденний і Полунічний, Східний і Західний, Горішній і Долішній, Польовий і Степовий, Шарпун і Бігун, Посвист і Позвізд, Сіверко, Борей, Літник, Степовик, Громовик, Дощовик, Стрига, Легіт, Зефір, Вихор, Крутій, Буревій, Дмухач, Свистач, Суховій.
СТРИГУН – той, хто стриже шерсть.
СТРИЖАК – ймовірно, від стрижень, стрежень – русло ріки, фарватер, найглибше місце.
СТРОЄМИР, СТРОЙМИР – сербське (давнє іллірійське); етимологія від строить мир – тотожне не сучасному будувати, а давньому обустороювати (облаштовувати).
СТРУЦЬ – стручок; козацьке ім’я Струць Читканенко (Реєстр Війська Запорізкого 1649 р.).
СТУК – той, хто стукає. Ім’я з берестяної грамоти. Під час обряду наречення дитини слухали звуки довкілля, можливо, ім’я Стук пов’язане саме зі стуком.
СТУПА – ступа (про незграбну людину).
СУВОР – сувора, похмура людина; порівняй північ – сувора сторона світу.
СУВОРКО – зменшене від Сувор.
СУДАШ – суджений.
СУДИБОР – від судити і боротьба; боротьба в давні часи була способом доказу своєї правоти на суді – хто перемагав у двобою, той вважався правим.
СУДИВОЙ – суддя воїнів; див. також Судибор.
СУДИЛО – скорочене від імен на Суд-.
СУДИМИР – від мир присудив – як вирішила громада (люди).
СУДИСЛАВ – 1) дослівно судити славно, досвідчений, розсудливий; 2) той, хто роздумує (складає судження) про славу. Судислав – одинадцятий син Володимира-христителя, князь псковський; був ув’язнений, його змусили постригтися в ченці. Згадує Ф. Дудко («Стрибожа внука»).
СУДИША – зменшене від імен з основою Суд-.
СУДКО – зменшене від імен на Суд-.
СУДОМИР – засновник міста Сандомир у Польщі на лівому березі Вісли.
СУДОР – сударь, добродій (з берестяної грамоти).
СУЛИБОР – 1) від сулиця – вид зброї і боротися: дослівно борець на сулицях; 2) від сулити – пропонувати.
СУЛИСЛАВ – від сулити і слава, той що подає надію на славетність.
СУМОРОК – народжений на смерканні.
СУРА, СУРЕНЬ, СУРЯ, СУРИНЯ – 1) від сурья – Сонце; 2) від назви напою сура; білоруське, литовське, новгородське.
СУРМА, СУРМИЛО – від сурма, сурмач; історичне ім’я генерального обозного згадується в «Історії Русів» у 1638 р. під час українсько-польської війни. Можливо, давньоруське ім’я Сурьма походило від назви кольору сурьма, сурик (червоний).
СУРОВЕЙ – суворий.
СУРОНЖ – мабуть, сонячне світло; у ВК згадується: «Бога Світла славимо Суронжа, аби минула зима і повернуло на літо» (дощ. 31). Вірогідно, синонім Світовида.
СУСАГ – значення не зрозуміле; ймовірно, су- – іменниковий префікс, що означає з’єднання, і сага – поле, площа, тобто близьке до об’єднувач (пор. давньоруське сустуг – брошка для закріплення плаща на плечах, в археологічній термінології – фібула); цар Роксоланії Сусаг згадується в 100 р. до н. е. (Свод древнейших…).
СУТОРМА – неспокій, безладдя; від суто – багато, дуже і тормошити – турбувати; пор. російське сутолока.
СУХАН – худий, виснажений.
СУХИЙ – те саме, що Сухан.
СУХОВІЙ – одне з імен Вітру (сухий вітер); історичне ім’я писаря Запорізького; одного з гетьманів.
СУХОМИР – від сухий і мир.
СУЩА, СУЩИЙ, СУЩЬ – сущий, той, що існує.
СЯБР, СЯБЕР – сусід, друг, член спільної громади (білоруське); козацьке прізвище Себренко є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Юхимова).
