П
ПАКОСЛАВ – можливо, від західнослов’янського паковний – місткий, дослівно той, хто вміщає славу; імена синів краківського воєводи і малопольського лицаря згадуються в ПВЛ за 1211, 1226, 1228 pp.
ПАЛИВОДА – від палити воду; первісно мало позитивне значення як обрядодія на свято Купайла.
ПАЛИКОПА – язичницький Бог – вартовий святкових днів, який спостерігає, щоб люди належно шанували Богів; він близький до Чура – духа Предків, як дух межового вогню, пильнує майно і власність Роду. Чуром присягаються, застерігають свою власність: «Чур! Моє!» В санскриті слово чур означає ладити. Його день (27 липня) завершує Перуновий тиждень. Тому і блискавку також пов’язують із Паликопою: якщо хтось не дотримується Звичаю Предків, Паликопа карає його блискавицею. В цей день йому моляться, щоб уберіг копи від вогню.
ПАН – пан, предок; за хорватською легендою, Пан – батько Чеха, Леха і Руса; у греків – Божество дикої природи, має деякі риси, подібні до слов’янського Велеса.
ПАПАЙ – батько; головний Бог скіфського пантеону, тотожний слов’янському Сварогу, грецькому Зевсу та ін.
ПАРКУН – ім’я згадується у ВК; вірогідно, одна з форм імені Перуна: «Паркун благоволив нам, і завдяки йому жили спокійно» (дощ. 5-А).
ПАСКО – 1) пастух; 2) від іменника пасок – пояс.
ПАСМУР – народжений в пасмурну (похмуру) погоду.
ПАЩЕК – форма імені Щек, один із трьох синів батька Ора (Кий, Пащек, Горовато – Кий, Щек, Хорив); згадується у ВК (дощ. 4-Г). Ім’я означає змій (пор. вірменську легенду про заснування Києва, де це ім’я передано як Мелтей, що також означає змій).
ПЕК – незгасний Вогонь, що палає на священному вівтарі; обожнювання вогню відображене й в імені Припікало та назві пекло, яке християни перетворили в місце перебування душ грішників. Проте вислів «іти в пекло» первісно означав лише ритуальне спалювання тіла покійного на Вогні. Язичницький обряд спалювання тіла має на меті звільнення душі та швидке перенесення її до Лук Сварожих, тобто до Раю, Вирію.
ПЕЛАГ – можливо, похідне від етноніма пелазги – назва племен, які залюднювали терени України за трипільської доби; див. також жіночі імена: Пелага, Палажка.
ПЕЛЕЙ – можливо, світлий, білий – належний до племені пелазгів (пор. жіноче Пелага); ім’я батька Ахіла, скіфа за походженням. За часів Геродота пелазги мешкали в деяких областях Греції, Італії та Малої Азії, їх вважають вихідцями зі східної Слов’янщини. На афінському Акрополі найдавніша частина муру називалася пелазгійською, або пеларгійською (грецьке pelargos – лелека). Можливо, імена Пелей і Пелага в давні часи були парою, як Ладо і Лада.
ПЕНАТ – походить від penus, penetralia – внутрішня, потайна частина житла, храму; домове Божество у слов’ян; Пенатів привіз із Трої в Рим Еней, де їх помістили у храмі Вести. Імена Пенатів зберігалися в таємниці від непосвячених, до них могли наближатися тільки жерці й весталки. Козьма Празький записав у ХІІ ст., що чеські поселяни ще в його часи поклонялися своїм родовим Божествам Пенатам, фігурки яких принесли їхні Предки (князь Чех і його дружина) на свої нові землі; Пенати – особисті Божества, зображення яких приносили до храмів у дні урочистих Богослужінь. Пенатів шанували також балтійські слов’яни, знайдено багато їхніх маленьких статуеток, які мали спеціальні отвори чи вушка для прикріплення (можливо, до стіни чи палички). Місце Пенатів – за піччю або на горищі, подекуди для них будували біля жител спеціальні святилища. Навіть у першій половині ХІХ ст. християнський пастор Карлблом жорстоко руйнував язичницькі Божниці Пенатів, що були біля жител слов’ян і литовців у Прусії.
ПЕРВОЙ, ПЕРВУШКО – перший син у сім’ї.
ПЕРЕДСЛАВ – дослівно той, що випереджує славу.
ПЕРЕЛЕСНИК – від старослов’янського прельщати – спокушати, облещувати; дух, що літає і спокушає жінок та дівчат. Уявляють в образі гарного парубка, який, подібно до летючого Змія, зорею спадає в хату і кохається з жінкою, дарує їй коштовні прикраси, а вранці жінка почувається виснаженою. В українців вважається небезпечним докоряти жінці за зв’язок із Перелесником (Змієм), бо він може спалити хату.
ПЕРЕМИЛ – 1) дослівно надто милий – дуже милий; 2) той, хто перемінив милування (пор. перелюб).
ПЕРЕМИСЛ – той, що переосмислює.
ПЕРЕМИШЛЬ – те саме, що й Перемисл.
ПЕРЕМОЖЕЦЬ – сучасне рідновірське ім’я.
ПЕРЕНІГ – див. Переніжко.
ПЕРЕНІЖКО – дослівно переніжений – надто ніжний, лагідний.
ПЕРЕПЛУТ – Бог рослинних коренів, які він переплітає під землею, живить, дає їм ріст і силу; зображували у вигляді плетива на староруських мініатюрах, а також у вигляді наузів (плетених із ниток чи мотузок оберегів). На честь Переплута приносили жертви і пили священне причастя з рога.
ПЕРЕП’ЯТ, ПЕРЕПЕТ – вірогідно, від перепинати, перепона (давньоруське препятствіє); легендарне ім’я скіфського царя Перепета і його жінки Перепетихи, які поховані в двох курганах, що розміщені біля витоку ріки Рут та безіменного струмка, що впадає в р. Унава. Ця місцевість називається Перепетове поле (нині – Білоцерківський степ, між Білою Церквою, р. Стугною, м. Фастовом і Миронівкою Кагарлицького р-ну). Існує здогад, що це ім’я скіфського царя Прототія (Партатуа, Бартатуа).
ПЕРЕСВІТ – найвища якість прикметника світлий; документальне ім’я воїна-дружинника, який виступав у поєдинку з татарином Челубеєм перед початком Куликівської битви в 1380 р.
ПЕРЕСЛАВ, ПРЕСЛАВ, ПЕРЕЯСЛАВ – найвища якість прикметника славний, дослівно який перейняв славу.
ПЕРЕСМАГА – обвітрений, засмаглий.
ПЕРЕЯР – найвища якість прикметника ярий або іменника ярь: потужний, мужній, збуджений, плідний, весняний.
ПЕРКО – від давньоарійського пер – перо, стріла, стрілець.
ПЕРУН – ім’я Бога Грому та Блискавки, несе енергію очищення, дає рухливість і життєву потужність всім істотам; загальнослов’янський культ Перуна бере свій початок ще в давньоарійській релігії, де його грозові функції тісно переплелися з військовими. За ВК, Перун – Бог Прі (боротьби), Бог воїнської доблесті і слави, захисник і покровитель чоловіка-воїна. Перун у своїй небесній кузні викував для русичів-українців гострий меч, яким вони завжди перемагали ворогів. У зображеннях Перуна головну увагу приділяли волоссю (срібне) і вусам (золоті) (київська статуя); в народі особливу увагу звертали на бороду Перуна (пор. «Велесова борода», а в московських християн «барада Ільї»). Атрибути Перуна: Перунова палиця (те саме, що осиковий кілок – засіб проти злих сил), стріли, камені, сокири, які мають лікувальні властивості, в християнських текстах називаються «богомерзкіє вєщі». В українців і білорусів зберігся основний Перуновий міф (див. «Золотослов») про його боротьбу з Велесом (Зміуланом) за воду (Діву, Додолу, Мокошу), який в основному відтворює давню праарійську основу, що дійшла до нас у писемних текстах Ріґведи. Донині збереглося українське прізвище Перун і загальна назва блискавки – перун. В обрядових піснях літнього періоду (купальські й так звані петрівочні пісні) образ Перуна був замінений «святим Петром», а в серпневих спасівських обрядах – «святим Іллею». Це свідчить про те, що головними святами Перуна у наших Предків були Купайло та Перуновий тиждень, що нині припадають на 21-22 червня та 20–27 липня відповідно. За Ю. Венеліним, храм Перуна у західних слов’ян, ймовірно, був на березі річки Ледениця в ХІІІ ст. (нині м. Пархим, Парким).
ПЕРУНАД – від Перун; історична особа, руський полковник об’єднаного русько-литовського війська князя Гедиміна, воював із христоносцями та татарами на початку ХІV століття («Історія Русів»).
ПЕРЯТА – зменшене від імен, похідних від Перун; князь із династії Драговита; ім’я зафіксоване в берестяній грамоті.
ПЕСТИЛО – пестливий; ім’я воїна згадується у ПВЛ в ХІІ ст.
ПИРІГ – пиріг (можливо, від пиро – пшениця, злаки).
ПИРОГАСТ – пир гостям; згадується як князь слов’ян у Фракії на Дунаї в 584-585 р., був воєначальником у війську Ардагаста (Ярдагаста); коли греки напали на слов’ян, вождь Пирогаст зібрав велике військо і захищав у 597 р. лівий берег одної з притоків Дунаю, був смертельно поранений стрілою в бік під час нападу ромеїв (Свод древнейших…).
ПИРОГОСТЬ – гостинний; від пир – бенкет для гостей або для купців, бо гость ще має значення купець.
ПИРЯТА – скорочене від Пирогость або інша форма Перята (можливо, зменшене від Перун); ім’я київського боярина ХІ-ХІІ ст. Ймовірно, що від цього імені походить і назва міста Пирятин.
ПИСКУН – 1) від писк; 2) від діалектного пискувати – зухвало розмовляти, пор. казати правду в лице (писок – зневажливе від лице, пика, морда); те саме, що й пащекувати.
ПІДІПРИГОРА – від підпирати гору – міцний, сильний; ім’я казкового богатиря.
ПЛАВАЦ, ПЛАВКО, ПЛАВША – плавун; сербське; в 1057 р. Плоун – слов’янський князь.
ПЛАМЕН – полум’яний; болгарське, сербське.
ПЛЕСКАЧ – коржик.
ПЛЄНКО – від старослов’янського пленять – полонити красою, чимось незвичайним; відоме ім’я билинного персонажа Чурила Плєнковича.
ПЛЄСКА, ПЛЄСКО, ПЛЯСКО – танцівник.
ПЛОДУН – від плід; білоруське (А. Баженова).
ПЛОСКИНЯ – можливо, від плоский або плоскінь; ім’я зрадника воєводи бродників, які воювали проти Київського князя Мстислава на боці татаро-монголів у битві на р. Калка 1223 p.; князь Мстислав оборонявся три дні, однак сили були нерівні; Плоскиня наказав зв’язати русичів і продав їх монголам, а ті, поклавши на зв’язаних людей дошки, влаштували на їхніх тілах бенкет.
ПОБИСЛАВ – перемогти славу; південнослов’янське.
ПОБІГАЙЛО – бігун; білоруське.
ПОБІДА, ПОБЄДА – перемога; білоруське.
ПОБІДИЛО – переможець; історичне ім’я полкового осавула згадується в «Історії Русів» під час козацько-польської війни.
ПОБРАСЛАВ – побороти славу; південнослов’янське.
ПОГОДА – народжений в добрий час, гарну годину; у поляків Погода – Бог ясного часу, доброї години.
ПОДОБАЙ – від подобатися; історичне ім’я осавула згадується в «Історії Русів» у 1633 р. під час українсько-польської війни.
ПОЗВІЗД – 1) див. Посвистач, Посвист, Похвіст, Вихор; у Густинському літописі Позвізд – ім’я слов’янського Бога Повітря, яке святкують 15 липня (Вітер); за Г. Дяченком, під Києвом у давні часи стояв кумир (статуя) Позвізда; за С. Килимником, свято Вітру – 20 вересня; 2) ім’я десятого з синів князя Володимира-христителя (вірогідно, від жінки болгарки); Позвізд Володимирович був князем Волинським (згадується в ПВЛ під 988 роком).
ПОЗНЯК – пізня дитина; як ім’я зафіксоване в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.: Позняк Лещенко (сотня Вовченка).
ПОЛЕЛИЧ – по батькові від Полель; історична особа – полковник у війську руського князя Венцеслава Світольдовича, воював із христоносцями на початку ХІV ст.
ПОЛЕЛЬ – 1) наступний за Лелею (дослівно після Лелі); брат-близнюк Лелі, син Богині Лади – божественне втілення Світла, небесного Вогню, чоловічої сутності як одного з двох першооснов життя, що виступає в парі з Лелею – Божественним втіленням Води, земної Вологи, жіночої сутності. Леля і Полель – аналоги Купали (жін.) і Купайла (чол.); 2) за іншою традицією, Лель і Полель – брати-близнюки, як римські Кастор і Полукс. Див. ще чол. Лель.
ПОЛКАН – можливо, від полуконь; в казках – захисник дівчат, аналог кентавра (напівлюдина-напівкінь).
ПОЛОН, ПОЛОНЯК – від старослов’янського пленять.
ПОЛУЛЯХ – напівполяк; козацьке прізвище в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Юхимова).
ПОЛУЯН, ПОЛУЯНИК – половина; імена в Київській Русі Половина, Половинко, Полухан; козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
ПОЛЮД – можливо, від полюддя – данина князеві.
ПОЛЯН – скорочене від полянин; народжений в полі або мешканець поля; перейшло в прізвище Полянин (козак в Реєстрі Війська Запорізького).
ПОП – дослівно статуя Бога (за І. Крип’якевичем, дуже давня скіфська назва); пор. з грецьким попос – загальна назва Богів і духів.
ПОПЕЛЬ – від попіл – символ домашнього вогнища; ім’я польського князя VІІІ ст., який правив у Гнєзно. За віруваннями слов’ян, попіл також символізує періодичне відродження природи навесні (пор. грецьку птицю Фенікс, що воскресає з попелу, аналог нашої Жар-птиці); попіл широко застосовується в народному знахарстві як стерильний дезинфікатор.
ПОПУТНИК, ПОПУТЧИК – ім’я духа, який допомагає в дорозі.
ПОРГА – не з’ясоване, можливо, пурга; князь Порга І згадується як правитель Далматинських хорватів (VІІ ст.).
ПОРЕВИТ – див. Поренут.
ПОРЕЙ – можливо, від пора – народжений впору, своєчасно; ім’я київського боярина, що згадується в ПВЛ за 1064 і 1078 рp. як воєвода Всеволода Ярославовича.
ПОРЕНУТ – слов’янський Бог зимового сну, холоду; ім’я походить зі слов’янського поринути – зануритися в сон; статуя Поренута мала п’ять облич – символ п’яти зимових місяців; його протилежність – див. Руєвит.
ПОСВИСТ – народжений у вітряну погоду; див. Посвистач.
ПОСВИСТАЧ – ім’я Бога, що згадується в Густинському літописі та в польського історика Длугоша; П. Куліш також записав у ХІХ ст. українську думу, в якій згадується Посвистач – Бог Погоди, аналог Стрибога – Бога Вітрів. Волхви викликали вітер за допомогою спеціальних замовлянь і посвисту – звідси Посвистач. Див. ще Позвізд, Похвіст, Вихор.
ПОСПЄЛ – достиглий, спілий; ім’я козака, який жив у кінці ХVІ ст.
ПОСТНИК – 1) від пост – варта, вартовий; 2) взірець християнсько-язичницької синкретизації: народжений в піст (в язичницькій вірі календарні пости відсутні); язичницька традиція називання за часом народження і християнська назва періоду посту; ім’я одного з будівників московського храму Василя Блаженного, якому попи викололи очі. Другий будівник називався Барма; див. Барма.
ПОТІК, ПОТОК – 1) народжений біля потоку, джерела; 2) пов’язується з іменем богатиря Міха Потока (пізніше перетвореного в Михайла), відомого з українських (галицьких) билин. За билиною, Потік веде боротьбу з власною жінкою, яка має суперечливу вдачу: перетворюється то на лебідь білу, то на змію, то на чарівницю, яку він убиває. Легенда про чоловіка, який поборює (знищує) жінку, вже позбавлена природного язичницького змісту (за яким боротьба між чоловіком і жінкою мала б закінчитися шлюбом і народженням дітей). Християнський світогляд, за яким так зване «зло» потрібно поборювати, знищило й первісну природну семантику образу й імені. Змія ще з трипільської доби – оберіг жіночої плідності (згадаємо фігурки Богинь із зображенням змій на животі та грудях), а також скіфська легенда про Змієногу Богиню (дочку Борисфена-Дніпра). Християнське ж «змієборство» перекрутило первісне слов’янське розуміння цього образу, перетворивши його в образ юдея Михаїла-архистратига, що поборює змія-язичництво, тобто етнічні вірування підкорених християнським імперіалізмом народів. Див. ще Міх, Міха.
ПОТІХА – задоволення, втіха, веселість.
ПОТЯТА, ПОТЯТИЧ – вояк; епітет Перуна: потятич на вороги; дослівно вбивця ворогів. Див. ще Путята (ймовірний перехід о в у).
ПОХВІСТ – див. Позвізд, Посвистач.
ПОЧИНОК – початковий, перший: починок куделі, прядива тощо.
ПРАБОГ – верховний Бог (у лужицьких сербів); йому служать нижчі рангом Боги (Прибоги); це ім’я є також в угорських русинів, але вже нині вживається з викривленим християнським значенням – язичницькі Боги як «зла сила»: «Біс, іди ти до ста Прабогів» (записав О. Білецький).
ПРАВ, ПРАВА – Божественний закон гармонії Всесвіту, який керує зміною дня і ночі, пір року, рухами небесних світил тощо. Корінь прав- мають слова, пов’язані з Божественним, праведним життям; правда, правило, правий, православ’я. Вчення про Праву збереглося у ВК (дощ. 1): «Права бо є невідомо уложена Дажбогом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та соутворює живоття наше, і та, коли одійде, смерть єсть. Яв текуща, а творена в Праві. Нав’є бо єсть по тій. До тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві є Яв. Повчимося старому і зануримо душі наші в нього, бо єсть то наше». Див. ще Яв, Нав.
ПРАВДОЛЮБ – той, хто любить правду; ім’я-новотвір.
ПРАВОМИР – Божественний; той, хто правує миром (світом і людьми).
ПРАВОСЛАВ – дослівно той, хто славить світ Прави; можливо, ім’я-новотвір; його вживали в ХІХ ст.: Маркіян Шашкевич у передмові до «Русалки Дністрової» висловив подяку Православу Кавкову за допомогу у виданні книжки. Назва православ’я первісно стосувалася етнічної релігії слов’ян, де Прав – світ Богів, славлення – назва язичницької Богослужби. Цей же корінь і в слові Прадіди, адже за вірою слов’ян, покійні родичі переходили зі світу Яви в Наву, а звідти – до Богів Права.
ПРАСТЕН – дослівно праоснова; пор. Станило; ім’я боярина, посла Ігора Рюриковича до греків, згадується в ПВЛ під 945 (944) р.
ПРЕБОР, ПРЕЙБОР – вищий ступінь до слова боротьба, ім’я волинського боярина згадується в ПВЛ під 1262 р.
ПРЕДИСЛАВ – той, хто має славних Предків; ім’я-новотвір.
ПРЕДРАҐ – вищий ступінь до слова дорогий.
ПРЕДСЛАВ – дослівно той, хто випереджає славу.
ПРЕМИСЛ – вищий ступінь до слова мисль; дослівно той, що мислить, мудрий; імена польських і чеських королів ХІІ–ХІІІ ст. (Пржемисл).
ПРЕНЦЕСЛАВ – можливо, від принц і слава; історична особа, воєвода руський Пренцеслав, який воював у об’єднаному русько-литовському війську князя Гедиміна з христоносцями та татарами («Історія Русів»).
ПРЕРАД – вищий ступінь до прикметника радий.
ПРЕСЛАВ – див. Переяслав.
ПРЕТИЧ – впертий; ім’я одного з воєвод князя Святослава Ігоровича, який в 968 р. врятував Київ від нападу печенігів, також історичне ім’я руського полковника Претича, учасника битви з турками під Варною 1444 р.
ПРИБИСЛАВ – дослівно слава, яка прибуває; ім’я князя бодричів відоме в 1125 р. (син Ніклота).
ПРИБИША – зменшене від Прибислав, Прибувой.
ПРИБОГ – у лужицьких сербів Божок, нижчий рангом за верховного Прабога.
