С
САБА, САБИК – від займенника себе; відомі у південних слов’ян.
САБИН – від займенника себе; Сабин згадується в 692 р. як слов’янський воєначальник в 20-тисячному арабському війську, що завоював східну частину Персії та Хорасан; Сабини – династія болгарських царів.
САВРАН, САВРАС – світло-гнідий, жовтуватий (масть коней); відомі імена людей у Києві й Білій Церкві (ХІVст.); в Росії (Москва).
САВРОМАТ – цар Савромат І Боспорський правив у 93–123 рр. Походив з династії Аспургів. Вів напружену боротьбу проти тавроскіфів і здобув перемогу. Карбував власні монети з символічним зображенням своїх перемог над місцевими племенами.
САВУН – ймовірно, від сивий; козак Савун Савенко з Сотні Богданенкової згадується в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
САВУР – походження не з’ясоване: назва Савур-Могила за ім’ям ватажка, вірогідно, дуже давнього походження; легенди, які дійшли до нас, називають вже християнське ім’я Сава. Серед билин києво-руського циклу є «Саур і його син»: цар Саур вирушив на війну, йому повідомляють про народження сина, цар вагається, чи повертатися додому – якби знав, що син буде, купував би коня, якби знав, що донька буде, купував би скриню; цей же сюжет є і в колядках, але вже без імені.
САГАЙДАК – чохол для лука і стріл; давньоруське ім’я перейшло в прізвище; відомий гетьман Війська Запорізького Петро Конашевич Сагайдачний (1570–1622), оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях, – червоноруський шляхтич із Перемишльської землі, організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл.
САДКО – 1) ім’я героя новгородського епосу; в новгородських діалектах означає надсадний, непосильний: «Садко терпіти» – відчувати біль від удару, синця (В. Даль «Толковый словарь»); 2) на думку В. Федосова, ім’я Садко – похідне від сотко, що означає багатий, як соти; обидві думки видаються малопереконливими; 3) язичницьке пояснення простіше і природніше – народжений в садку.
САК – ймовірно, відетнонімне ім’я від саки; збереглося в українському іменослові: Сак Сидоренко (полк Черкаський), Сак Кулага (полк Канівський) у Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
САМБІР, САМБОР – той, хто сам себе боронить; відомі імена князів у Чехії; цікаво, що ім’я Самбор згадується в ХІІ ст. до н. е. – син Троянського царя Пріама (дослівно першого); назва міста в Україні.
САМО – 1) чеське якраз, у міру; 2) скорочене від Самослав; 3) ім’я князя потужної держави на заході Слов’янських земель Само (Самон, ? – 658 р.); був князем першої писемно засвідченої слов’янської держави Само. Історики вважають, що він був слов’янином, його справжнє ім’я Самослав (той, що сам покрив себе славою). У 623-624 р. Само прибув до чехів i моравів, де очолив велике повстання слов’ян проти Аварського каганату. За звичаєм, після славетної перемоги Само був обраний королем. Воював із королівством франків i в 631 р. відбив напад короля Дагоберта I. Проявив звитягу в битві під Вогатізбургом, a його слов’янські військові загони провели рейд по землях Тюрингії. Від 12 слов’янських жінок Само мав 22 синів i 15 дочок.
САМОВИД, САМОВИТ – сам себе видить (показує); очевидний.
САМОВИЛ – чол. рід від Самовила; у фольклорі болгар.
САМОВЛАД – самовладний.
САМОМИСЛ – той, хто сам мислить; у південних слов’ян.
САМОРАД – сам радий.
САМОРОД – самородок, рідкісний, самобутній.
САМОСЛАВ – сам себе прославляє; див. Само.
САМОТА, САМОТЕЙ – самотній; одинак.
САМОТЯГА – той, хто сам рухається (тягнеться).
САМОХВАЛ – сам хвалиться.
САН, САНГУШ, САНГУШКО – від сановний; Сангу2шки – князівський литовсько-український рід гербу Пагоня, що походив від князя Сангушка, сина князя Федора (брата Ягайла – пізніше Володислав ІІ Ягайло), внука Великого князя литовського Ольгерда, правнука Великого князя литовського Гедиміна. З Х ст. рід мав великі маєтності на Волині, а також на Поділлі, Брацлавщині та в Малопольщі (Любaртів, Тарнув) і посідав різні державні уряди у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій.
САНДАЛ – назва рослини, з якої добувають пахуче масло; ім’я відоме у сербів в ХІV–ХV ст.
САНДИВОЙ – сановний воїн; згадується у поляків в 1258, 1318 рр.
САНДИСЛАВ – від сановний і славетний; згадується в Польщі в 1258 р.
САННИК – виробник санок.
САПЕГА, СОПЕГА, САПІГА – від сопіти; Сапіги (лит. Sapiegos, пол. Sapiehowie) – білорусько-литовський маґнатський рід герба Лис; рід у XVI–XVIII ст. займав високі державно-військові посади у Великому князівстві Литовському і в Речі Посполитій, володів великими земельними маєтностями (на Підляшші); з 1700 р. – князі Священної Римської імперії.
CAP – цар; ім’я одного з легендарних князів давнього Києва; деякі вчені вважають, що від цього імені може походити етнонім сармати і виводять його етимологію з індоєвропейського cap – жінка; сармат – належний жінкам або жіночний (пор. амазонки – жінки-воїни).
САРКО, САРКОЧ – біла вежа; сербські імена, відомі в ХІ–ХV ст. (А. Баженова).
САТIМИР – від час і мир; сербське.
САТІМИСЛ – дослівно час мислі; сербське, згадується в 837 р. (А. Баженова трактує як міра мислі, ума).
САХ, САХА – 1) від скіфського сака – олень (пор. сохатий). З найменувань скіфських племен збереглися назви Сака, Саї-Сайхи. На думку А. Попова («Історія Донського Війська», 1814), перською мовою «Козак значить Скіф». Імена Коссайхи, Коссака, Козака, можливо, утворилися додаванням до основних скіфських найменувань Сайхи і Сака префіксів-прикметників зі значенням кос – білий і ка – головний, високий; 2) історична особа на ім’я Сах – князь берендеїв, що згадується у ВК (дощ. 6-Б). Племена берендеїв, які поселилися на берегах Дону після татаро-монгольської навали, стали називатися черкасами і козаками.
СБІГНЄВ – див. ЗбиҐнів.
СВАН, СВАНКА, СВАНЧА – скорочене від імен на Сван-.
СВАНТИБОР, СВАНТОБОР – святий борець; свята боротьба; згадуються в ХІ–ХІІ ст. в Богемії та Моравії.
СВАРОГ – чоловіче втілення Роду. Бог-творець Всесвіту, Сварог – небесний коваль, що викував Світ. Він заселив Землю різними істотами, створив перших людей, став покровителем шлюбу й сім’ї. В індоєвропейській прарелігії його аналог – Тваштар – творець усіх живих і мертвих форм природи. ВК донесла до нас і праукраїнське слово твастир – майстер (дощ. 22). Його зображали з топірцем у золотих руках, він мав епітет «прекраснорукий», тобто Бог-митець. Саме від цього образу походить український вислів «золоті руки», яким позначають майстрів якоїсь справи. Сварог є втіленням космічних потуг Світла, Вогню, Повітря (Ефіру), а також Батьком зодіакальних сузір’їв, які отримали назви Сварожичів. Коло Свароже (вислів з ВК) означає річне коло сузір’їв, тобто календар. Чеська Mater Verborum перекладає Сварог словом зодіак. Ім’я Сварог походить із санскритського кореня Свар-, Свара-, що означає голос, звук, нота, від яких походять слова зі значенням сварити, звучати, співати, сяяти, блищати, а також Сонце, сонячне сяйво, небо. Див. також форму Зварог.
СВАРОЖИЧ – син Сварога; так іменуються Боги слов’янського пантеону, наприклад, в Україні Вогонь-Сварожич, у балтійських слов’ян Редигаст-Сварожич, Книтлінг-сага іменує Світовида – Svaravis, що також означає Сварожич.
СВАРУНА – можливо, від санскритського свару – жертовний стовп; пор. також санскритське сваруші – власна воля, бажання, радість, натхнення. Ім’я вже в часи Київської Русі було рідковживаним, тому народна етимологія літописця-християнина надала йому значення сварливий. Історична особа Сваруна – слов’янський богатир, він згадується в 555 р. у історика Агафія.
СВАТОПЛУК – див. СВЯТОПОЛК.
СВЕБОЖ – можливо, свій Бог або Всебож; сербське.
СВЕВЛАД – всевлад, сербське ім’я, згадується в 495 р.
СВЕМИР – всемир; сербське.
СВЕНТИЛА, СВЕНТИЛО – світило; в хроніці Ісидора Севільського (в 659 р.) згадується нібито готський прославлений король Свентило, який мав сина Ратимира, що був його соправителем; Свентило описаний як надзвичайно поважний, шляхетний володар, що мав істинно королівську гідність, був освічений в правових справах і милосердний до підлеглих; імена обох королів вказуть на слов’янське походження.
СВЕНТОРОГ – святий ріг; ім’я литовського князя.
СВЕНТОЯР – див. Світояр, Святояр. За ВК, Свентояр – князь борусів, який, об’єднавши своє плем’я з русами, воював проти готів (дощ. 4-Б).
СВЕПРАВ – дослівно все прав (все правдиве, правильне, дотримується законів Прави); сербське, чеське (Богемія, Моравія, 1226 р.)
СВЕРАД – всьому радий; сербське; згадується в Богемії та Моравії в 1052 р.
СВЕТБОГ – світлий Бог; у Богемії та Моравії згадується в 898, 903 рр.
СВИРЯ – сопілкар (від свиріль – сопілка).
СВИРЯТА – зменшене від Свиря.
СВИТЯЗЬ, СВІТЯЗЬ – 1) відгідронімне ім’я (назва озера на Волині); 2) святий витязь (за аналогією до Святополк – святий похід); 3) народна етимологія – звитяжець.
СВІТЛАН, СВЕТЛАН – світлий; можливо, просвітитель; південнослов’янське.
СВІТМИР – світлий мир.
СВІТОБОР – від світло і боротися, борець за світло.
СВІТОВИД – Бог осіннього Сонця (день осіннього рівнодення), Бог світла і святості. В храмі Світовида (у балтійських слов’ян) аж до ХІІІ ст. відбувалася урочиста всенічна Богослужба, рівнозначна Великодній. Володимир Шаян писав про Світовида як про Творчого Духа Всесвіту, який є «Сином Найвищого Світла, у своїй природній сутності з ним Єдиний і Тожсамий. Він був і є по всі часи Сварожичем – сином Сварога». Статуя Світовида має чотиригранну форму, на якій зображені чотири Бога під одною шапкою: Перун, Дажбог, Лада і Мокоша, що символізують світ Прави, п’ятий – Велес – зображений внизу як основа, на якій тримається вся світобудова – це світ Нави; середній ярус статуї позначає світ Яви – зображення людей. Варіанти цього імені Свантевит, Святовит. Див. також Святовид.
СВІТОВИК – казковий богатир; можливо, під ім’ям Світовик згадується Дажбог.
СВІТОДАР – 1) дарунок світла; 2) той, що дарує світло.
СВІТОЗАР – дослівно той, хто озаряє світлом, озорений світлом; можливо, так називали народжених на світанку – світанкова зоря; давньослов’янське світлий – святий.
СВІТОКОЛ – виднокруг, небесне коло.
СВІТОЛИК – світлоликий; той, хто має світле, ясне лице.
СВІТОЛЬД – від світлий; історична особа воєвода: Світольд воював у об’єднаному русько-литовському війську князя Гедиміна з христоносцями та татарами («Історія Русів»).
СВІТОМИР – світлий мир; просвітитель миру (людей).
СВІТОСИЛ – світла сила; частина світ багатозначна: білий, сяючий, променистий, той, що випромінює світло, святий.
СВІТОЯР – дослівно плідна сила світлого Сонця, світло Ярила; сонячне і місячне світло; яр – нестримний, збуджуючий, плідний.
СВОБОДА – свобода.
СВОЄН, СВОЙТЕН, СВОЙТИНА – свій; зменшені форми від імен на Свой-.
СВОЙБОГ – 1) нащадок свого Бога, родич; 2) своїм Богам присвячений (західнослов’янське); згадується в 1088, 1115, 1186 рр. в Богемії, Моравії.
СВОЙСЛАВ – своїх (родичів) прославляючий; чеське ім’я.
СВОЯТА – свій, родич; можливо, скорочене від імен з основою на Свой-.
СВЯТИГНІВ – священний гнів; ім’я чеського князя Х ст.
СВЯТОБОЙ – дослівно той, хто воює за святині; син моравського князя Святополка, почав княжити в 896 р. (Густинський літопис, 26), вступив у суперечку зі «святим» Мефодієм (християнином), за що той підмовив сусідні племена напасти на Святобоя, внаслідок чого Моравську державу розділили на три частини: німецьку, угорську і ляську.
СВЯТОБОР – святий борець; 1107 р. – Святобор – зять польських князів П’ястів; перша половина ХІІ ст. – Святобор у балтійських слов’ян.
СВЯТОВИТ – див. Світовид. У ВК Святовит входить у Великий Триглав (дощ. 11-А, 11-Б). Особливо вшановувався у балтійських слов’ян. В Арконі було святилище Святовита, яке зруйнував єпископ Абсальйон 15 червня 1168 р. У західнослов’янських літописців друга частина імені -вит часто передається латинським vitus, що дає право припускати тут слов’янське витязь (за О. Фамінциним); М. Костомаров вважав, що Святовит є Богом хліборобства.
СВЯТОГОР – дослівно свята гора; ім’я казкового (билинного) богатиря.
СВЯТОЗАР – дослівно світанкова, свята зоря; див. ще Світозар.
СВЯТОДАР – святий дарунок; ім’я-новотвір.
СВЯТОМИР, СВЯТМИР – святий мир; князь далматський Святомир згадується в 854 р.
СВЯТОПЛУГ – святий плуг; за скіфською легендою, плуг, що впав з неба – дарунок Богів; ім’я моравського князя.
СВЯТОПОЛК – святе воїнство; ім’я кількох князів Київської Русі, відоме також в інших слов’ян: Святополк Моравський, Святополк Юрійович, Святополк-Іван Мстиславович та ін.
СВЯТОСЛАВ – 1) свята слава; 2) той, хто славить святість, світло. Великий князь Святослав Хоробрий воював з ворогами Русі-України: як з юдеями Хозарського каганату, так і з візантійськими християнами. Святослав мудро передбачив сумні наслідки християнізації нашого народу. Перед битвою зі 100-тисячним візантійським військом Святослав звернувся до свого 10-тисячного війська зі словами: «Так не посоромимо землі Руської, краще ляжемо кістьми, бо мертві сорому не мають...» На що воїни відповіли: «Де твоя голова ляже, там і ми голови покладемо». Дружина Святослава перемагала доти, поки трималася Рідної Віри. Знищуючи церкви, розсадники чужовір’я, Святослав викликав ворожнечу з боку християнізованої частини війська. Він став жертвою підступної змови, однак пам’ять про нього як про князя-лицаря, який не зрадив Віри Предків, може стати символом відданості Рідним Богам. Святослав Хоробрий створював велику державу, що простяглася між трьома морями: Балтійським, Каспійським і Чорним. Загибель Святослава і державний переворот, здійснений його позашлюбним сином Володимиром на догоду Константинополю, припинив творення могутньої Слов’янської держави. Через зіпсованість літописних повідомлень не має одностайності серед істориків щодо точного датування цього періоду. Це свідчить про намагання політичних кіл Х ст. приховати справжній перебіг подій, причиною яких була саме релігійна боротьба. Загальноприйнята дата шлюбу княгині Ольги з Ігорем Рюриковичем – 903 р. (Ользі було 10 років, Ігореві – 29). Виникають питання: якщо (за літописними версіями) Святослав народився в 942 р., через 39 років їхнього шлюбного життя, тоді як він міг мати повнолітніх синів у 970 р.? За В. Татіщевим, Святослав народився 920 р. (тоді як він міг бути дитиною під час древлянського повстання 946 р., як це подають Іпатіївський, Воскресенський, Софійський І, Тверський літописи?); Святослав став князем Київським 945 р. (тоді навіщо б йому було регентство Ольги, якщо йому було 25 років?). За Густинським літописом, Святослав народився в 942 р. (с. 28). Все це писемні загадки, які ще потрібно дослідити. Див. ще роздуми на цю тему в статті Малка, Малуша (жін.).
СВЯТОША – зменшене від імен на Свят-; можливо, народжений на святки; на київській околиці є й нині місцевість (район) Святошин.
СВЯТОЯР – див. також Світояр; дослівно священна плідність; у ВК (дощ. 4-Б) згадується це ім’я князя борусів, який вигнав з Руської землі готів.
СЕБЕБОР, СОБЕБОР – себе боронити; в ХІ–ХІV ст. в Богемії й Моравії, в Чехії; князь Собебор Славник в 955 р., що княжив в Либице, загинув разом зі своїми братами Чеславом, Пореєм, Доброславом, Спитимиром в міжусобній війні від рук Пржемисловичів.
СЕВЕР – чоловік з племені сіверян; суворий, північний; виведення з латини, як це подають сучасні мовознавці, не досить переконливе.
СЕВІР – те саме, що Север.
СЕГЕНЯ – значення не з’ясоване; у ВК згадується боярин Сегеня (дощ. 6-Д).
СЕДЕНЬ – 1) можливо, від сидіти (діалектне українське седіти): пор. сиднем сидіти; 2) ім’я одного з прабатьків Русі згадується у ВК (дощ. 33) «ся треба наша по Седеню, отцю нашому» (йдеться про поминальний обід).
СЕЛИБОР, СЕЛИБУР – від виборов поселення; вибрав поселення; відоме у західних слов’ян, князь слов’ян-вагрів в Х ст.; поляк Селібор в 1136 р.
СЕЛИЖАР – те саме, що стожар – накриття для сіна.
СЕЛИЛО, СЕЛЮТА, СЕЛЯТА – від село, селянин.
СЕЛИМИР – від заселяти мир – людське поселення; поселенець.
СЕЛИСЛАВ – той, хто вселяє славу; південнослов’янське.
СЕЛЯН – селянин, сільський житель. Те саме значення в імен Селята, Селянин.
СЕМАК – сьомий син в родині.
СЕМАРГЛ – див. Симаргл.
СЕМАШКО – сьомий син в родині.
СЕМИБОР – той, хто поборює сімох.
СЕМИБРАТ – сьомий брат.
СЕМИДОЛ – той, хто подолає сімох.
СЕМИМИСЛ – сім думок; в значенні семикратно розумний.
СЕМИРАД – 1) семикратна радість; 2) той, хто дає сім порад (переносно – мудрий, розумний); згадується поляк Семира в 1252 р, 1255 р. в Брацлаві.
СЕМИРІЧ – сім речей, сім років.
СЕМИРОД – дослівно сім родів; козацьке прізвище є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Юхимова).
СЕМИСЛАВ – семикратно славний.
СЕМОВИТ – 1) семизвитяжний (сім витязів); 2) можливо, початкове Z перейшло в S: Земовит – Семовит; ім’я одного з перших князів-полян – засновників Польщі (Семовит, Лешко, Земомисл) з центром у Гнєзно.
СЕМОЙКА – сьомий син в родині.
СЕМУША – однозначне з іменами Семойка, Семашко.
СЕРДИТКО – сердита дитина (ім’я-оберіг).
СЕРЕДА, СЕРЕДКО, СЕРЕДОХА – середина, середній; відомі у сербів, поляків; перейшло в прізвища.
СЕРЕДОГОСТ – 1) можливо, народжений на свято Правої Середи (Рахманський Великдень) або взагалі в середу; 2) за іншою версією – «сердечний гість»; 3) середній, середульший.
СЕРЕЖЕНЬ – 1) середній, середульший; 2) народжений посередині жнив; князь Сережень княжив у Русі десять літ (див. ВК, дощ. 36-Б).
СЄВА – 1) можливо, від север, сівер – північ; 2) син Богумира, від якого походить плем’я сіверян, згадується у ВК (дощ. 9-А).
СИВЕР – сіверянин (слов’янське плем’я, столиця – Новгород-Сіверський). Ще в І тис. до н. е. грекам були відомі племена саварів, які жили на місці Сіверщини. Див. Север, Сівер.
СИВИЙ – зимовий.
СИВОДІД – сивий дід.
СИВОЛАП – сива лапа.
СИВОЯР – ім’я Бога або назва місяця, якому покровительствує Сивий Яр (ВК, дощ. 11-Б); вірогідно – біле зимове сонце або народжений в зимовий час місяця Сивояра.
СИГНІВ – перша частина не з’ясована, друга – гнів; ім’я воєводи польського при Болеславі Стидливому (середина ХІІІ ст.).
СИДАН, СИДКО – посидющий; осілий (не кочівник); як ім’я зафіксоване в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.: Сидко Гридкович (сотня Саварського).
СИЛА – сильний, міцний, силач. Санскритське сила означає якість, достойність, краса і міць; загальна ідея міцності і твердості – близьке за значенням до камінь; зафіксоване в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р. як ім’я Сила Кузьменко (сотня Трехтемирівська) та похідне прізвище Трохим Силенко (сотня Кулаги).
СИЛАН – те саме, що Сила.
СИЛОБОР – сильний, непоборний; ім’я-новотвір.
СИЛОСЛАВ – прославлений силою; ім’я-новотвір.
СИМАРГЛ – Вогнебог, Сварожич; Бог вогняних жертвоприношень, посередник між світ Яви і Прави (людей і Богів), який несе молитви жертводавця до Сварги. Зображують у вигляді крилатого собаки (починаючи з трипільської доби), пізніше – у вигляді вогняного сокола Рарога, яким завершувався священний Тризуб. Іноді Симаргла порівнюють з «Семи-Ярилом» – сім і яр. Він відає рослинною силою природи. На основі ведійського сюжету можна реконструювати образ Симаргла: він панує над трьома стихіями – землею, водою й повітрям, живе на Дереві Всього Насіння, яке зростає на острові посеред моря. Коли він змахує крилами, з древа в морі обсипається насіння різних рослин, чарівний небесний кінь випиває воду разом з насінням, щоб потім розлити її дощем – так насіння потрапляє в ґрунт.
СИМАРСА – див. Симаргл (така форма імені в «Космографії» ХVІІ ст.).
СИМИР – див. Симаргл (така форма імені в «Хронографі» Леонтія Боболинського, кінець ХVІІ ст.).
СИНЕУС – синій (сизий) вус; міфічний брат Рюрика (дослідники вважають, що це не ім’я, а неправильно прочитане словосполучення: про Рюрика було сказано, що він прийшов з «родичами своїми» – шведською мовою sine hus й «вірною дружиною» – шведською thru varing, які літописець, перекладаючи зі скандинавського сказання, сприйняв за імена братів).
СИНКО – вірогідно, дитяче ім’я, що походить від загальної назви, пестливе від син; на думку В. Казакова, означає чортик, від синець – чорт (московське), що є непереконливим, див: Чорт.
СИНЬООК – синьоокий.
СИТКО – від ситий.
СІВЕР – див. Сивер.
СІЄВА – див. Сєва; згадується у ВК (дощ. 9-А).
СІМ’ЮН – сім’янин; той, хто любить родинне життя.
СІР, СІРАК, СІРИЙ, СІРКО – від сірий; початково сірий – непримітний, бідний; перейшло в прізвище. Відомий український козак-характерник полковник і кошовий отаман Війська Запорізького Низового Іван Сірко (1605 р. або 1610–1680 рр.), який став легендою й взірцем для українців (здобув перемогу в 65 боях і не програв у своєму житті жодної битви). Турки називали Сірка – Урус Шайтан (Руський Чорт). Ймовірно, що Іван Сірко володів предківським (рідновірським) бойовим мистецтвом, яке християнам було недоступне. Він говорив: «ти не бійся, що я не православний християнин, я – православний» (очевидно, цей сокровенний смисл був відомий лише самому характернику).
СКАЛОЗУБ – дослівно той, хто скалить зуби; переносно смішливий.
СКАРБОМИР – від скарб (добро, пожитки) і мир; польське ім’я.
