Т
ТАГИМАСАД – ім’я скіфського Бога моря, джерел, водної стихії загалом, покровителя родючості; зображався з тризубом у руці; тотожний слов’янському Водянику, грецькому Посейдону та римському Нептуну.
ТАЇСЛАВ – дослівно той, хто утаїв (приховав) славу; потаємна слава.
ТАКСАК – значення не з’ясоване; ім’я скіфського воєначальника, який брав участь у війні з перськими військами Дарія.
ТАЛАЛАЙ – балакун, пустомеля.
ТАЛЕЦЬ – народжений навесні в березні, що раніше називався протальник (від танути, талий сніг). Ім’я боярина вижгородського Талець Єлович.
ТАМИСЛАВ, ТОМІСЛАВ, ТАСЛАВ – дослівно многославний (від таман – 10 тисяч); історичні імена князів о. Руян (нині о. Рюген).
ТАНОМИР – південнослов’янське; не з’ясоване.
ТАРГІТАЙ – скіфське, міфологічне; значення не з’ясоване. Похідні від нього: Тарх, Тарог, Тархан, Тарута. Давнє ім’я прабатька скіфів і слов’ян. Батьками Таргітая, за скіфськими легендами у переказі Геродота, були Зевс і дочка ріки Борисфена (за слов’янською релігією, вірогідно – Батько Сварог і Матінка Земля). У Таргітая було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і наймолодший – Колоксай. За їхнього царювання на Скіфську землю впали з неба золоті речі: ярмо, плуг, сокира і чаша – символи чотирьох каст: рабів, землеробів, воїнів і жерців. Першим побачив ці речі старший брат; як тільки він підійшов, щоб підняти їх, золото спалахнуло. Як наблизився другий брат, сталося те саме. Але коли підійшов третій, молодший брат, полум’я погасло, і він узяв золоті дарунки Богів. Тому старші брати віддали владу над усім Царством наймолодшому Колоксаю (Геродот. Історія, ІV – 5). Від старшого Ліпоксая пішло скіфське плем’я, що називається авхатами. Від середульшого Арпоксая – катіари з траспіями, а від найменшого царевича – паралати. Всі вони загалом носять ім’я сколоти – за ім’ям їхнього царя. Скіфами ж їх називають греки (Геродот. Історія, ІV – 6). Досі Таргітай згадується в слов’янських казках під ім’ям Тарха Тарховича. Першочоловік Таргітай – культурний герой скіфської доби. Його символ – водоплавний птах, бо він є посередником між світом Предків (Навою), світом людей (Явою) і світом Богів (Правою). Вода, Земля, Повітря – три стихії, які підвладні водоплавному птахові.
ТАТИМИР – дослівно від світу батьків, згадується в 584-585 рр. слов’янин на візантійській службі.
ТАТОМИР – згадується в «Русалці Дністровій». Див. Татимир.
ТАУСЕНЬ – див. Овсень.
ТВАРОГ – від творити; південнослов’янське.
ТВЕРДИЛО, ТВЕРДИНИЧ – похідне від твердий, міцний. Боярин Твердило відкрив німцям-христоносцям ворота Пскова в 1242 p.
ТВЕРДИМИР – твердий (міцний) мир.
ТВЕРДИСЛАВ – тверда (міцна) слава, витривалий.
ТВЕРДОЛИК – суворий з виду (лик – обличчя).
ТВЕРДЯТА – зменшене від імен з основою Тверд-.
ТВОРИЛАД – дослівно творити лад, упорядковувати.
ТВОРИЛО – скорочене від імен на Твор-.
ТВОРИМИР – дослівно той, хто творить мир. Історична особа боярин Творимир згадується в 1216 p.; боярин київський Іванко Творимирич – воєвода Ярослава Мудрого (Густинський літопис).
ТВОРИСЛАВ – дослівно той, хто творить славу.
ТЕПЛО – від теплий, народжений в теплий час року. Ім’я відоме в ХV ст.
ТЕРПЕН, ТЕРПИШ, ТЕРПИЛО – той, хто терпить.
ТЕРПИГОР – той, хто терпить горе.
ТЕРПИМИР – той, хто терпить мир (людей).
ТЕТВА – тятива лука.
ТЕШЕМИСЛ – той, хто втішає мислю.
ТЕШИЛО – дослівно той, хто тішить; утішає; втіха. Ім’я з берестяної грамоти.
ТИВЕР – представник племені тиверців (східнослов’янські племена, що жили між Дністром, Прутом і пониззям Дунаю).
ТИТОМИР – захисник миру; можлива суміш із латинським ім’ям Тит (той, хто захищає). Порівняй зі слов’янським щит.
ТИХ, ТИШКО, ТИХОТА – тихий.
ТИХОЛІТО – народжений тихого (мирного, спокійного) літа (року).
ТИХОМИЛ – від тихий і милий.
ТИХОМИР – від тихий і мирний.
ТИХОРАД – тиші радий.
ТИХОСЛАВ – спокійна слава (тиха); ім’я-новотвір.
ТИШКО – зменшене від імен на Тихо-.
ТОВСТУН – товстий, повний.
ТОЛИГНІВ – той, хто вгамовує гнів (від старослов’янського утолять).
ТОЛИМИР – дослівно той, хто вгамовує людей (від старослов’янського утолять і мир – громада).
ТОЛИСЛАВ – дослівно той, хто вгамовує славу (від старослов’янського утолять).
ТОЛМАК – дослівно той, хто тлумачить (пояснює).
ТОМА, ТОМАН, ТОМЕН, ТОМИЛЕЦЬ – від томитися; сербське, боснійське, богемське, болгарське.
ТОМИЛО, ТОМИЛОК – дослівно той, хто втомлює; з часів Київської Русі ім’я збереглося в козацькому середовищі: Томило Павлович – ім’я в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
ТОМИСЛАВ – утомлений славою. Ім’я хорватського князя Х ст.
ТОПОР – сокира. Згадується в новгородських книгах 1539 р.: «холоп Топор».
ТОРОП – хапливий, поспішний, від московського торопиться. Ім’я слуги Альоші Поповича, що брав участь в битві на р. Липиці в 1216 р.
ТОРЧ – держало списа, ратище.
ТОРЧИН – можливо, той, хто належить до племені торків. Історична особа Торчин згадується в 1015 р. в ПВЛ як кухар князя Гліба, що зарізав свого господаря кухарським ножем. Торчин також ім’я боярина чернігівського.
ТРАЯН – див. Троян.
ТРЕБА, ТРЕБИШ, ТРЕБНА – від треба (пожертва).
ТРЕБИМИР – 1) потрібний людям (миру); той, хто здійснює громадську требу (жрець); 2) згадується в 1228 р. у південних слов’ян.
ТРЕБИСЛАВ – від треба во славу Богів; згадується в 1240 р. поляк; в 1342 р. у південних слов’ян (за А. Баженовою).
ТРЕБИШ, ТРЕБУШ, ТРИБУШЕК – зменшене від імен на Треб-.
ТРЕГУБ, ТРИГУБ – 1) дослівно тригубий; ім’я може вказувати як на природню ваду (товсті губи, розсічені), так і на ваду характеру – занадто говіркий, балакун, пустомеля, брехун тощо; 2) той, що погубив трьох, тобто силач, богатир, який подужає трьох у боротьбі (пор. душогуб або міфологему перемоги одного над трьома, сімома тощо); 3) потрійний (пор. у Г. Дяченка четверогубо – вчетверо).
ТРЕЗОР, ТРИЗОР – тричі зіркий.
ТРЕТЯК – третій син в родині.
ТРИГЛАВ – 1) Богознавча система етнічної релігії всіх слов’янських народів; 2) назва статуї Бога Трояна, яка мала три голови – символ єдності трьох світів (вимірів). ВК подає докладно вчення про Триглава: «Се бо, молячись, найперше Триглаву поклонятися маємо і йому велику Славу співаємо...» (дощ. 11-А).
ТРИГОСТ – дослівно третій гість.
ТРИЗНА – від обряду на пошану полеглих героїв; історичне ім’я руського полковника Тризни, учасника битви з турками під Варною 1444 р.
ТРИМИР – дослівно три мири; єдність трьох вимірів (світів: Прави, Яви і Нави); хорватське ім’я.
ТРИРІГ – дослівно три роги, див. ще Рог.
ТРИЯН – див. Троян.
ТРОН – від три; козацьке ім’я Трон Дедіченко є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Юхимова).
ТРОЯН – Бог Триєдності у слов’ян, покровитель людських душ у трьох царствах: Яві, Наві й Праві. У «Слові про Ігорів похід» згадуються «тропа Трояна», «віки Трояна»; також у ВК згадується «вік Троянь» (дощ. 3-Б). Трояном ще називають батька, який має трьох синів. Не варто плутати Трояна із Траяном – у ВК також йдеться про римського імператора Траяна: «Згадаємо як Траян був дідами нашими розтрощений, і легіони полону брали до полів наших, і так трудилися на нас десять літ і одпущені були од нас» (дощ. 29); як українське прізвище зафіксоване в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.: Михайло Троян (сотня Кулаківського).
ТРПМИР – ймовірно, Терпимир; князь Хорватської династії Трпмир І (845–864) та його нащадки Терпимировичі.
ТРУВОР – хибно сприйняте за ім’я; Трувор – міфічний брат Рюрика, що нібито прибув княжити в Ізборську (див. докладніше статтю Синеус).
ТУГАР – 1) від тугий – міцний, дужий, повний; 2) сумний, від туга – печаль. Ім’я побутувало в слов’ян до ХVІ ст.; однак, вважають, що це ім’я тюркського походження, але можна припустити, що так називали дитину, народжену в час лихоліть, воєн, в час загибелі батька, коли мати була в тузі тощо.
ТУГАРИН – те саме, що Тугар (згадується в руському билинному епосі).
ТУГИМИР, ТУГОМИР – стійкий мир. Ім’я гаволянського князя, який в 940 р. зрадив слов’ян на користь німців.
ТУГОДУМ – тупий, неосвічений.
ТУГОЛУК, ТУГИЙ ЛУК – ім’я руського князя.
ТУК, ТУКИ, ТЮКА – від тук – жир; жирний.
ТУЖИР – дослівно тучний багач (від тук – жирний, повний, масивний і жир – багатство, достаток, запаси їжі, повнота).
ТУЛИМИР – див. Толимир.
ТУМА, ТУМАН, ТУМАНКО – 1) від туман; 2) від таман – 10 тисяч.
ТУПОЧОЛ – дослівно тупий чоловік або людина з низьким чолом – тупа особа. В ХІІ сторіччі був відомий тивун Тупочол.
ТУР – степовий дикий бик; на території України був поширений до ХVІІ століття; в ПВЛ згадується: «Тур княжив у Турові, від нього і туровці прозвалися»; відомі імена боярина Київського та боярина Туровського (ПВЛ). Тур як Божество вшановується на Коляду (Синопсис); І. Гізель, засуджуючи язичницькі звичаї, записав: «Нєкоєго Тура-Сатану і прочія богомерзкія скарєди промишляюща вспоминають».
ТУРБОГ – сузір’я Тура (Тільця); сузір’я, як сини Сварога, вважаються Божествами, звідси Тур – Бог; народжений під сузір’ям Тура (астрономічно 14 травня – 21 червня).
ТУРДІЙ – діями подібний до тура.
ТУРИЛО – ім’я, похідне від Тур.
ТУРНИЛО – від турляти – скидати, звергати; історична особа, руський полковник об’єднаного русько-литовського війська князя Гедиміна, що воював із христоносцями та татарами на початку ХІV ст. («Історія Русів»).
ТУРОВИД – виглядом подібний до тура.
ТУРЯК – похідне від Тур; ім’я боярина Володимир-Волинського.
ТУТОМИР, ТУТАЙ – місцевий, тутешній – той, хто живе тут.
ТУЧА – 1) народжений у хмарну погоду; 2) від тучний – повний, товстий; ім’я новгородського посадника Тучі, який із багатьма іншими боярами потрапив у полон в 1456 p. у бою з московсько-татарським військом князя Шем’яки під Русавою.
ТУША – товстий; ім’я записане в Польщі у 1210 p.
ТЯГА – 1) від тяга, тягнути в значенні заможний; пор. українське козак-нетяга – козак, що немає тягла для плуга, тобто коня, вола тощо; 2) втікач, пор. дати тягу – втекти.
У
УВІТИЧ – дослівно той, хто віщує, вітає, провіщає.
УГОМОН – спокійний, той, хто угомонився, той, хто заспокоює; як антипод до Невгомон – невгамовний.
УГОНЯЙ – дослівно той, хто уганяє. Історичне ім’я новгородського тисяцького, який очолив оборону Новгороду від каральних загонів Добрині й Путяти, що христили новгородців вогнем і мечем. Він казав: «Краще нам всім померти, ніж дати Богів наших на наругу». Ці слова і нині можуть служити прикладом шляхетності та мужності людини, яка захищає свободу своєї Батьківщини і честь своїх Богів.
УДАЛ – вдалий, від українського вдалий (пор. також московське удалой).
УДРЄ – не з’ясоване; інші західнослов’янські форми імені – Удрикан, Удрище (за Ю. Венеліним).
УКРОМИР – ім’я вождя хаттів; згадується у Страбона, кн. VІІ.
УЛИБА – усміхнений.
УЛИЧ – представник племені уличів; назва слов’янського племені, яке жило між Дунаєм і Дністром.
УЛІБ – викривлене Гліб. Уліб – брат Святослава Хороброго. Він згадується в договорі Ігора з греками в 945 p. як посол. В Іоакимівському літописі говориться, що князь Святослав, дізнавшись про зраду християн-дружинників, навіть і «єдиного брата свого Гліба не пощадив», убивши його як зрадника (припускають, що це був його двоюрідний брат).
УМАЙ – той, хто стомлює (від умаять – утомити).
УМИЛ – милий, той, хто викликає замилування (дитяче ім’я).
УМНИК – розумний.
УНЕБОЖ – близьке до українського небіж – племінник, бідняк, покійник. Можливо, префікс у- означає той, хто уникнув смерті, тобто не небіжчик. Ім’я-оберіг. Мотиви називання таким ім’ям могли бути в ситуації, коли хвора, безнадійна дитина все ж виживала.
УНЕБОР – мабуть, те саме, що й Унебож: пор. у Бориса Грінченка небор, неборейко – те саме, що й небіж (СУМ, Т. 2, ст. 537). Ім’я знаменитого венедського воєводи.
УНЕМИР – непримиренний; той, хто унеможливлює мир.
УПИР – кровопивця; московське вампір; відоме ім’я новгородського попа Упиря Лихого, котрий переписав християнський рукопис, в якому склав подяку юдейському богу Єгові за те, що той «сподобив написати цю книгу». Уявлення про упирів як міфологічних істот прийшли в Україну із Західної Європи (Д. Зеленін). Отже, твердження літописця-християнина про те, що нібито наші Предки поклонялися упирям, належить до таких же вигадок, як і подорож апостола Андрія в Київ по дорозі до Риму.
УПРАВКА – 1) той, хто вправляється робити все швидко (пор. діалектне управитися – зробити все по господарству, встигнути); 2) вправний (той, хто добре володіє якоюсь справою).
УРСУ – не з’ясоване; західнослов’янське (за Ю. Венелиним); варіант імені Урус – можливо, русич.
УСЕБОР – той, хто все поборить.
УСЕБУДЬ – все буде.
УСЕВЛАД – див. аналог – сербське СВЕВЛАД.
УСЕГАРД, УСИГАРД – А. Баженова перекладає, як все гордий. Історична особа, слов’янський воєначальник, командувач загоном слов’ян і антів у союзному війську з Візантією, що воювало в 555-556 рр. проти Закавказзя.
УСЕМИР – все мир.
УСЕНЬ – див. Овсень.
УСИНЯ – 1) казковий велетень, що має вуса на сім верст і живе в неприступних нетрях, має надзвичайну силу; 2) пор. також Овсень.
УСЛАД – 1) той, хто дає насолоду; 2) слов’янський Бог насолоди: бенкетів, веселощів, забав. На святах Услада обирали найкрасивішого юнака, який представляв Бога Веселощів. За даними Г. Дяченка, статуя Услада (Ослада) стояла в Києві.
УТІН – качур; водоплавний птах (символіку див. Таргітай).
УТІША – утіха.
УТІШАН – той, хто втішає; втіха.
УТРЕННИК – ранковий, народжений вранці. Ім’я зятя Богумира.
УХАН, УХНАЛЬ, УША – вухатий.
УЧУЙ – чутливий.
Х
ХАР, ХАРКО, ХАРЯ – давньоруське маска, личина; українські імена Харко Жартенко, Харко Дудченко є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
ХАРОШ – див. Хорош.
ХАТНИК – те саме, що Домовик; у Білорусі його ще називають Підпічником за те, що спить під піччю. Він встає на світанку й штовхає півня, тоді той кричить і будить господаря.
ХВАЛА, ХВАЛАН – хвалений; сербське.
ХВАЛИБОГ – дослівно хвала Богові; той, хто хвалить Бога.
ХВАЛИБУД – побажальне: будь достойним похвали; сербське, болгарське.
ХВАЛИМИР – дослівно хвалити мир.
ХВАЛИСЛАВ – той, хто хвалить славу.
ХВАЛОЄ – скорочене від імен на Хвал-; сербське.
ХВАСТ, ХВАСТОВЕЦЬ – хвалько.
ХВАТ – від хватати; хваткий, беручкий, швидкий до роботи.
ХВИЛ, ХВИЛЬ – від хвиля, хвилина; козацьке ім’я Хвиль Яременко (сотня Демкова. Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
ХВИЛИБУД, ХІЛЬБУД, ХІЛЬБУДІЙ – 1) той, хто піднімає (будить) хвилю; 2) від хилитися, схилятися; ім’я антського воєводи V ст. на службі у війську Візантії.
ХВІСТ – від хвіст. В новгородских книгах згадується в 1495 p. селянин Хвост.
ХВОРОЩА – болісний, хворобливий.
ХВОЩ – жорсткий; від назви рослини хвощ.
ХЕР, ХЕРКО, ХЕРНАК, ХЕРУЛ – 1) від хер – статевий член; 2) назва літери в давньоруській абетці.
ХИЛ, ХИЛА, ХИЛИЧ – слабкий, похилий; сербське Хилоц; Хилок, Хилке – в Моравії, Богемії.
ХИЛЬКО – 1) від хилитися; 2) від хильнути (випити); козацьке ім’я Хилько Марченко є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Маслівська);
ХИТР, ХИТРО – хитрий; переносне – умілий, вправний, майстерний.
ХЛЕБ, ХЛЕБЕК, ХЛЕБКО – див. Хліб.
ХЛІБ – хліб; мотиви називання цим іменем стосувалися поняття постійного добробуту – хліб як символ багатства, святості; можливо, тотожне імені Гліб.
ХЛІБОСЛАВ – дослівно славить хліб; славний хлібороб; вірогідно, ім’я-новотвір.
ХЛІБОСОЛ – дослівно хліб-сіль; щедрий.
ХЛІВНИК – у білорусів дух хліва, стайні.
ХЛОПОТУН – дослівно той, хто клопочеться.
ХМІЛЬ – Бог бенкетів, пиття; водночас назва рослини. Язичницьке ім’я носив і гетьман Богдан Хміль (Хмельницький).
ХОВ – схований; від ховати, ім’я-оберіг. Так називали дітей, щоб приховати їх від злих сил, хвороб, нещасть.
ХОВАН – те саме, що Хов.
ХОДАК, ХОДАН, ХОДАЧ – сербські; від ходити; скорочені від імен на Ход-.
ХОДЕМИР, ХОДИМИР, ХОДИМИРИЦ – ходити миром.
ХОДИНА – ходок. На думку деяких дослідників, так звали автора «Слова про Ігорів похід», який у кінці пісні зазначив: «рекли Боян і Ходина – Святославля піснетворці».
ХОДОТА – похідне від ходити, ходак, вірогідно, ходити в похід, на війну. Ім’я Ходота відоме в історії: князь в’ятичів у ХІІ ст., що воював проти насильницької християнізації слов’ян.
