«Славянские имена»

Ж

ЖАДАНА – бажана (від укр. жадати – хотіти); див. ще Ждана.
ЖАЛИЦЯ – ім'я однієї з русалок; повір'я про те, що Жалиця переслідує жницю, яка замешкалась у полі ополудні, і скаржиться на свою долю; їй не можна співчувати, бо відбере силу.
ЖАРЕНИЦЯ – дух (персоніфікація) жару пічного; зафіксоване на Вологодщині (Росія).
ЖАР-ПТИЦЯ – 1) від жар – горіти, палати; 2) образ променистого Сонця, що сяє, як жар. Той, хто добуде хоч одну її пір'їну, матиме велике щастя. Жар-птиця живе в райському саду, де ростуть «молодильні яблука» – плоди вічної молодості. В цих легендах відображене вічне відродження природи навесні. Слов'янська Жар-птиця подібна до грецького Фенікса.
ЖДАНА – очікувана (від слов'ян, ждати – чекати).
ЖДИСЛАВА – та, що чекає славу.
ЖЕЛАНА – те, що й Бажана, Жадана.
ЖЕЛАНЯ – пестливе від Желана.
ЖЕЛИСЛАВА – див. чоловіче Желислав.
ЖЕЛЯ – Богиня похоронного плачу, жалю, скорботи, яка супроводжує покійного на похоронне вогнище. Звідси жальник – могила. У ВК згадується Карна (Кара, Кручина) і Жля (Жаль, Журба), дощ. 25. Пор. також назву селища Жуляни – Желяни (саме ця форма згадується у літописанні).
ЖИВА – Богиня життя, дочка Лади, яка, за уявленнями слов'ян, перевтілюється в зозулю, пророкує майбутнє. Її вшановують 2 травня, молять про довголіття та здоров'я. Поляки вважають її дочкою Трояна.
ЖИВАНА – те саме, що Жива, Живена; польське Жевонія. За Прокошем, Жевонії приносили жертви тоді, коли почули перший спів зозулі, рахуючи, скільки років життя «накує» зозуля. Вважають, що в зозулю перетворюється сам Володар Всесвіту і говорить людям про їхнє майбутнє. У Польщі храм на честь Живи називався Живець, а в українців живцями називаються священні джерела. Див. ще чоловіче Жив'є.
ЖИЛЕНА – живуча.
ЖИРОМИРА – див. чоловіче Жиромир.
ЖИРОСЛАВА – див. чоловіче Жирослав.
ЖИТНИЦЯ – ім'я однієї з русалок.
ЖИТОМИРА – див. чоловіче Житомир.
ЖУРАВКА – жін. рід від назви птаха журавель.

З

ЗАБАВА – та, що бавить, дає відпочинок; відома з української билини (галицького циклу) Забава Путятична, яка стала жінкою Соловія Гудимировича.
ЗАВИДА – див. чол. Завид.
ЗАГОРКА – та, що прийшла із-за гір (південнослов'янське ім'я).
ЗАМУНЬ – значення неясне; ім'я священної корови, від якої, за ВК, походять кравенці (дощ. 7-Є): «Дажбог народив нас від корови Замунь, і були ми кравенці». «І тече вода жива до нас, і пиймо тую, бо все од Сварога до нас життям тече. І пиймо її, як джерело життя Божого на Землі. Тут бо корова Замунь іде до поля синього і почина їсти траву ту і молоко давати. І тече те молоко до хлябів, і світить уночі звіздами над нами» – дощ. 8(2).
ЗАСЛАВА – вірогідно, скорочення від Ізяслава.
ЗБИҐНІВА – див. чоловіче Збиґнів.
ЗБИСЛАВА – див. чоловіче Збислав.
ЗБРАСЛАВА – див. чоловіче Збраслав.
ЗВАНА – покликана.
ЗВЕНИСЛАВА – те саме, що Дзвенислава; ім'я дочки Всеволода ІІ Ольговича князя київського (1139-1146 рр).
ЗВІЗДАНА – від звізда; сучасна народна етимологія «звіздам дана» – показана зорям.
ЗЕЛЕНА – зелена, мабуть народжена навесні, коли з'являється зелень.
ЗЕМНА – Богиня Землі у поляків. Прокопі писав, що цій Богині приносили в жертву різні плоди полів, садів і городів, а під час жнив – для неї випікали хліб.
ЗЕРНЯ – зерно; мотиви називання – народження під час посіву, символ родючості. Дітей у давніші часи ласкаво називали «зернятко моє». Існує звичай сіяти зерно на могилі родичів – вважається, що їхні душі перевтілюються в дітей цього роду.
ЗИМА – Богиня зими; уявляється як повна білосніжна жінка в шатах із хуртовини. Буває доброю й сердитою, залежно від поведінки людей.
ЗИМАВА – 1) дослівно «дочка Зими», народжена взимку; 2) холодна, непривітна.
ЗІРКА – 1) зірка (небесна), планета; 2) з наголосом на другому складі – ясновидиця, далекоглядна.
ЗЛАТА – золота (західнослов'янське ім'я).
ЗЛАТОЦВІТА – дослівно «золота квітка»; мотиви називання – мали на увазі колір волосся новонародженої або красиву зовнішність взагалі.
ЗЛАТОГОРКА – золота гірка; міфологічний персонаж – дочка підземного князя (за В. Казаковим).
ЗЛАТОДАРА – див. чоловіче Златодар.
ЗМІЄНОГА БОГИНЯ – за скіфською легендою, прамати скіфів-слов'ян; грецькі писемні джерела подають дуже плутані відомості про неї: вона дочка Тартара (Підземного світу) і Геї (Землі), жила в Гїлеї (на узбережжі Чорного моря), де сховала в печері коней Геракла. Побачивши таку дивну істоту, Геродот здивувався і запитав про своїх коней. Діва-Змія запропонувала взяти її за жінку, лише за такої умови вона поверне коней. Від Геракла вона народила трьох синів. Залишаючи Змієногу, Геракл передав їй свій лук, пояс і золоту чашу, що була причеплена до пояса, та наказав їй виростити синів і випробувати їх таким чином: хто зуміє підперезатися поясом Геракла та натягнути тятиву його лука, тому бути царем землі. Зміг виконати це наймолодший син на ім'я Скіф. Саме від нього походить народ скіфів. Її брат – Ахіл, також у грецьких джерелах вважається скіфом (див. Ахіл). Символіка образу напівдіви-напівзмії може лише вказувати на її жіночу земно-водну сутність; зображалася як морська діва, русалка; Змієнога Богиня має ще назву Муза Борисфеніда, дочка Дніпра. Зображення Богині були поширені ще за часів Київської Русі на медальйонах, названих змієвиками, що використовувались як обереги. За легендами, що існують до нашого часу, місце печери Змієногої Богині на о. Хортиця. Див. ще Геракл та Скіф.
ЗМІЯ – за давньою Вірою слов'янських народів –охоронниця домашнього майна, подвір'я, добробуту родини, первісно наділена позитивною символікою: дух родоначальниці, Предкині, господині. Збереглася засторога, що зміїв (вужів) не можна бити в себе на подвір'ї, навіть, якщо вони смокчуть молоко з корови. Щоб цього не сталося, дворовим зміям спеціально залишають на ніч молоко в мисочці. Змія в давніх релігіях пов'язана з достатком молока, сметани, масла, тобто багатством і родючістю взагалі. Є прикмета: якщо змія повзе в двір – на добро, з двору – бути біді. В деяких областях Слов'янщини змія зображається в короні; є багато легенд про змію, яка приносить багатство. У всіх віруваннях простежується зв'язок між поведінкою людини і тим, що приносить змія. Християнство намагалось знищити поняття священності змії в світогляді слов'ян, нав'язавши негативні риси цьому образу і створивши образи змієборців. Можливі мотиви називання – народження на «зміїні свята» – час сузір'я Змієносця (ЗО листопада – 18 грудня), Здвиження (14 вересня) та ін. Див. також Змій.
ЗОЛОТОВОЛОСКА – та, що має золоті коси; ім'я казкової красуні.
ЗОЗУЛЯ – назва пташки, що, за легендами, зберігає ключі від Вирію; мотиви називання цим ім'ям – час народження, свято Живи (що уособлює зозуля) 2 травня. Див. ще Жива.
ЗОРЕМИЛА – див. чоловіче Зоремил.
ЗОРЕСЛАВА – див. чоловіче Зореслав. Волхвиня Зореслава – духовний провідник першої в Україні Громади, яка відроджує Віру Предків, створеної на Різдво Божича в 1993 році у Києві.
ЗОРИНА – блискуча; від зорити – блискати, блищати.
ЗОРЯНА – скорочення від імен на Зоре-.
ЗОРЯ – Богиня вранішньої Зорі згадується у ВК: «Тут бо Красна Зоря іде і коштовності нанизує на прикраси свої» – дощ. 8(2).
ЗОРИНЯ – варіант імені Богині вранішньої зорі: «ти бо Зориня, Сонцю вістяща» (ВК, дощ. 7-Ж).

І

ІВИЦЯ – молода вербиця; мотиви називання – народження на свято Вербиці (неділя перед Великоднем Дажбожим).
ІЗЯСЛАВА – див. чоловіче Ізяслав; ім'я приймачки-вихованки князя Володимира Васильковича, згадується в ПВЛ.
ІЛМЕРА – ім'я Богині Води (Матері Вод), яке по-фінськи звучить «Ілматар-Каве»; на честь цієї Богині назване Ільменське озеро (Калевала); цим ім'ям звалася сестра Славена і Руса, про що є згадка в ПВЛ. Пор. ведійське Індрані – жінка Індри-громовержця; укр. Блискавиця, Перуниця.

К

КАЗІ – казкарка; ім'я чеської княгині V-VI ст.
КАЗИМИРА – та, що повідомляє про мир (від казати).
КАЛИНА – назва куща і ягід; символ жіночості й краси.
КАНУПЕРНИЦЯ – ім'я однієї з русалок (записане Ю. Миролюбовим на Подніпров'ї); народна назва бальзамуючої рослини, можливо шавлія лучна (з лаганського canna-ferula), яка використовується в лікуванні багатьох хвороб.
КАРИНА – 1) від карий – коричневий, темноволосий; 2) від кара – покарання; 3) войовнича (іноді словом кара називають військо).
КАРИСЛАВА – військова слава.
КАРНА – 1) скорботна; ім'я Богині скороботи (див. ще Желя, Жля); 2) карна – кара, кручина (від крушити –кришити, руйнувати; пор. старослов'янське сокрушити); вірогідно, пов'язане з втратами на полі бою; кара в деяких індоєвропейських мовах – військо.
КАТРАНИЦЯ – ім'я однієї з русалок.
КАШЕВА – від слова каша (священна їжа слов'ян), що вживається в багатьох обрядах, особливо пов'язаних з культом Предків та Рожаниць; відомий напис на пряслиці: «Верітате йу Калієві»; вірогідні мотиви називання – жінка, яка займається приготуванням священної страви, або народжена після жертвопринесень Рожаниці: «вимолена з допомогою каші» – Кашева.
КВІТКА – квітка; символ цвітіння і краси.
КИСЛИЦЯ – кисла; у значенні «плакса».
КЛЕНА – від назви дерева клен.
КОЛЯДА – народжена на Коляду – свято зимового сонцестояння (21-22 грудня); за сучасними міфологічними уявленнями, Коляда – Богиня, яка народжує молоде Сонце-Божича. Нині існує прізвище Коляда. Див. також чоловіче Коляда.
КРАСА – вродлива.
КРАСНОМИРА – від красна – красива; вродлива миру (людям).
КРАСНОСЛАВА – див. чоловіче Краснослав.
КРАСУНЯ – вродлива, красива.
КРЕЧУНА – народжена перед Різдвом Божича; Кречун, Корочун – назва осінньо-зимового періоду, коли настають найкоротші дні в році (від осіннього рівнодення до зимового сонцестояння). Іноді Крачун, Крачуна означає «кінець» – закінчення року, а не «смерть» у буквальному значенні, і тим більше, не «Чорт», як це подають окремі фольклористи.
КУДІЛЬНИЦЯ – жіночий дух, що живе в каменях, які в давні часи стояли на межах земельних володінь; за народними уявленнями, вона плете віночок, або пряде нитку з куделі; інша форма імені – Кадильниця, можливо, пов'язана з розпалюванням межового Вогню; пор. Паликопа, Чур; ще одна форма імені – Удільниця – охорониця земельного наділу.
КУМА – жінка, яка побожившись, взяла відповідальність разом з рідними батьками виховувати їхню дитину; в давніші часи саме така жінка здійснювала обряд посвячення і наречення дитини. Є повідомлення, що кума –це й «купована мати», яка заміняє хворій дитині первісно обраних кумів після спеціального обряду: жінка, якій номінальне продають хвору дитину (за 2-3 коп.), від чого дитина, згідно народного повір'я, має одужати (за Б. Грінченком). Тобто обряд, подібний до того, який описаний під іменами Продан, Купленик та ін. В скіфо-сарматські часи існувало й власне ім'я Кума, відоме з напису на могилі «амазонки», яка загинула на війні (О. Чертков).
КУПАВА – від давньоарійського кореня куп-, що первісно мало значення збудження. Так називали дівчаток, народжених на свято Купайла, день літнього сонцекресу. Купавою також називають рослину – водяну лілею. Слово купавий означає красивий, гарно, по-святковому вбраний: «На нашій вулиці все купали й молодці, а нема, нема найкулавшого» – співається в одній з купальських пісень. Купава, Купавна – «жінка з гордою ходою, пишно вбрана» – народне пояснення імені.
КУПАЛА – те саме, що й Купава; жіноча пара Бога Купайла. Її день святкується 21- 22 червня. Пор. з латинським Купидон, грецьким Кибела – імена Богів шлюбу і парування.
КУПЛЕНА – див. чоловіче Купленик.
КУТИХА – жіночий дух хатнього кутка, що живе переважно в кутку під піччю; пор. назву святого кутка –Покуть, а також назву поминальної страви кутя, яка присвячується духам Предків, охоронцям дому. Пор. ще московське кутить – пити, гуляти, веселитися (поминальні обряди завжди супроводжувалися надмірним вживанням їжі та пиття).

Л

ЛАБУНЯ – від слова лабуня, лапуня (дала); пестливе ім'я.
ЛАГОДА – та, що залагоджує всякі справи, ладує, дає спокій і лад.
ЛАГУТА – від лагомина – солодощі, ласощі (див. Б. Грінченко: «всякі лагоминки – сливи вагові, родзинки, фиги та маслини»).
ЛАДА – Богиня материнства, старша Рожаниця, мати двох першопочатків життя Лелі (Води, жіночості) й Полеля (Вогню, мужності) – опікунка гармонії, ладу у Всесвіті. Чоловіча пара Лади – Ладо (Дід Ладо) згадується у ВК, як Бог, що відкрив людям через мужнього мужа Квасура секрет приготування священного напою сури, який русичі п'ють на славу Божу (ВК, дощ. 22). За легендами, у Києві стояв храм Богині Лади, де була її статуя, прикрашена коштовностями, її одяг був гаптований золотими нитками. На голові Лади був завжди свіжий трояндовий вінок, а за руку вона тримала Божественне дитя – свого крилатого сина Леля. Його крилатість – символ невловимої любові, а з його долонь сиплються іскорки – символ пристрасного вогню. («Словарь славянской мифологии»).
ЛАДИМИРА – див. Ладомира.
ЛАДОГА – вірогідно, перекручене Лагода; від Ладо, Лада.
ЛАДОМИРА – від Лада і мир.
ЛАДОСЛАВА – та, що прославляє Богиню Ладу.
ЛАОДІКА – ім'я слов'янської дівчини, яка несла священні дари, загорнуті в солому до храму Артеміди. Можливо, перекручене Геродотом на грецький лад слов'янське Лагодіка (від лагода) або Ладоока (від народного «Око Лада» – купальське Сонце). Докладніше про цей історичний факт див. Гіпероха.
ЛЕБІДЬ – лебідка (жіночий рід від лебідь) – в Київській Русі слово лебідь вжилося і в жіночому роді, пор. «лебідь біла». Ім'я княжни, легендарної сестри Кия, Щека і Хорива, засновників Києва, відоме у формі Либідь; однойменна назва річки.
ЛЕДА – мати Леля і Полеля (за польським істориком Стрийковським), тотожна з Ладою.
ЛЕЛЯ – Богиня дівочої любові, молодша Рожаниця, дочка Богині Лади; таке ім'я надавалося дівчаткам, які народилися навесні (22 квітня – свято Лелі, Лельник).
ЛЕСЛАВА – улеслива; див. чоловіче Леслав.
ЛЕСЯ – зменшено-пестливе від Леслава (а не Лариса чи Олександра).
ЛЕТЕНИЦЯ – Блискавиця, жінка Бога Перуна (Перуниця); її день 22 липня; мотиви називання – народження на Перуновому тижні. Варіант імені Літавиця.
ЛИБІДЬ – 1) первісно від либкий – грузький, болотистий; з праслов'янського *lyb – вода; 2) як варіант, дибитись – посміхатися без видимої причини через переповнення щастям; ім'я легендарної княжни Київської, див. ще Лебідь.
ЛІБУША – від слов'янського люба (варіант Любуша); ім'я чеської княжни V – VI ст.
ЛІЛЕЯ – квітка лілеї; ім'я-новотвір, хоча не виключено, що від старослов'янського леліяти – ніжити, пестити, викохувати, плекати.
ЛІПА – зі старослов'янського красива; пор. ліпше-краще.
ЛІТАВИЦЯ – казкова жіноча істота, що спокушає молодих чоловіків, уявляється як вогненна літаюча змія, що перетворюється на жінку-красуню (пор. з чоловічим аналогом Літавцем, Перелесником, що спокушає жінок).
ЛІТО – Богиня літа; мотиви називання – час народження. Уявляється як молода жінка в зелених, завитих червоними квітами шатах, з дарунками (плодами, овочами) в руках.
ЛОЛА – 1) вірогідно, що Лола – це одна з форм імені Лелі; 2) в значенні «дитя», «лялька». Відоме пряслице з Дунайської Болгарії з написом «Лолин пряслень».
ЛУНА – старослов'янське відблиск, промінь, світло (пор. луна – відгомін, відголосок: «пішла луна гаєм»); заміна слов'янського слова Місяць індоєвропейським *louksna сталася внаслідок віри в магічні властивості Місяця як жіночої Богині чарів, і заборони (табу) вживати без потреби первісну форму імені Богині. За Г. Дяченком, у давніх слов'ян Луна називалась «Царицею Небесною», що також є замінником власного імені, і була покровителькою жіноцтва (пор. зв'язок жіночого організму з місячними циклами).
ЛЮБА – скорочення від Любов, Любава.
ЛЮБАВА – любима, кохана; в українському язичництві Любава – одна із назв сузір'я Тільця, яке має найбільше народних назв; народжена в період з 14 травня по 21 червня.
ЛЮБИСЛАВА – див. чоловіче Любислав.
ЛЮБИСТИЦЯ – ім'я одної з русалок.
ЛЮБКА – коханка.
ЛЮБОВ – 1) любов; походить з індоєвропейського *leubh – любити, кохати, бажати; як ім'я почало вживатися ще в давньослов'янські часи; 2) на думку офіційного мовознавства, ім'я Любов є калькою з грецького Агапія, що видається непереконливим (див. ЕСУМ, том ІІІ, ст. 321); запереченням цього є велика кількість слов'янських імен з коренем Люб-, що засвідчує цей Іменослов; ці імена аж ніяк не могли бути кальками ні з грецької, ні з латини; 3) християнські проповідники, створюючи міфи про «святих» Віру, Надію та Любов, переклали латинське Харіта нашим іменем Любов, що тим більше виглядає, як «шите білими нитками».
ЛЮБОГНІВА – первісне значення, вірогідно, від огниво – в значенні запальна, палка, гаряча, пристрасна в любощах (коханні); менш вірогідно – від «любить гніватися».
ЛЮБОМИЛА – люба й мила.
ЛЮБОМИРА – та, що любить мир (людей).
ЛЮБОМУДРА – та, що любить мудрість.
ЛЮБОНІГА – люба й ніжна.
ЛЮБОРАДА – дослівно «любощам рада».
ЛЮБУША – див. Лібуша.
ЛЮДМИЛА – людям мила.
ЛЮДОМИЛА – те саме, що й Людмила.
ЛЮДОСЛАВА – уславлена людьми.
ЛЯЛЯ – 1) одна з форм імені Лелі; 2) лялечка, маленька дитинка; 3) ім'я дівчини, навколо якої водять весняний хоровод, танцюють і співають, а вона обдаровує подруг молоком, маслом, сиром, вінками. Обряд називається Лельником, Ляльником і відбувається 22 квітня, напередодні свята Ярила.
ЛЬОЛЯ – в «дитячій» мові – дитяча сорочечка; переносно: народжена в сорочці (щаслива).

М

МАВКА – жіночий дух рослинності, пов'язаний зі світом Нави, тобто померлих (пор. навка, нявка); в Карпатах вірять, що це душа померлої дівчини; мавки є польові, лісові, гірські; вони близькі до русалок. Леся Українка показала в образі Мавки – одвічне прагнення народу до духовної краси, гармонії Всесвіту (людини і природи). Мавки вшановуються на Русальному тижні (за астрономічним календарем – середина травня).
МАГУРА – одне з імен Матері-Слави: «се бо Магура співає пісню свою, і кличе до січі» (ВК, дощ. 6-Г); уявляється у вигляді прекрасної крилатої діви у військових обладунках, яка співає закличну пісню, вселяючи воїнам віру в перемогу над ворогом. Якщо вояк падає, вражений ворожою зброєю, Магура торкнеться до нього своїм крилом, поцілує в охололі вуста, і дасть випити води живої із золотого кубка. Тоді відправиться душа убитого воїна до Лук Сварожих, щоб отримати нове тіло, і тут вічно пам'ятатиме він останній поцілунок Магури.
МАЗИРЯ – ласунка, солодкоїжка.
МАЇНА – дослівно «народжена в травні»; див. також Майя.
МАЙЯ – від слов'янського маяти- коливатися, розвіватися, хитатися; народжена на початку травня, коли Богиня Майя «замаює» дерева першими зеленими листочками, які хитаються під подихом весняного вітру (асоціюється з гілками верби, берези – жіночими символами).
МАЛИНКА – малинка, ягідка.
МАЛУША – 1) слов'янське маленька, крихітка; 2) ім'я матері Володимира христителя, яка за непевними джерелами, нібито була наложницею князя Святослава. В цій історичній події можна було б простежити аналогію до біблійної Естери (Есфіри), яку юдеї «підсунули» цареві, щоб скерувати його проти власного народу. Але в Київській Русі ця диверсія вдалася тільки з сином князя. Слова Рогнеди «не хочу роззути робичича» означали, вірогідно, рабинича, адже за деякими гіпотезами, Малуша була дочкою рабина; родичі матері (Добриня – рідний брат Малуші) очевидно й розіграли біблійний сценарій; 3) у ПВЛ слово рабинич замінено на Володимир (це вже пізніша редакція, коли літописець не вважав за потрібне передавати цей епізод дослівно, щоб не принизити князя-христителя); тут Малуша – ключниця княгині Ольги, дочка Малка Любчанина; більшість дослідників вважає, що рабинич – син рабині, однак ключниця – не рабиня, а наближена до княгині особа. Про непевність етнічного походження Малуші писав М. Грушевський: справжнє ім'я матері Володимира не Малуша, а Малфрідь (Історія України-Руси, т.1, ст. 470); 4) нарешті одна з версій, що князь Святослав не був батьком Володимира, адже тут є вікова невідповідність: за літописним датуванням нібито батько був старшим від сина всього на десять (?) років, до того ж, якщо вірити тому ж літопису, Святослав мав двох синів старших від Володимира – Ярополка і Олега. Останнім часом поширене припущення, що Святославу було не три роки, коли древляни вбили Ігоря, а двадцять п'ять, але Ольга узурпувала владу й прийняла хрищення; лише в 962 році Святослав внаслідок військового перевороту узяв владу в свої руки й поруйнував християнські церкви (про це маємо археологічні свідчення: на місці Володимирового капища знайдені залишки зруйнованої християнської церкви, яку будувала Ольга). Покищо незаперечним є лише те, що обставини «хрищення Русі» настільки перебріхані, що ще довго лишатимуться загадкою для істориків.
МАЛЯНА – утворене від мальованка – джерело, струмок, що пов'язане з місцем народження дівчинки або обрядом моліннябіля джерела, отже, дослівно «вимолена дитина»
МАРА – 1) дослівно «марність, даремність»; 2) привид, марево, виснаження; за Г. Дяченком, «обморок, исступление, потеря сознания»; 3) туман, темінь, сновидіння; 4) у ВК згадується Морок як уособлення темної сили: «ані Мара, ні Морока не сміємо славити, ті бо діви є нашим нещастям» (ВК, дощ. 4-Г); у повір'ях ХІХ ст. переважає уявлення про Мару як Долю, зиму, старість, невідворотність подій. Загалом Мара – уособлення різних світлових станів світу: вона й марево (біле видіння опівдні), й морок (нічна темінь); на її багатозначність вказував О. Потебня: корінь мар- позначає сонячний жар, пор. маряний- жаркий, рожевий («вечір маряний», «зоря маряна» – коли небо вкрите рожевими хмарками), і водночас, марати – бруднити, чорнити, фарбувати. Образ Мари багатозначний, набуває тих, чи інших якостей, залежно від ситуації й вчинків (поведінки) людини. Саме цим пояснюється вшанування Марени в купальських обрядах, а також і її спалювання (принесення в жертву) Богам.
МАРЕНА – 1) назва трави, кореневище якої використовували для фарбування у червоний колір, від марати –бруднити, фарбувати; 2) ритуальне деревце, або солом'яна лялька, що зображує Божество, яке, за обрядом, мусить відмерти, щоб дати життя новому Божеству (календарному періоду); пор. також Мара та чоловіче Марун – народжений взимку.
МАРЖАНА – жіноча водяна істота; від море.
МЕДОРАДА – від мед і радіти, що переносно означало жінку, котра дає насолоду; чари на меду здійснювалися віруючими язичницями для «привороту» коханих чоловіків; іноді мати здійснювала такий обряд над новонародженою дівчинкою, щоб вона мала щастя в любощах.
МЕТЕЛИЦЯ – заметіль; народжена в заметіль, завірюху.
МЕЧИСЛАВА – та, що прославила себе мечем (як аналог до чоловічого Мечислав); 2) хоча правдоподібніше –від метати – кинути жеребок (ворожити), отже, можливе значення «ворожила (гадала) на славу».
МИЛА – мила, миловидна, люба.
МИЛАДА – мила Ладі; мила і ладна (ладуюча).
МИЛАВА – миловида.
МИЛАНЯ – мила; див. також чоловіче Милан.
МИЛЕВА – похідне від Мила.
МИЛЕНА – дочка Мили, миленька.
МИЛИЦЯ – миленька (сербське ім'я).
МИЛОВЗОРА – мила для ока (від слов'янського взор-погляд).
МИЛОЛИКА – від «милий лик» (миловида).
МИЛОМИРА – мила і мирна; мила мирові (людям).
МИЛОНІГА – мила і ніжна.
МИЛОРАДА – аналог до чоловічого Милорад.
МИЛОСЛАВА – аналог до чоловічого Милослав.
МИЛУША – зменшене від Мила.
МИРИНА – дослівно «та, що примирює»; ім'я болгарської царівни Х сторіччя.
МИРОБОГА – див. чоловіче Миробог.
МИРОЛЮБА – аналог до чоловічого Миролюб.
МИРОНІГА – аналог до чоловічого Мироніг.
МИРОСЛАВА – аналог до чоловічого Мирослав.
МЛАВА – 1) від млява – повільна; 2) або дослівно «умліваюча».
МЛАДА – народжена на молодику (новому місяці).
МЛАДЕНА – південнослов, варіант від Млада.
МОКОША – 1) назва квітів водяних рослини (водяна лілія, лотос, латаття біле); 2) ім'я Богині – покровительки родини, материнства, здоров'я дітей, цілительки, Берегині домашнього вогнища, яка є матір'ю живучої сили природи; зображалася у вінку з колосся та пишних квітів з піднятими до сонця руками, в оточенні двох вершників на конях, іноді з півнем у руках чи над головою, поруч зображаються знаки Сварги (образ на рушниках), а також з рогом достатку в руках (образ у камені, на статуї Світовида); Мокоші приносять у жертву прядиво (вовну, нитки), бо вона Богиня-пряля, яка пряде нитку долі; в Московії вона – ще й покровителька вівчарства: «Мокуша стрижет овец»; Мокошею ще в ХVІ ст. також називали знахарок, чаклунок; загалом Мокоша позначає водну, жіночу природу Землі; 3) мотиви називання дівчинки: народження на свята Мокоші (п'ятниця на Русальному тижні та остання п'ятниця жовтня); у Колі Сварожому Мокоша також відповідає сузір'ю Водолія.
МОЛИБОГА – аналог до чоловічого Молибог.
МОЛНЕЗАРА – аналог до чоловічого Молнезар.
МОЛОНЯ, МОЛОНІЯ – 1) від слов'янського Молонія – блискавка; 2) жіноча пара Бога Перуна; 3) народжена на свято Перуна чи Перуниці 20-27 липня, 4 вересня, або Стрітення – початок лютого, або взагалі під час грози; у ВК, дощ.7-Є збереглося слово молинє – блискавка, близьке до моління (звичай молитися під час блискавки, грози).
МОРОЗНА – народжена в мороз; «холодна».
МСТИСЛАВА – аналог до чоловічого Мстислав.
МУДРОСЛАВА – ім'я-новотвір: славна мудрістю.
М'ЯТНИЦЯ – ім'я однієї з русалок.

Н

НАВА – світ Предків (потойбіччя); коріння Роду, духовний світ (ВК, дощ. 1, 11-А, 15-А та ін.). Ця назва вживається в чоловічому й жіночому родах.
НАДІЯ – давньослов'янське ім'я: надійна, міцна, добросовісна. Християнські проповідники використали наше ім'я для своїх міфів про «святих» Віру, Надію і Любов. Насправді ім'я тієї християнки було латинське Спеса, що переклали слов'янським Надія. Див. ще чоловіче Надій.
НАЙДА – знайдена; у південних слов'ян над кволою дитиною здійснювали такий обряд: виносили на роздоріжжя і лишали там, поки не знайде хтось із сусідів і не принесе батькам (вважається, що дитина після цього набере сили і здоров'я).
НАЙДЕНА – знайдена; те саме, що й Найда.
НЕВЗОРА – непримітна, ім'я-оберіг.
НЕГОДА – народжена в непогоду; ім'я-оберіг.
НЕДА – недана; західнослов'янське ім'я-оберіг.
НЕДОЛЯ – Богиня злої долі; див. також Нестріча та її протилежність – Доля, Стріча.
НЕЄЛА – московське невдача.
НЕСТРІЧА – Богиня злої долі; те саме, що Недоля.
НЄЖА – ніжність.
НІГОРАДА – ніжна і радісна; «ніжністю радуюча».
НІГОСЛАВА – славна ніжністю.
НІЖАНА – ніжна.
НІЧНИЦЯ – уособлення злого духа безсоння, який мучить малих дітей; в Рідній Вірі є чимало молитов-оберегів для захисту сну немовлят.
НІЯ – польська Богиня підземного царства; тотожна українській Наві; її молять про добре влаштування душ померлих у духовних житлах Неба (Лук Сварожих).
НЕЖДАНА – несподівана дитина.
НЕЗВАНА – 1) та, яку не кликали; 2) не названа.
НЕКРАСА – некрасива; ім'я-оберіг.
НЕМИРА – немирна.
НЕНАГЛЯДА – та, на яку не можна надивитися, від якої не можна відвести очей (красива, гарна).
НЕНАША – чужинка; мотиви називання: обрядоберіг (подібне чоловічому Продан).
НЕСМІЯНА – серйозна, сумна, невесела; та, що не сміється; казкова царівна Несміяна – символ вередливої жінки; міфологема осінньо-зимового суму, що змінюється весняним пробудженням радості й кохання.
НЕСТРІЧА – Богиня злої долі у південних слов'ян, що пряде тонку нитку долі: «Несреча тонко пряде» – сербська приказка. Як антипод Нестрічі є Богиня Стріча (Добра Доля), свято якої на Стрітення (перші числа лютого). Жінки-слов'янки оберігаються від Нестрічі: «Моя Стріча Нестрічу подолала».
НІЧКА-МАРУХА – ім'я однієї з русалок; див. Мара.
НОВОЖИВА – новонароджена для життя.
НОВОЖИЛА – новонароджена.
НОВОЖИЯ – новонароджена.
НЯНЯ – старша дівчинка, яка няньчить дітей.

О

ОБАВА – чарівниця; християнство вульгаризувало це поняття, надавши йому негативного значення: «та, що відає, як спокушати чоловіків» (Поученія проти язичництва); обавничество (від обаваніє: ворожба, наспівування, нашіптування, заговорювання, заклинання). Сучасне російське обаятельная, обворожительная – не мають негативного забарвлення, навпаки – підкреслюють чарівність і жіночність.
ОБАЯНА – від обаяніє- зачаровування, чаклунство, волхвування. Див. також Обава.
ОБИДА – птах смутку (чорний лебідь); птиця-сирена;
Обідоносиця згадується у ВК, дощ. 7-Б: «І хай не встане Обідоносиця Дажбожими внукам».
ОВИННИЦЯ – жіночий дух овина; див. чоловіче Овинник.
ОВСЕНЯ – народжена на свято Овсяної (час перед Різдвом Божича до 21 грудня або 23 квітня, що збігається зі святом Ярила); у ВК згадується Овсяна Велика і Мала (дощ. 37-А), а також назва місяця чи періоду Овсянич (дощ. 11-Б); див. також чоловіче Овсень, Овсяник.
ОВСЯНИЦЯ – ім'я однієї з русалок.
ОДОЛЯНА – 1) назва рослини одолян, корені якої використовують як оберіг, що «од оліє» (переможе) будь-якого ворога; 2) ім'я дослівно означає: «жінка, яка перемагає всіх мудрістю і чарами».
ОЛЕЛЯ – народжена напередодні свята Лелі («о Лелі» перед 22 квітня), коли святкується Лельник; див. ще Леля, Ляля.
ОЛЕСЯ – див. Леся.
ОЛИСАВА – 1) лисиця; 2) ім'я жінки Ізяслава Ярославовича згадується в літописах у другій половині ХІ ст.
ОЛЯНА – 1) вірогідно, первісний варіант Ляна – пов'язане з льоном; 2) в московських говірках «торішня».
ОЛЬГА – 1) офіційно поширена думка, що ім'я Ольга походить від скандинавського heila – «свята», що недостатньо переконливо; тут наклався вульгарно-християнський стереотип, пов'язаний з постаттю княгині Ольги, яку вважали «світочем християнства», а також плутанина з її християнським Ім'ям Гелена; однак, у народі склався інший образ княгині – підступної, злої жінки, яка прославилась кривавими знищеннями людей (древлян), недаремно в народному Іменослові це ім'я майже вісім століть було відсутнє, його почала надавати своїм дітям переважно християнізована верхівка уже змосковщеного суспільства в ХІХ ст.; 2) слов'янська етимологія залучає для пояснення слова оле! – вигук на позначення здивування або скорботи, одек – пустий; а також варіант імені Вольга – можливо від воля, волога (пор. Волга – назва річки), воліти (бажати) та ін. Існує припущення, що імена Олег і Ольга становлять, пару так само, як приміром, Мирослав і Мирослава.
ОМЕЛИЦЯ – від омела – назва священної рослини, яка, за легендами, рятує від усяких хвороб, тільки треба знати, як і коли її знімати з дерева (спосіб зрізання золотим ножиком і обгортання новим білим полотном), інакше лікувальні властивості втрачаються; мотиви називання дівчаток цим іменем: індивідуальне ставлення матері до цієї рослини (приміром, якщо рослина її вилікувала від безпліддя).
ОНОГОСТА – гостя з чужого (оного – іншого) краю.
ОПІДА – ім'я однієї з гіперборейських дівчат, яка була викрадена греками як пророчиця, віщунка, і яка заснувала пророчий храм. Докладніше цю легенду див. жіноче: Арґа.
ОПОЯ – ім'я скіф'янки, жінки скіфського царя Аріопейта, матері Оріка.
ОРІМИРА – ім'я-новотвір, див. чоловіче Орімир.
ОРІСЛАВА – ім'я-новотвір, див. чоловіче Оріслав.
ОРІЯНА – жіноча пара до чоловічого Ор, Орій; дослівно «орійка, оріянська жінка»; легендарна назва Пра-України (сучасна народна етимологія: від Прабатька Орія, відомого з ВК, а також від народу оріїв, аріїв).
ОРЛИНА – жіноча пара до чоловічого Орел, Орлин.
ОРОГОСТА – аналог до чоловічого Орогость.
ОСЛОВЕНА – аналог до чоловічого Ословен.
ОСОКА – назва рослини; мотив називання – оберіг.
ОСТРОМИРА – аналог до чоловічого Остромир.
ОСЬМА – восьма дитина.
ОТАВА – зілля, що виростає знов після покосу – символ вічного кругообігу життя.
ОТАЯ – народжена чи зачата в таємниці; таємничим було народження Дажбожих отрочат (ВК, дощ. 16): за перекладом В. Шаяна, Дажбог (духовне начало) зійшов до дочок отця Русі «тая се», а приніс отрочат Велес – Бог земного (матеріального) добробуту. Міфологема таємниці народження означала щасливу долю та святість новонародженого.