«Славянские имена»

Ц

ЦВІТАН – похідне від цвіт, народжений у цвітні (квітні).
ЦВІТОСЛАВ – ім'я-новотвір: те саме, що й Цвітан.
ЦУР – дух-охоронець роду; слово відцуратись означає «відмовитись від володіння, звичаїв і знань своїх Предків»; слова «Цур, тобі, Пек!» мають захисне значення (оберіг) від недобрих ворожих зазіхань; див. ще Чур.

Ч

ЧАДОГОСТЬ – дитя-гість, довгоочікуване дитя.
ЧАЄГОСТЬ – очікуваний гість (від старослов'янського чаять – чекати, сподіватися).
ЧАЄСЛАВ – той, хто сподівається на славу.
ЧАПОНОС – довгоносий.
ЧАСЛАВ – те саме, що Чеслав.
ЧЕРЕДА – чергова дитина (наступна); від черед – порядок, черга.
ЧЕРНИШ – чорнявий; або син слуги, людина низького походження.
ЧЕРНЬ – чорний. Ім'я князя, що заснував Чернігів.
ЧЕРНЯК – чорнявий, чорноволосий.
ЧЕСН – чесний.
ЧЕСЛАВ – дослівно «чесна слава»; ім'я сербського князя Х ст.
ЧЕСТА – чесний.
ЧЕСТИМИЛ – милий для Честі; той, кого любить Честь (тут Честь – духовна сутність).
ЧЕСТИМИР – чесний в мирі.
ЧЕТВЕРОК – четвертий син в родині.
ЧИСЛОБОГ – Бог Часу. У ВК закарбовано: «І Числобог рахує дні наші, чи бути дню Сварожому, чи бути ночі» (дощ. 11-Б). Зображався у вигляді статуї з двома обличчями: Сонця і Місяця. Сонце відраховує денний час, а Місяць . нічний. За народними переказами, перед храмом Числобога росли різнобарвні квіти, які розтуляли свої пелюстки в різний час доби: від раннього ранку до пізньої ночі. За ними жерці визначали, котра година. Числобог тотожний грецькому Кроносу, римському Сатурну. Його свята відбувалися в час зимового сонцестояння (римські Сатурналії починалися 17 грудня і продовжувалися цілий тиждень; в Україні – 21-22 грудня Числобог вшановується поруч із Сварогом). ЧОТИРЬ – четвертий син в родині.
ЧОРНОБОГ – Бог Ночі. У ВК закарбовано: «Білобог і Чорнобог б'ються – і ті Сваргу тримають, аби світу не бути поверженому» (дощ. 11-А). Чорнобог не несе негативного смислового навантаження, якого йому надали християнські попи, а пізніше дослідники з християнською свідомістю. Він врівноважує Всесвіт; Ніч – володіння Чорнобога – для язичника священна, адже Сварог відкриває людського зору всі сузір'я для молитов і спілкування з Богами. У Бамберзі в балтійських слов'ян знайдена статуя Чорнобога у вигляді лева (чи вовка) з рунічним написом «Царні Бгу» – Чорнобог; за Шафариком, це Бог венедів.
ЧОРНОВІЛ – чорний віл – символ Чорнобога.
ЧОРНОТА – чорний.
ЧОРНОТУР – чорний тур – символ Бога Ночі, або сузір'я Тура (Тільця).
ЧОРНОУС – чорновусий.
ЧОРТ – первісно жрець Чорнобога; людина, наділена великою магічною силою, яку дають їй знання, почерпнуті зі стародавніх священних книг, написаних тайнописом (чергами і різами). Чортом називають також Домовика, Діда, Чура, Пращура, Цура – тобто родові Божества. Є свято «Чортовий тиждень» – в середині лютого, пов'язане з магією родючості, маскарадами, рядженням у вивернуті кожухи, маски (скурати, личини), через що християнські попи й створили образ Чорта для залякування ним людей, перетворивши його в суперника Бога.
ЧТИРАД – укр. дослівно «шануючий радість», від старослов'янського чтити – шанувати.
ЧУДАК – від чудо; чудний, дивакуватий.
ЧУДИМИР – від чудо і мир; дослівно «чудесний для миру (людей)».
ЧУДОРОД – чудово народжений.
ЧУР, ЧУРА – від санскритського сиг – курити, палити (приносити жертви Вогню – дерево, чурка); пор. також старосл, черта – риска (оберіг, межа). Див. Цур.
ЧУРИК.– зменшене від Чур, Цур.
ЧУРИЛО – 1) ім'я, пов'язане з образом духа Чура –Прапредка, що символізує потужну силу Рода, оберігає від чужинських впливів; в обрядовому фольклорі ім'я Чур, Чурило видозмінилося в Джурила, Ярила, що також є символами чоловічої плідної сили; 2) згадується як ім'я богатиря в галицькому билинному циклі: стеля його замку, як склепіння неба, на якому світять Сонце, Місяць і Звізди; його волосся – золота дуга; шия, як білий сніг; очі, як у ясного сокола; брови, мов у чорного соболя. Перед ним несуть соняшника, а він їде на коні, тішачись: виробляє різні чуда лицарської доблесті (з коня на коня перескакує, з сідла у сідло перелітає). В нього закохуються не тільки : красні дівиці, але й заміжні молодиці, і навіть сама княгиня. Чурило – мабуть чи не перший в українській народній поезії образ облесливого коханця, спокусника жіноцтва, недаремно по-батькові він зветься Пленкович (від слов'янгського пленять – полонити красою, спокушати; пор. ще Перелесник).
ЧУРИЛА – те саме, що й Чурило; ім'я боярина Білгородського (відоме з ПВЛ).
ЧУХОМА – від чухатись; ім'я воїна князя Данила.

Ш

ШАРКО – 1) круглий, повний, як куля (рос. шар); 2) від діалектного українського шара – фарба, краска, яскравий, червоний.
ШАЯН – західнослов'янське; варіанти Шиян, Шеян; існує назва двох гір Шиян і Шияниха.
ШЕСТАК – шостий син.
ШИЛО – шило.
ШИРЯЙ – 1) широкоплечий; 2) похідне від ширяти – швидко літати, бігати тощо; могло означати того, хто нишпорив по всіх усюдах, все бачив, знав; або ім'я вправного воїна, швидкого, рухливого.
ШИШКА – шишка; символіка: первісно – родючості, а пізніше – високої посади.
ШОСТАК – те саме, що Шестак – шостий син.
ШУБА – 1) шуба – символ багатства, або народження в пелені (сорочці); 2) на думку В. Казакова, в Московщині так називали недоношених дітей: після народження таких дітей клали в рукав шуби для нагрівання; 3) ім'я згадується в писемних джерелах у 1368 p. Нині побутує як прізвище.
ШУКЛЯ – від шукати – той, хто постійно шукає. Ім'я записане в ХV ст. у Переяславі.
ШУЛЬГА – лівша.
ШУМ – див. Шумило. Згадується у веснянках, гаївках: «Ой, нумо! Нумо! Заплетімо Шума!»
ШУМИЛО – 1) шумний, крикливий; 2) народжений навесні, коли розвиваються листочки на деревах (шум –весняне буяння зелені).
ШУМИХА – те саме, що й Шумило. Це ім'я (чоловіче) згадується в писемних пам'ятках початку ХVІ ст.; у веснянках Шумиха – жіноча пара Шума.

Щ

ЩАДИЛО – дослівно «той, хто щадить» – береже.
ЩАСНИЧ – щасливий.
ЩАСТИСЛАВ – ім'я-новотвір: прославлений щастям.
ЩАСТИТВОР – ім'я новотвір: творець щастя.
ЩЕДР – старослов, щедрий.
ЩЕДРОСЛАВ – ім'я-новотвір: уславлений щедрістю.
ЩЕК – 1) змій; за легендами, родоначальник чехів. (ВК: дощ. 7-Г, З, 31, 38-А); 2) від давньоруського щекотати – смішити (ущекотав – розсмішив).
ЩЕРБ – щербатий; можливо, народжений на спадаючому (старіючому) Місяці, який ще називають ущерб.
ЩЕРБАК – те саме, що й Щерб.
ЩУКА – щука. Ім'я з берестяної грамоти.

Я

ЯВІР – назва дерева, білий клен.
ЯВОЛОД – володар світу Яви, дослівно «життєвий, проявлений в світі Яви, в житті».
ЯГНИЛО – від ягня.
ЯДРЕЙ – ядрений, здоровий, сильний. Ім'я духа плодючості (від ядро – яйце).
ЯДРИНЕЦЬ – те саме, що Ядрей.
ЯНИСЛАВ – від янь – сам і слав – славити, хвалити, тобто – самохвал.
ЯР – плодючий.
ЯРБОГ – Бог родючості; за ВК (дощ. 38-А), Ярбог «править весняним цвітінням і русаліями, і водяниками, і лісовиками, і домовиками».
ЯРЕК – зменшене від імен з основою Яр-.
ЯРЕЦЬ – народжений навесні на свято Ярила (23 квітня).
ЯРИЛО – сила весняного Сонця. Ім'я сонячного Бога весни і любові. Ярило – весняне сонце. Його день 23 квітня. Обряди водіння Ярила – красивого парубка у вінку з перших весняних квітів і зел – символ весняного розквіту, магія родючості.
ЯРОБОР – дослівно «яросний борець» (мужній, войовничий).
ЯРОВИТ – у балтійських слов'ян Бог весняного буяння природи; зберігся запис промови жерця храму Яровита, яку він виголосив від імені Бога, зустрівшись у лісі з селянином: «Я – Бог твій, я той, хто вдягає поля муравою і листям ліси; в моїй волі плоди нив і дерев, приплод черед і все, що служить на користь людині: все це даю тим, хто шанує мене, і відбираю в тих, хто нехтує мною». Яровита уявляли у вигляді витязя у військових обладунках. Герборд писав, що Яровит «по латині називаємий Марсом». У Волегасті було святилище Яровита, де на стіні висів священний щит мистецької роботи, покритий золотом; нікому зі смертних не дозволялося торкатися його, бо це було пов'язане з релігійним пророцтвом. Цей щит виносили тільки під час війни і несли попереду війська як священну реліквію, що приносить перемогу.
ЯРОГНІВ – гнів Ярила, тобто пристрасть, вогонь.
ЯРОЛИК – подібний ликом (лицем) до Ярила.
ЯРОМИЛ – милий Ярилу.
ЯРОМИР – родючий світ.
ЯРОМИСЛ – ім'я-новотвір: запальний, емоційно мислячий.
ЯРОПОЛК – дослівно «військо Ярила». Відомі імена багатьох князів, наприклад, Ярополк Святославович (961-980 pp.) – князь київський (972-980 pp.), син Предслави й Святослава Хороброго.
ЯРОСВІТ – дослівно «світло Ярила».
ЯРОСЛАВ – той, хто славить Ярила. Мотиви називання цим іменем – народження на свято Ярила, взагалі навесні, магія плодючості, життєвої сили.
ЯРУН – 1) син Ярила: символіка родючості, життєствердження; 2) писемна згадка імені боярина Київського в Літописі Руському.
ЯРЧИК – зменшене від Ярослав; похідне від Яр, Ярило.
ЯСУН – 1) можливо, від давньоукраїнського ясний, сонячний, пор. також у ВК Сонце Ясуне; 2) ім'я воєводи у ВК, дощ. 7-Д, 7-Г.
ЯХОНТ – дорогоцінний камінь, самоцвіт.
ЯЩЕР – ящер, володар підводно-підземного світу, якого вшановували новгородські слов'яни.

ЖІНОЧІ ІМЕНА

А

АЛКОНОСТ – значення неясне; напівжінка, напівптах, що зображається на слов'янських лубочних картинках. Вона має різнобарвне пір'я, дівочу голову в золотій короні з ореолом, у руках тримає райські квіти, на давніх зображеннях є й пояснювальні написи. Вона називається райською птицею за свій чарівний голос: той, хто почув спів Алконоста, забуває про все на світі. Можливо, цей образ бере свій початок з образу Матері-Слави. До неї подібна також слов'янська Жар-птиця та Птиця-Сирин російської міфології.
АПІ – ім'я скіфської Богині Матінки-Землі.
АРГА – значення неясне; вірогідно, в основі перекручене Геродотом Яр- (Ярка); Геродот називає двох дочок гіпербореїв, очевидно слов'янок Аргу та Опіду, які прибули колись із Скіфії на о. Делос, щоб принести дари в святиню Артеміди. Ці дари мали на меті сприяти полегшенню пологів у жінок. За часів Геродота могили цих скіфських дів знаходились за храмом Артеміди, а делоські жінки щороку на честь Арги й Опіди збирали дари Богині й співали гімни, які склав лікієць Олень.

Б

БАБА – жіночий дух різних стихій: Житня Баба (життя і родючість). Баба Простоволоска (чаклунка). Баба Залічниця (домовичка), Болотна Баба (дух болота). Баба Мара, Біла Баба (Смерть, Доля, розпорядниця часу життя), Баба Яга та ін.; первісна сутність – дух предкині, матері-родоначальниці, належної до світу Нави, часто є посередником між трьома світами (Прави, Нави і Яви). Тільки через посередництво християнського світогляду набула страшних і негативних рис. В етнічних слов'янських релігіях є культ Предків, зокрема, свята Діди й Баби, що є поминальними днями, які відзначаються кілька разів на рік.
БАЖЕНА – від бажати – бажана.
БЕРЕГИНЯ – дослівно «народжена на березі». Назва давньослов'янської Богині, покровительки жіноцтва, що відображає загалом жіночу продукуючу сутність природи. Давнє значення слова берег- високий, тобто місце вище від самого русла ріки. Все, що пов'язане з берегом, має назву похідну від нього: бережина – берегова трава, побережняк – береговий вітер, берегуля – берегова ластівка та ін. Берегиня також тісно пов'язана з водою (жіноча сутність), березою (жіночий символ). Берегиня згадується у ВК як провісниця славних перемог руських воїнів та бояр, які боронили свою землю від ворогів «ті славні нічого не берегли, ані життя свого – так прорекла їм Берегиня» (ВК, дощ. 7- Ж).
БЕРЕЗА – священне дерево слов'ян; береза – жіночий символ, пов'язаний також з Берегинею.
БЕРЕЗИЦЯ – ім'я однієї з русалок.
БЕРИСЛАВА – див. чоловіче Берислав.
БЕСПУТА – беспутня, безталанна.
БІЛИЦЯ – білка; див. також чоловіче Білик.
БІЛОГОРА – див. чоловіче Білогор.
БІЛОСЛАВА – біла (священна) слава. На думку Ю. Козлова, Білослава – дочка славинського князя Власта, – була першою жінкою Кия («От князя Рюрика до императора Николая ІІ»).
БІЛОЯРА – див. чоловіче Білояр.
БІЛОСНІЖА – білосніжна;
відомий напис на пряслиці: «Вонеси Білоснізі».
БІЛУЦА – біла, свята, святкова; західнослов'янське.
БІЛЯНА – біла, білолиця, білокоса.
БІЛЯНКА – те саме, що Біляна.
БЛАГИНЯ – від благо – добро, щастя, радість, благополуччя.
БЛАГОВИДА – від «благий вид» – красива.
БЛАГОСЛАВА – див. чоловіче Благослав.
БЛАГОЯРА – див. чоловіче Благояр.
БОГДАНА – дана Богами.
БОГИНЯ – жіноча Божественна сутність; Богиня-Мати; подружня пара Бога-Отця; її уявляють в образах Землі-Матінки, Мокоші, Лади, Рожаниці; в релігіях давніх народів її втілення на Небі – Луна (Місяць), яка мала епітет Цариця Небесна і була первісно жіночим Божеством. Їй випікають жертовні пироги, вареники, що символізує вагітність (начинка). Див. ще Бог, Божич.
БОГОВІДА – дослівно «відаюча Богів».
БОГОЛІПА – красива – дослівно «Богу ліпша», Богоподібна.
БОГОЛЮБА – див. Боголюб.
БОГУМИЛА – мила Богу.
БОГУСЛАВА – народжена на славу Богам.
БОГУШКА – зменшено-пестливе від імен з коренем Бог-.
БОЖА – присвячена Богу; сербське.
БОЖЕДАНА – дана Богами.
ВОЖЕНА – Божа (чеське).
БОЖЕМИЛА – те саме, що Богумила.
БОЖЕСЛАВА – Божа слава.
БОЖЕТІХА – див. чоловіче Божетіх.
БОЖИМИРА – див. чоловіче Божимир.
БОЙНА – бойова; сербське.
БОЛЕСЛАВА – дослівно «більш славетна». Ім'я дочки Святослава Володимирського (1196-1252 рр).
БОЛОТНИЦЯ – див. Баба (Болотна Баба).
БОРИМИРА – див. чоловіче Боримир.
БОРИСЛАВА – та, що бореться за Славу.
БОЯ – скорочення від Бойна, Бояна; сербське.
БОЯНА – бойова; див. також чоловіче Боян.
БРАНИБОРА – див. чоловіче Бранибор (пор. з легендами про войовничих жінок – амазонок).
БРАНИСЛАВА – див. чоловіче Бранислав.
БРАТІСЛАВА – 1) та, що «бере» славу; 2) та, що має славного брата.
БРАТОМИЛА – братові мила.
БРАТОСЛАВА – див. чоловіче Братослав, а також Братіслава (2).
БРЕСЛАВА – та, що «обрела» – здобула славу.
БРОНИСЛАВА – те саме, що Бранислава.
БРЯЧИСЛАВА – див. чоловіче Брячислав.
БУДАНКА – зменшене від імен на Буд-.
БУДИМИРА – див. чоловіче Будимр.
БУДИСЛАВА – дослівно «пробуджуюча славу». .
БУЄСЛАВА – буйна слава. БУРЯ – народжена в бурю.

В

ВАДИМИРА – див. чоловіче Вадимир.
ВАНДА – можливо, утворене від Вандала (назва річки Vandalus), або від латинського Veneda – жінка з племені венедів (слов'янка).
ВЕЛЕНА – від веліти.
ВЕЛИКА – велика.
ВЕЛИМИРА – див. чоловіче Велимир.
ВЕЛИСЛАВА – велика слава.
ВЕРБИЦЯ – ім'я однієї з русалок.
ВЕРХУ СЛАВА – дослівно «та, що знаходиться на вершині слави».
ВЕСЕЛА – весела.
ВЕСЕЛИНА – весела, та, що веселить.
ВЕСЕЯ – 1) жінка з племені весь (угро-фінське плем'я, що мешкало поблизу Ладозького озера); 2) селянка: від слов'янського весь – село.
ВЕСНЯНА – народжена навесні.
ВЕСТА – див. Віста.
ВИДАНА – 1) видна, вродлива (з наголосом на другому складі); 2) народжена на свято Вида (Видів-день, коли показують все своє добро Світовиду, 15 червня н. ст. за язичницьким календарем); 3) та, над якою здійснено обряд «продажу» (з наголосом на першому складі, див. також чоловіче Продан).
ВИДОСАВА – видна, вродлива (південнослов'янське ім'я), можливо також пов'язане зі Світовидом літнім 15 червня).
ВИШЕНА – те саме, що Вишня (2); у ВК згадується ім'я одного з Богів – Вишень – у значенні Всевишній (дощ. 15-Б); існує також народна назва знаку Зодії – Вишена (Змієносець, що припадає на період від ЗО листопада до 18 грудня за астрономічним календарем).
ВИШЕСЛАВА – див. чоловіче Вишеслав.
ВИШНИЦЯ – ім'я однієї з русалок.
ВИШНЯ – 1) назва ягоди вишня; 2) жіночий рід від прикметника вишній, тобто Божественний.
ВІРА –1) з давнього індоєвропейського *vuer – справжній; слов'янське значення – вірна, правдива, незрадлива; християнські проповідники, створюючи свої міфи про «святих» Віру, Надію і Любов, переклали латинське Фіда нашим ім'ям Віра; 2) офіційне мовознавство розглядає ім'я Віра як кальку з грецького Pistis, що також непереконливо; 3) в українській, як і в інших слов'янських мовах, є багато слів з коренем вір-: віра, вірити, довіряти, вірний, довірений, повір'ята ін., що свідчить про його широкі словотворчі можливості, а отже, і слов'янське походження імені. Див. також чоловіче Вірко, а також «легенди» імен Надія, Любов.
ВІРОСЛАВА – див. чоловіче Вірослав. ВІСТА – віщунка: від вість – повідомлення. Пор. у римлян Богиня Веста – хранителька домашнього вогнища, у греків – Гістія (Гестія). Цій Богині присвячували головні державні святилища, вогонь яких вважався символом державної міцності й могутності. В храмах Вести служили прекрасні діви – весталки, які берегли священний Вогонь. У скіфській релігії за державний Вогонь відповідає Богиня Табіті, яка тісно пов'язана з інституцією царської влади, тобто державного керма.
ВІЩЕСЛАВА – дослівно «віща слава».
ВЛАДА – владна; ладна – гарна.
ВЛАДИСЛАВА – див.чоловіче Владислав.
ВЛАСТА – владна. Чеська княгиня Х сторіччя Власта очолювала дружину, що складалася з дівчат-воїнів.
ВЛАСТЕЛИНА – володарка; та, що має владу.
ВОГНЕДАНА – ім'я-новотвір: 1) дослівно «Вогонь і Вода». Пор. народні пісні й легенди, де Цар-Вогонь і Цариця-Водиця (Богиня Дана) – два першопочатки буття; 2) «Вогнем дана» (Вогнебогом).
ВОГНЕДАРА – див. чоловіче Вогнедар.
ВОГНЕЛЮБА – «вогонь любити», новотвір.
ВОГНЕСВЯТА – вогнем посвячена.
ВОГНЕСЛАВА – див. чоловіче Вогнеслав.
ВОГНЯНА – ім'я-новотвір: палка, пристрасна.
ВОДЯНИЦЯ – жінка Водяника; жіночий дух Води; Водяна Баба; іноді її ототожнюють з Русалкою. Уявляється як оголена жінка з довгими косами, які розчісує гребенем, вийшовши на берег. Якщо рибалки знайдуть гребінь на березі, то в них заплутаються сіті. На Півночі Росії зберігся фрагмент міфа про Водяничку і діда Савку, який викрадає її худобу, і з яким вона бореться, щоб повернути своїх корів. Цей сюжет вже частково християнізований, але нагадує міфи про боротьбу Велеса з Перуном за худобу, в результаті якої йде дощ.
ВОЛЕЛЮБА – див. чоловіче Волелюб.
ВОЛЕМИРА – див. чоловіче Волемир.
ВОЛОДАРА – див. чоловіче Володар.
ВОЛОДИМИРА – див. чоловіче Володимир.
ВОЛОСИНЯ – народжена під сузір'ям Волосині (Волосожар, Баби-звізди; 14 травня – 21 червня), що є жіночими родовими Божествами, які, за легендами, «рухають час».
ВОЛОТКА – жіноче від ведет, волог – велетень.
ВОЛХВА – волхвиня, чаклунка; служителька язичницького храму; хранителька таємничих знань етнічної релігії; в народних переказах часто вживається професійна назва як власне ім'я: князь Волх(в), цариця Волховиця, баба Волхитка, баба Волховка. Етимологію див. чоловіче Волхв.
ВОЛЯ – скорочення від імен на Воле-.
ВРАТИСЛАВА – та, що повернула славу.
ВСЕВІДА – та, що все відає (знає).
ВСЕМИЛА – мила всім людям; Всемила з племені галявин дніпровських була другою жінкою Кия (за Юрієм Козловим).
ВСЕНІЖА – ніжна всім.
ВСЕСЛАВА – всім славетна; дочка Всеволода Велике Гніздо – князя Володимирського (1176 – 1212 рр).
ВТОРУША – друга дочка в родині. Зменшене Вторишка (московське).
ВУПНА – значення неясне; В. Казаков пропонує: рос. выпь – рева, плакса (назва птаха, укр. бутан, крик якого схожий на плач, ревіння); ім'я, відоме з напису на пряслиці.
ВЯЧЕСЛАВА –дослівно «славетніша». Від давньослов'янського вятший – старший, головний, більший.
В'ЯЧЕСЛАВА – див. чоловіче В'ячеслав.
ВЯЧКА – скорочення від Вячеслава.
ВЯЩЕСЛАВА – те саме, що й Вячеслава.

Г

ГАЇНА – народжена в гаю (див. Б. Грінченко, гаїна – гай: «В зеленій гаїні, при низькій долині, козак грає і співає о любій дівчині»).
ГАЛАНЯ – 1) галаслива, балакуча; 2) від українського діалектного гал – куля, кругляк (пор. галушка – пухкий виріб з тіста, галька – круглий камінець).
ГАМАЮН – 1) можливо, від гомоніти ; 2) віща птиця слов'ян, посланиця Богів, що співає людям божественні слави, віщує майбутнє тим, хто вміє почути її таємну мову. Вона знає все на світі: і про сотворення Світу, Неба і Землі, і про Богів Прави, духів і героїв, людей і звірів. Але вона може принести бурю і смерть, якщо летить зі сходу Сонця.
ГІПЕРОХА – ім'я гіперборейської дівчини (слов'янки), яка разом з подругою Лаодікою несла дарунки – священні предмети, загорнуті в пшеничну солому до храму Артеміди (Рожаниці) на Делосі. Як по-слов'янськи звучали їхні імена, нині важко встановити, адже Геродот сильно перекручував наші імена на грецький лад, можливо найближче до Гіперохи – Перушка.. Це було перше таке священне посольство, яке супроводжували п'ять чоловіків для їхньої безпеки. Ці посланці не повернулися на рідну землю, вони поховані біля храму, де щороку на їхні могили молодь перед вступом у шлюб приносить в пожертву пасмо свого волосся, накручене на веретено. Пізніше подібні обряди стали здійснювати таким чином: діви несуть дари тільки до кордонів своєї країни і передають їх іншим дівам, своїм сусідам, які несуть дари до своїх кордонів і передають так далі, поки дари не прибудуть на о. Делос. За прикладом слов'янок, жінки багатьох індоєвропейських народів здійснювали священні обряди із пшеничною соломою. Обряди перенесення хліба через кордони держав відомі ще й в середині ХХ ст. (обряд для зупинення війни, записаний Андрієм Шкарбаном на Поліссі, здійснювався українськими та іншими слов'янськими дівчатами в 1943-45 pp.).
ГОДИЦЯ – 1) народжена в добру годину; 2) пригожа.
ГОДНА – 'придатна. Дружинниця чеської княгині Власти.
ГОЛИЦЯ – так називали дівчаток, що народились у чистому полі (див. Б. Грінченко: голиця – чисте поле, прочищене від дерев місце).
ГОЛУБА – голубка.
ГОРДАНА – 1) горда; 2) «згори дана», тобто дана Богами; 3) сучасна народна етимологія пов'язує з легендарним Отцем Орієм (за ВК) і Богинею Даною.
ГОРИГЛЯДА – 1) та, що дивиться згори – переносно «гордовита»; 2) від горіти і глядіти- дивитися, тобто, «палкий погляд».
ГОРИСЛАВА – 1) осяйна слава (та, що горить); 2) за версією Лаврентіївського літопису, це ім'я пов'язують з поняттям горе стосовно княгині Рогніди (Рогнеди). Рогніда отримала ім'я Горислава після її нещасного шлюбу з князем Володимиром (відомим пізніше як «христитель Русі» і «святий»), який приніс їй стільки горя, зґвалтувавши її на очах її родини, вбивши її батька, двох її братів, та свого рідного брата Ярополка, який був нареченим Рогніди; недаремно літописець подав повідомлення, що Рогніда-Горислава намагалася вбити сонного Володимира, але він прокинувся. Князь хотів негайно вбити жінку – але син захистив матір від гніву Володимира, її було заслано в монастир.
ГОРІСЛАВА – дослівно «вгору до слави»: від українського діалектного горі – угору.
ГОСТЕНА – 1) гостя; 2) зменшене від Гостеніга.
ГОСТЕНІГА – див. чоловіче Гостеніг.
ГОРОДИСЛАВА – дослівно «городити славу» – охороняти свою славу; родове ім'я дочки Святослава Всеславовича (ІХ покоління від Рюрика), яка була віддана в монастир, де отримала християнське ім'я Євдокія).
ГРАДИСЛАВА – те саме, що Городислава.
ГРАНИСЛАВА – див. чоловіче Гранислав.
ГРЕМИСЛАВА – див. чоловіче Гремислав; ім'я дочки князя Всеволода Олександровича; ім'я дочки Інгваря Ярославовича та інших.
ГРЕЧУХА – ім'я однієї з русалок. ГРОЗА – гроза, грізна; народжена під час грози, західнослов'янське.
ГРУШЕНИЦЯ – ім'я однієї з русалок.

Д

ДАЛЕВИДА – ім'я-новотвір: передбачлива.
ДАЛЕСЛАВА – ім'я-новотвір: славетна далеко.
ДАНА – ім'я східнослов'янської Богині Води – втілення жіночого першопочатку буття; складає пару протилежностей з Вогнем – чоловічим першопочатком буття. Це ім'я надавали дівчаткам, що народилися біля води, або на свято, пов'язане з Богинею Даною (Водосвяття – 1 або 2 січня. Рожаниці – 8, 9 вересня, свята Мокоші, Русалії та ін.). Див. ще чоловіче Дан.
ДАНУТА – зменшене від Дана.
ДАРИНА – подарована.
ДАТКА – дана, подарована; чеське.
ДЕВАНА – Богиня гаїв і лісів (пор. з римською Діаною). Вона ж Дива, Діва, Дівія, Золота Баба; у поляків Дзєванна.
ДЕННИЦЯ – одне з імен Богині ранкової зорі; латинська назва цієї зірки Люцифер була перекручена християнством на ім'я антипода Бога; хоча ранні християни Люцифером називали й самого Христоса, й Іоанна Христителя, й діву Маріам (Марію) – у значенні «світанкова зоря», але згодом склався стереотип образу «ворога роду людського», що засвідчило відверту ворожість християнства до природніх етнічних релігій. Див. ще Дива.
ДЗВЕНИМИРА – та, що дзвенить усьому миру.
ДЗВЕНИСЛАВА – дослівно «слава, що дзвенить». дзвінка, гучна слава.
ДЗВІНКА – скорочення від імен на Дзвін-.
ДЗІДЗИЛІЯ – у поляків Богиня-покровителька шлюбу, тотожна грецькій Венері; її молять про потомство. Див. ще Дідилія.
ДИВА – вранішня зоря.
ДИВОВИЦЯ – ім'я однієї з русалок.
ДІБРОВКА – народжена в діброві (священному гаю); ім'я дочки Юрія Всеволодовича, першої жінки Василька Романовича.
ДІДИЛІЯ – слов'янська Богиня жіночої плідності; її вшановують всі жінки, особливо вагітні, а також безплідні просять Богиню, щоб послала родючість. Статуя цієї Богині була прикрашена коштовностями; руки підняті вгору – одна затиснута в кулак (символ труднощів народження), а друга долоня вільно розкрита (символ благополучних пологів). За легендами, в Києві був один з найвеличніших храмів цієї Богині, їй приносили в жертву квіти, плоди («Словарь славянской мифологии»).
ДІНОЧА – значення неясне. Ім'я відоме з напису на пряслиці «Решек Диночи».
ДНІСТРА – від назви ріки Дністер.
ДОБРАВА – від українського діброва, російського дубрава. Ім'я моравської княжни Х ст. Див. ще Дібровка, Дубровка.
ДОБРИНА – добра; південнослов'янське.
ДОБРИНЬКА – добра, добренька (південнослов'янське ім'я).
ДОБРИЦЯ(А) – добра; західнослов'янське.
ДОБРОГНІВА – див. чоловіче Доброгнів. ДОБРОДІЯ – та, що робить добро. Руська княжна ХІ ст. Добродія – Євпраксія.
ДОБРОЛЮБА – див. чоловіче Добролюб.
ДОБРОМИЛА – добра і мила.
ДОБРОМИРА – дослівно «добра до миру».
ДОБРОНІГА – добра і ніжна. Ім'я дочки Рогніди і Володимира-христителя.
ДОБРОСЛАВА – добра слава.
ДОБРОТА – добра; західнослов'янське.
ДОДОЛА – слов'янська Богиня Літа, уособлення Дощу – небесної вологи: так у слов'ян називається дівчина, яка виконує танець дощу у весняних обрядах. Часто дівчині, яка виконує цей обряд, ім'я залишається на все життя. Богиня Додола – «наречена» Перуна, покровителька молодих дівчат, допомагає їм у забавах, іграх, піснях, таночках та ворожіннях про майбутню долю; вона знає всі дівочі таємниці й секрети. Обряди присвячені цій Богині в Україні називаються «водіння Куста», або «Тополі», в Росії – «Гостейки», в Білорусі – «Куста».
ДОДОНА – те саме, що й Додола.
ДОЖНИЦЯ – народжена на вечірній зорі (Венера).
ДОЛЕСЛАВА – ім'я-новотвір: та, що славить Богиню Долю; славна доля.
ДОЛЯ – Ім'я Богині, яка наділяє немовлят при народженні всіма добрими чи поганими якостями, пророкує їм майбутнє; Долю завжди треба умилостивлювати принесенням їй подарунків. Дослівно доля означає «частина, частка». Серби називають її Стрічею (добра Доля), вона пряде рівну золоту нитку життя людини; її протилежність – Недоля (Нестріча).
ДОЛЯНА – зменшено-пестливе від Доля; так називають дочку Долі – переносно «улюбленицю Долі», якій Богиня дарує тільки найкращу частку.
ДОМАНЯ – дослівно «домашня, хатня»; так ще називають жінку Домовика, яка допомагає господині дому. Варіанти імені Домаха, Домця та ін.
ДОМОВІДА – те саме, що Доманя, Доможириха.
ДОМОЖИРИХА – ім'я жіночого хатнього духа, відоме в деяких російських губерніях; пара Домовика.
ДОМОСЛАВА – та, що приносить славу своєму дому; славить свій дім.
ДОРОГА – 1) народжена в дорозі; 2) дорогоцінна, коштовна: дорога з наголосом на останньому складі (сербське ім'я Драґа).
ДРАҐАНА – дорогоцінна (південнослов'янське ім'я).
ДРАГОМИРА – дорога миру; ім'я матері чеського князя Вячеслава.-
ДРАГОСЛАВА – дорога слава.
ДРЕВА – народжена в гаю (серед дерев); дочка Богумира, родоначальниця племені древлян (ВК, дощ. 9- А).
ДРУЖИНА – 1) подруга, супутниця життя; 2) військо княжих часів.
ДУБИЦЯ – ім'я однієї з русалок.
ДУБРОВКА – див. Дібровка; легенда про княгиню Дубравку розповідає про язичницький храм трьох Богів: Лада, Бода і Лелі, до яких прості люди сходилися в перший день травня, щоб помолитися і принести пожертви, і який княгиня Дубравка перетворила на християнський костьол «святої трійці». Легенда взята з хроніки ХVІ ст., тому переписувачем, який вже міг не знати справжнього імені Божества, була допущена помилка – вірогідно, Бода замість Рода.
ДУШКА – душечка; мотиви називання цим іменем, вірогідно, спомини про душі Прародичів, які час від часу народжуються в Яві. З народними уявленнями про душу поєднується поняття вищого. Божественного начала людини, поняття святості. Загалом, у слов'ян слово душа вважалося також ніжним, пестливим (до жінки, дитини, чоловіка): «душа моя», «душенька» тощо.

Є

ЄЛЕНЯ – олениця; південнослов'янське від єлень – олень.
ЄЛИЦЯ – ялинка; від південнослов'янського єліца – ялинка.
ЄЛОХА – вільха; російське діалектне.
ЄСЕНЯ – осіння, народжена восени; від південнослов'янського єсень – осінь.