«Славянские имена»

С

САВУР – походження неясне: назва Савур-Могила за ім'ям ватажка, вірогідно, дуже давнього походження; легенди, які дійшли до нас називають вже християнське ім'я Сава. Серед билин києво-руського циклу є «Саур і його син»: цар Саур вирушив на війну, йому повідомляють про народження сина, цар вагається, чи повертатися додому – якби знав, що син буде, купував би коня, якби знав, що донька буде, купував би скриню; цей же сюжет є і в колядках, але вже без імені.
САДКО – 1) ім'я героя новгородського епосу; в новгородських діалектах означає надсадний, непосильний: «Садко терпіти» – почувати біль від удару, синця (В. Даль. «Толковый словарь»); 2) на думку В. Федосова, ім'я Садко – похідне від сотко, що означає «багатий, як соти»; обидві думки видаються малопереконливими; 3) язичницьке пояснення простіше і природніше – «зачатий або народжений в садку».
САМО – 1) чеське «якраз, у міру»; 2) як потрібно, як повинно бути; 3) ім'я князя потужної держави на заході Славії. Західний союз племен був створений в 623 p. Його вождь Само до 627 року був князем Чехії, розбив аварів, зупинивши їхнє подальше просування в Європу. Цей союз до 658 p. успішно стримував натиск франків.
САМОРОД – самородок, рідкісний, самобутній.
CAP – ім'я одного з легендарних князів давнього Києва; походження імені неясне (можливо «цар»); деякі вчені вважають, що від цього імені може походити етнонім сармати і виводять його етимологію з індоєвропейського cap – жінка; сармат – належний жінкам або жіночний (пор. Амазонки – жінки-воїни).
САХА – 1) походить від скіфського сака – олень (пор. «сохатий»). З найменувань скіфських племен збереглися назви Сака, Саї-Сайхи. На думку А. Попова («Історія Донського Війська» 1814), перською мовою «Козак значить Скіф». Імена Коссайхи, Коссака, Козака, можливо, утворилися додаванням префіксів до основних скіфських найменувань Сайхи і Сака прикметників зі значениям: кос– білий і ка– головний, високий; 2) історична особа на ім'я Сах згадується у ВК, дощ. 6-Б – князь берендеїв. Племена берендеїв, які поселилися на берегах Дону після татаро-монгольської навали, стали називатися черкасами і козаками.
СВАРОГ – чоловіче втілення Роду. Бог-творець Всесвіту, Сварог – небесний коваль, що викував Світ. Він населив Землю різними істотами, створив перших людей, став покровителем шлюбу й сім'ї. В індоєвропейській прарелігії його аналог – Тваштар – творець усіх живих і мертвих форм природи. ВК донесла до нас і праукраїнське слово твастир – майстер (дощ. 22). Він зображався з топірцем у золотих руках і мав епітет прекраснорукий, тобто Бог-митець. Саме від цього образу походить український вислів «золоті руки», яким позначають майстрів якоїсь справи. Сварог є втіленням космічних потуг Світла, Вогню, Повітря (Ефіру), а також Батьком зодіакальних сузір'їв, які отримали назви Сварожичів. Коло Свароже (вислів з ВК) означає річне коло сузір'їв, тобто календар. Чеська «Mater Verborum» переклала Сварог словом Зодіак. Ім'я Сварог походить із санскритського кореня Свар-, Свара-, що означає голос, звук, нота, від яких походять слова зі значенням: сварити, звучати, співати, сяяти, блищати, а також Сонце, сонячне сяйво, небо. Див. також форму Зварог.
СВАРОЖИЧ – син Сварога; так іменуються Боги слов'янського пантеону, наприклад, в Україні Вогонь-Сварожич, у балтійських слов'ян Редигаст-Сварожич, Книтлінг-сага іменує Світовида – Svaravis, що також означає Сварожич.
СВАРУНА – можливо від санскритського свару –жертовний стовп; пор. також санскритське сваруші – власна воля, бажання, радість, натхнення. Ім'я вже в часи Київської Русі було рідковживаним, тому народна етимологія літописця-християнина надала йому значення «сварливий».
СВЕБОЖ – можливо, «свій Бог».
СВЕНТОРОГ – святий ріг; ім'я Литовського князя.
СВЕНТОЯР – див. Світояр, Святояр. За ВК, Свентояр – князь борусів, який об'єднавши своє плем'я з русами, воював проти готів (дощ. 4-Б).
СВІТЛАН – світлий; можливо, просвітитель; південнослов'янське.
СВІТОБОР – від світло і боротися, борець за світло.
СВІТОВИД – Бог Осіннього Сонця (день осіннього рівнодення), Бог світла і святості. В храмі Світовида (у балтійських слов'ян) аж до ХІІІ ст. відбувалась урочиста всенічна Богослужба, рівнозначна Великодній. Володимир Шаян писав про Світовида, як про Творчого Духа Всесвіту, який є «Сином Найвищого Світла, у своїй природній Істоті із ним Єдиний і Тожсамий. Він був і є по всі часи Сварожичем – сином Сварога». Статуя Світовида має чотиригранну форму, на якій зображені чотири Бога під одною шапкою: Перун, Дажбог, Лада і Мокоша, що символізує світ Прави, п'ятий – Велес зображений внизу як основа, на якій тримається вся світобудова – це світ Нави; середній ярус статуї позначає світ Яви – зображення людей. Варіанти цього імені Свантевит, Святовит. Див. також Святовид.
СВІТОВИК – казковий богатир; можливо, під ім'ям Світовик згадується Дажбог.
СВІТОЗАР – дослівно «озаряючий світлом», «озорений світлом»; можливо так називали народжених на світанку – «світанкова зоря»; давньослов'янське світлий- святий.
СВІТОКОЛ – виднокруг, небесне коло.
СВІТОЛИК – світлоликий; той, хто має світле, ясне лице.
СВІТОМИР – ім'я-новотвір: просвітитель миру (людей).
СВІТОЯР – дослівно «плодюча сила світлого Сонця», світло Ярила; сонячне і місячне світло. Етимологія слова світ – індоєвропейське «білий, сяючий, променистий, випромінюючий біле світло»; яр – нестримний, збуджуючий, плідний. Ім'я проповідника Української Рідної віри.
СВИРЯ – сопілкар (від рос. свирель – сопілка).
СВИРЯТА – зменшення від Свиря.
СВОБОДА – свобода.
СВОЙБОГ – 1) нащадок свого Бога, родич; 2) своїм Богам присвячений (західнослов'янське).
СВОЙСЛАВ – своїх (родичів) прославляючий (чеське ім'я).
СВОЯТА – свій, родич; можливо, скорочення від імен з основою на Свой-.
СВЯТИГНІВ – священний гнів; ім'я чеськ. князя Х ст.
СВЯТОВИТ – див. Світовид. У ВК Святовит входить у Великий Триглав (дощ. 11-А, 11-Б). Особливо вшановувався у балтійських слов'ян. В Арконі було святилище Святовита, зруйноване єпископом Абсальйоном 15 червня 1168 року. У західно-слов'янських літописців друга частина імені –вит часто передається латинським vitus, що дає право припускати тут слов'янське витязь (за Фамінциним); М.Костомаров вказує, що Святовит є Богом хліборобства.
СВЯТОГОР – дослівно «свята гора»; ім'я казкового богатиря.
СВЯТОЗАР – дослівно «світанкова, свята зоря»; див Ще Світозар.
СВЯТОДАР – ім'я-новотвір: святий дарунок.
СВЯТОПЛУГ – святий плуг; за скіфською легендою плуг, що впав з неба – дарунок Богів; ім'я Моравського князя.
СВЯТОПОЛК – святе воїнство; ім'я кількох князів Київської Русі, відоме також в інших слов'ян.
СВЯТОСЛАВ – свята слава; «славлячий святість, світло». Великий князь Святослав Хоробрий, воював з ворогами Русі-України: як з юдеями Хозарського каганату, так і з візантійськими християнами. Святослав мудро передбачив сумні наслідки християнізації нашого народу. Перед битвою зі 100-тисячним візантійським військом Святослав звернувся до свого 10-тисячного війська зі словами: «Так не посоромимо землі Руської, краще ляжемо кістьми, бо мертві сорому не мають...» На що воїни відповіли: «Де твоя голова ляже, там і ми голови покладемо». Дружина Святослава перемагала доти, поки трималася Рідної Віри. Знищуючи церкви – розсадники чужовір'я, Святослав викликав ворожнечу з боку християнізованої частини війська. Він став жертвою підступної змови, однак пам'ять про нього як про князя-лицаря, який не зрадив Віри Предків, може стати символом відданості Рідним Богам. Святослав Хоробрий створював велику державу, що простяглася між трьома морями: Балтійським, Каспійським і Чорним. Загибель Святослава і державний переворот, здійснений його позашлюбним сином Володимиром на догоду Константинополю, припинив творення могутньої Слов'янської держави. Датування всього періоду не має одностайності серед істориків через зіпсованість літописних повідомлень, що свідчить про намагання політичних кіл Х ст. приховати справжній перебіг подій, причиною яких була саме релігійна боротьба. Загальноприйнята дата шлюбу княгині Ольги з Ігорем Рюриковичем – 903 р. (Ользі було 10 років, Ігорю – 29). Виникають питання: якщо, за літописними версіями, Святослав народився в 942 р. через 39 років їхнього шлюбного життя – тоді, як він міг мати повнолітніх синів у 970 р.? За Татіщевим, Святослав народився 920 р. (тоді: як він міг бути дитиною під час древлянського повстання 946 р., як це подають Іпатівський, Воскресенський. Софійський І, Тверський літописи?); Святослав став князем Київським 945 р. (тоді навіщо б йому було регентство Ольги, якщо він мав 25 років?). Все це загадки історії, які ще належить дослідити. Див. ще роздуми на цю тему в статті Малуша (жін.).
СВЯТОША – зменшене від імен на Свят-; можливо, народжений на святки; на Київській околиці є й нині місцевість (район) Святошин.
СВЯТОЯР – див. також Світояр; дослівно «священна плідність»; у ВК, дощ. 4-Б згадується це ім'я князя борусів, який вигнав з Руської землі готів.
СЕВЕР – чоловік з племені сіверян; суворий, північний; виведення з латини, як це подають сучасні мовознавці, не досить переконливе.
СЕВІР – те саме, що Север.
СЕГЕНЯ – значення неясне; у ВК згадується боярин Сегеня (дощ. 6-Д).
СЕДЕНЬ – 1) можливо від сидіти (діалектне українське седіти): пор. «сиднем сидіти»; 2) ім'я одного з прабатьків Русі згадується у ВК, дощ. 33 «ся треба наша (поминальний обід) по Седеню, отцю нашому».
СЕЛИМИР – від «заселяти мир» – людське поселення; поселенець.
СЕЛЯН – селянин, сільський житель. Те саме значення імен Селята, Селянин.
СЕМАК – сьомий син в родині.
СЕМАРГЛ – див. Симаргл.
СЕМАШКО – сьомий син в родині.
СЕМИБОР – той, хто поборює сімох.
СЕМИДОЛ – той, хто подолає сімох.
СЕМИРАД – 1) семикратна радість; 2) той, хто дає сім порад (переносно – мудрий, розумний).
СЕМОЙКА – сьомий син в родині.
СЕМУША – однозначне з іменами Семойка, Семашко.
СЕРДИТКО – сердита дитина (ім'я-оберіг).
СЕРЕДОГОСТ – 1) можливо, народжений на свято Правої Середи (Рахманський Великдень) або взагалі в середу; 2) за іншою версією – «сердечний гість»; 3) середній, середульший.
СЕРЕЖЕНЬ – 1) середній, середульший; 2) народжений посередині жнив; князь Сережень княжив у Русі десять літ (див. ВК, дощ. 36 – Б).
СЄВА – 1) можливо, від север, сівер – північ; 2) син Богумира, від якого походить плем'я сіверян, згадується у ВК (дощ. 9-А).
СИВЕР – сіверянин (слов'янське племя, столиця –Новгород-Сіверський). Ще в І тис. до н. е. грекам були відомі племена саварів, які жили на місці Сіверщини. Див. Север, Сівер.
СИВИЙ – зимовий.
СИВОДІД – сивий дід.
СИВОЛАП – сива лапа.
СИВОЯР – біле сонце; ім'я Бога або назва місяця, якому покровительствує Сивий Яр (ВК, дощ. 11 – Б); вірогідно –зимове сонце, народжений в зимовий час місяця Сивояра.
СИГНІВ – перша частина неясна, друга – гнів; ім'я воєводи польського при Болеславі Стидливому (середина ХІІІ ст.).
СИДАН – посидющий.
СИЛА – сильний, міцний, силач. Санскритське сила означає якість, достойність, красу і міць; загальна ідея міцності і твердості – близьке за значенням до камінь.
СИЛАН – те саме, що Сила.
СИЛОБОР – ім'я-новотвір: сильний, непоборний.
СИЛОСЛАВ – ім'я-новотвір: прославлений силою.
СИМАРГЛ – Вогнебог, Сварожич; Бог вогняних жертвоприношень, посередник між світом Яви і Прави (людей і Богів), який несе молитви жертводавця до Сварги. Зображається у вигляді крилатого собаки (починаючи з трипільської доби), пізніше у вигляді вогняного сокола Рарога, яким завершувався священний Тризуб. Іноді Симаргла порівнюють з «Семи-Ярилом» – сім і яр (Сим і Регла). П. Беринда (ХVІІ ст.) пояснив Симъ – слава, достойність, досконалість.
СИМАРСА – див. Симаргл (така форма імені в «Космографії» ХVІІ ст.).
СИМИР – див. Симаргл (така форма імені в «Хронографі» Леонтія Боболинського, кінець ХVІІ ст.).
СИНЕУС – синій (сизий) вус; міфічний брат Рюрика (дослідники вважають, що це не ім'я, а неправильно прочитане словосполучення: про Рюрика було сказано, що він прийшов з «родичами своїми» – шведською мовою сине усе й «вірною дружиною» – шведською тру вор, які літописець, перекладаючи зі скандинавського сказання, сприйняв за імена братів).
СИНКО – вірогідно, дитяче ім'я, що походить від загальної назви, зменшення від син; на думку В. Казакова, чортик; від «синець» – чорт (московське), що є непереконливим, див: Чорт.
СИНЬООК – синьоокий.
СІВЕР – див. Сивер.
СІЄВА – див. Сєва; ВК, дощ. 9-А.
СІМ'ЮН – сім'янин; той, хто любить родинне життя.
СКАЛОЗУБ – дослівно «той, хто скалить зуби»; переносно смішливий.
СКАРБОМИР – від скарб (добро, пожитки) і мир (польське ім'я).
СКІВ – значення неясне; згадується у ВК (дощ. 17-А) як князь, брат князя Славена, обидва вели славні війни на сході; вважають, що це грецька форма імені скіфського вождя V ст. до н. е. За переказами, Сків заснував Велику Скуф (Скіфію). Вірогідно, ім'я й етнонім (назва народу) пов'язані між собою. Див. також Скіф.
СКІЛ – ім'я скіфського царя, сина Аріапейта від матері істріянки (гречанки), яка навчила його грецьких звичаїв і мови. Він жив серед скіфів, але таємно мав окремий палац у місті Ольвії з розкішним подвір'ям, із статуями сфінксів. Там він мав і місцеву жінку-гречанку, до якої приходив і жив з нею бувало по місяцю. Під час його участі у вакхічній містерії Діоніса, Бог ударив блискавкою в його палац. Але це не спинило Скіла, він продовжував святкувати. Тут його й побачили скіфи. Згодом Скіл був страчений за зраду скіфських звичаїв. Про це розповів Геродот у V ст. до н.е.
СКІЛУР – значення неясне; грецька вимова імені скіфського вождя (60 – ті роки І ст. до н. е.).
СКІФ – за легендами, переказаними Геродотом, Скіф – один з трьох синів слов'янського Геракла, який дав ім'я народу скіфів. Геракл, вирушаючи до греків і залишаючи свою жону, дочку Борисфена з синами, дав їй свій лук і пояс з підвішеною до нього золотою чашею, і наказав передати тому з синів, хто зуміє підперезатися цим поясом і натягнути тятиву лука так, як це робив сам Геракл. Це завдання виконав лише наймолодший – Скіф, який і став царем країни. Див. ще Геракл.
СКОЛ – скорочення від Сколот.
СКОЛОТ – значення неясне; є думка, що від сколота –колотнеча, смута, сварка, бійка; ім'я скіфського царя, від якого походить і назва племені сколотів.
СКОМОНД – неясне; ім'я ятвязького князя, який був і верховним Волхвом, чаклуном (кінець ХІІІ ст.). Ятвяги –плем'я, яке в ХІІ – ХІІІ ст. входило до Галицько-волинського князівства, а в ХІІІ ст. перейшло до Литовського, хоча етнічно походило, вірогідно, з нащадків давніх прусів.
СКОПАСІЙ – ім'я скіфського воєначальника, який брав участь у війні з перськими військами Дарія.
СКОРИНА – скорняк – той, хто обробляє хутро і шкіру, кожум'яка.
СКОРОДУМ – кмітливий, той, хто швидко думає.
СКОРЯТА – хутровий, пухнастий.
СКОТЕНЬ – 1) за давніми уявленнями, скот (худоба) становив багатство родини, отже, скотень, скотич-багатій; пор. скотниця – скарбниця; 2) давньослов'янське котитися –народжувати, отже, може бути – «народжений».
СКОТИЧ – те саме, що Скотень; ВК згадує боярина Скотича, «що не піддався хозарам» (дощ. 4-А, 4-Б). Тут Скотич і Скотень, очевидно, одна і та ж особа.
СКРИНЬ – скринька, шухляда; мабуть так звали людину, яка має «скриті» запаси, або має «скритний», потаємний характер.
СКУРАТ – шкіряний, хутровий; від скура – шкіра, хутро.
СЛАВА – 1) пісня на прославлення Богів; вірогідно, праслов'янський корінь сла- відповідає санскритському сва-, що є дуже багатозначним: своя віра, радість, натхнення, прояснення, просвітлення; а також – дихання, здоров'я, благополуччя, благословення; 2) ім'я давньослов'янської Богині: Мати-Слава, Мати-Сва, яку уявляли у вигляді золотої птиці, яка співає пісню воїнам, закликаючи до переможного бою; золоте пір'я Матері-Слави прирівнюється до сонячного проміння.
СЛАВАТА – славлячий.
СЛАВЕН – слов'янин, славлячий Богів; слов'яни –люди, які славлять Богів. У ВК, дощ. 17-А згадується князь Славен із братом Сківом, які вели великі війни на сході.
СЛАВЕР – див. Славір.
СЛАВИБОР – славлячий боротьбу, або уславлений боротьбою.
СЛАВИН – див. Славен; ім'я одного з проповідників Української Рідної Віри в Канаді (1915 – 1997 рр).
СЛАВІР – дослівно «слов'янської віри», славетний;
ім'я князя, засновника міста Славенська (нинішній Новгород), його нащадками були новгородські князі, що вели свій рід від сина Славена – Венеда. Його ім'я часто згадується у ПВЛ, Йоакимівському літописі, ВК (дощ. 36 – Б): «А після нього був Лебедян, який звався Славер, і той був двадцять років».
СЛАВКО – скорочене від імен на Слав-.
СЛАВОМИР – славлячий мир. Князь бодричів, наступник князя Дражка (ІХ ст.).
СЛАВОНІГ – уславлений ніжністю (від старослов'янського ніга – ніжність).
СЛАВОТВОР – ім'я-новотвір: творець слави.
СЛАВУТА – славетний. СЛАВЯН – слов'янин.
СЛАВ'ЯТА – зменшене від Славута; ім'я згадується в ПВЛ.
СЛИНЬКО – слюнтяй; ім'я з берестяної грамоти.
СЛОБОДАН – вільний, той, хто відійшов на слободу – свободу.
СЛОВИША – скорочення від Соловей. В Новгороді були знайдені при розкопках гуслі з написом: «Словиша», вірогідно – ім'ям співця.
СЛОВУТА – те саме, що й Славута.
СЛОВОТВОР – ім'я-новотвір: творець слова, письменник, поет.
СМІШКО – смішливий, усміхнений; народжений 1 квітня; за язичницьким календарем – День Сміху. У давніх джерелах згадується, що кияни відзначали це свято біля «ідола Сміха» (Г. Дяченко).
СМОЛА – смаглявий.
СМОЛИГА – те саме, що й Смола. Згадується в літописі в 1266 p.
СНІЖАН – народжений в снігову пору. СНІЖКО – сніжний, народжений під час снігопаду.
СНОВИД – побачений уві сні. Ім'я конюха Святополка Ізяславовича (1050-1113), що брав участь в осліпленні князя Василька Ростиславовича. Вплив Візантії, де осліплення, отруєння і тортури відповідали «нормам християнської моралі», вже позначився на руському суспільстві. В язичницькій Русі таких злочинів ще не було, немає їх і у ВК.
СОБАНКО – можливо, похідне від собака.
СОБИНА – можливо, скорочення від імен на Собі-.
СОБІСЛАВ – сам себе славлячий.
СОБІБОР – той, що сам собі виборює необхідне.
СОБІМИР – 1) той, хто собі мир здобуває; 2) сам собі – громада (мир в значенні – люди).
СОБІМИСЛ – той, що сам про себе мислить.
СОБКО – можливо скорочення від імен на Собі-.
СОБОЛЬ – соболь.
СОБОТА – народжений на Соботку – Купальське свято (літнє сонцестояння – 20, 21 червня).
СОВА – сова.
СОКІЛ – сокіл.
СОКОЛЬНИК – той, хто займається соколиним мисливством, сокольничий.
СОЛН – сонячний.
СОЛОВЕЙ – 1) соловей, красномовний. Ім'я надавалося Волхвам, музикантам, співцям, які вміли гарно промовляти, співати тощо; 2) відомий Волхв «вищий над жерцями Богомил, сладкоречія ради наречений Соловей», який очолив боротьбу за Рідну Віру в Новгороді (за Татіщевим); 3) Соловій Гудимирович згадується в українських билинах галицького періоду; його по-батькові також вказує на професію гусляра, музики.
СОЛОГУБ – 1) за народною етимологією, близьке до богохульник: від солонце – сонце, дослівно «сонце губити», пор. душогуб; 2) від «солодкі губи» – переносно улесливий, той, хто солодко говорить; 3) надто сонячний; пор.: Тригуб, або четверогубо – вчетверо, чотирикратний; якщо можлива аналогія з сугубо, усугублять – ускладнювати, побільшувати (значення побільшення якості).
СОНЦЕБОГ – найдавніший Бог всіх слов'ян; ще із спільноарійських часів Сонцебог уявлявся на золотій колісниці, запряженій білими кіньми. Блискуча постать Бога Сонця, його войовничий характер, золоті стріли, які він пускає по вітру – все це успадковане слов'янами від їхніх Предків аріїв. Імен Сонця багато: Бог, Сонце-Цар, Князь, Око Боже, Чадо Боже, Сонце Праведне, Сонце Красне, Сонце Трисвітле; а також теоніми: Дажбог, Божич, Білобог, Ярило, Ладо, Купайло, Припікало, Світовид. Про всеперемагаючу силу Сонця, його щорічне відродження говорять такі народні приказки: Заглянець Сонце и в наше воконце (білоруське); Бендзє і пжед нашемі врутамі слонце (польське); Взойдет Солнце и к нам во двор (російське); Дог ге сунце и пресі наша врата (сербське); Де Сонце, там сам Господь (українське). У сербській весільній пісні батько каже дочці: «Окрені се Сунцу на істоку, – помолисе Богу істинноме і жаркому на істоку Сунцу» – слов'яни завжди моляться, повернувшись обличчям на схід. Сонцю приносили в пожертву спеціальне печиво, що називалося сончата, при цьому співали: «Грай, Сонечко, грай, тут твої сончата» (тобто діти Сонця-Дажбога). Імена похідні від сонце мають корінь сон-, сол-, соли-, солон- (пор. посолонь – «по солнцю», за ходом Сонця).
СОНЦЕДАР – ім'я-новотвір: дарунок Сонця.
СОНЦЕЛЮБ – ім'я-новотвір: залюблений у Сонце.
СОНЦЕСЛАВ – ім'я-новотвір: той, хто славить Сонце.
СОРОКА – сорока, переносно «той, хто швидко говорить».
СОЧЕНЬ – пиріжок із сиром, переносно «пухкий, повний», соковитий.
СПАРГАПЕЙТ – ім'я скіфського царя (племені агатирсів), прадіда відомого філософа Анахарсія.
СПАС – давнє язичницьке ім'я Бога-рятівника від усяких бід і нещасть; як пише Г. Дяченко: «не слід думати, що це слово одночасне християнству, навпаки, воно вживалось слов'янами ще в язичництві. Беслаєв у кінці ХІХ ст. писав, що слов'яни називали своїх Богів Спасами («О влиянии христианства на славянский язык», с. 123). В одному з давніх західних джерел описане поминання загиблих воїнів, що здійснювалось на високій горі, де кожен вояк, проходячи повз жертовний вогонь, бряжчав зброєю і проголошував славу Богам: «там погодуємо Богів і принесемо Богам-Спасам великі жертви і проголосимо їм честь і славу» (цитата з О. Фамінцина з посиланням на Честміра).
СПАСЕН – спасенний; народжений на Спасівку.
СПАСИМИР – від Спас і мир – рятівник людей (або світу).
СПЄХ – 1) успішний, вдалий: дослівно «встигаючий»: 2) маленький дух, що допомагає в справах.
СТАВКО – 1) дослівно «поставлений»; 2) похідне від ставок.
СТАВР – пустомеля; від новгородського ставрі – ляси, баляси, пустослів'я. Відоме сказання про новгородця Ставра Годиновича.
СТАН – основа; західнослов'янське.
СТАНИЛО – від стан – основа.
СТАНИМИР – дослівно «стан миру»; мир, що встановився; постійний мир.
СТАНІСЛАВ – стійкий, непохитний; постійно славлячий, постійно славетний.
СТАНЯТА – скорочення від імен з основою Стан-.
СТАРОВИТ – від старийі витати, «старий витязь».
СТАРОДУБ – «старий дуб» – священне дерево; можливо, так називали народжених під дубом.
СТАРОДУМ – «старі думи» – стародавні героїчні співи; можливо так називали виконавців тих пісень.
СТЕМИД – неясне; боярин, посол Олега Віщого до греків.
СТЕМИР – значення неясне; можливо скорочення від Станимир.
СТИПКО – значення неясне.
СТОГОСТЬ – дослівно «приймаючий сто гостей» –хлібосольний господар.
СТОЖАР – назва сузір'я; народжений під сузір'ям Тільця з 14 травня по 21 червня (українські назви: Бик, Тур, Велес, Волосожар, Баби).
СТОЙКО – стійкий; так називають дітей, які рано стають на ноги.
СТОЙМИР – 1) той, хто стоїть за мир; 2) стійкий мир.
СТОЙСЛАВ – стійка слава.
СТОЛПОСВІТ – від стовп (столп) і світ-, дослівно «стовп світла», що підтримує світ. Ім'я сина князя Славена, згадується у ВК.
СТОЯН – стійкий.
СТРАЖ – сторож, охоронець; ім'я предка польського княжого роду Стражев.
СТРАХ – страх; ім'я московського купця ХV ст. –могло означати страшний зовнішній вигляд.
СТРАШИЛО – страшний, той, що лякає; некрасивий.
СТРАШИМИР – той, що лякає світ (мир) своїм виглядом, войовничістю, злістю, жорстокістю тощо.
СТРАШКО – зменшене від імен з основою Страх-. Відомо, що в ХІІ ст. у Новгороді проживав Страшко-серебряник. .
СТРИБОГ – син Сварога (Сварожич). Бог Вітру (вихору, бурі). Вітри – Стрибожі онуки. Корінь стр- мають слова, що позначають швидкість: стріла, струмінь, стріляти, стрімкий.
СТРИГУН – той, що стриже шерсть.
СТРИЖАК – те саме, що Стригун.
СТУК – той, хто стукає. Ім'я з берести. При обряді наречення дитини слухали звуки довкілля, можливо ім'я Стук пов'язане саме зі стуком.
СТУПА – ступа (про незграбну людину). СУВОР – сувора, похмура людина; порівняй латинське північ– сувора.
СУДАШ – суджений.
СУДИБОР – від судити і боротьба; боротьба в давні часи була способом доказу своєї правоти на суді – хто перемагав у двобою, той вважався правим.
СУДИВОЙ – суддя воїнів; див. також Судибор.
СУДИЛО – скорочення від імен на Суд-.
СУДИМИР – від «мир присудив» – як вирішила громада (люди).
СУДИСЛАВ – 1) дослівно «судити славно», досвідчений, розсудливий; 2) той, хто роздумує (складає судження) про славу. Судислав був сином князя Володимира-христителя. Відомі з літопису й інші історичні особи з цим ім'ям, навіть християнський чернець Судислав.
СУДИША – зменшення від імен з основою Суд-.
СУДКО – зменшення від імен на Суд-.
СУДОР – сударь, добродій (з берестяної грамоти).
СУЛИБОР – від судиця – вид зброї і боротися: дослівно «борець на сулицях».
СУМОРОК – народжений на смерканні.
СУРОВЕЙ – суворий.
СУРОНЖ – мабуть «сонячне світло»; у ВК згадується: «Бога Світла славимо Суронжа, аби минула зима і повернуло на літо» (дощ. 31). Вірогідно, синонім Світовида.
СУТОРМА – неспокій, безладдя; від тормошити – турбувати; пор. московське сутолока.
СУХАН – худий, виснажений.
СУХИЙ – те саме, що Сухан.
СЯБР – сусід (білоруське).

Т

ТАГИМАСАД – ім'я скіфського Бога моря, джерел, водної стихії загалом, покровителя родючості; зображався з тризубом у руці; тотожний слов'янському Водянику, грецькому Посейдону та римському Нептуну.
ТАЇСЛАВ – дослівно «той, хто утаїв (приховав) славу»; потаємна слава.
ТАКСАК – значення неясне; ім'я скіфського воєначальника, який брав участь у війні з перськими військами Дарія.
ТАЛАЛАЙ – балакун, пустомеля.
ТАЛЕЦЬ – народжений навесні в березні, що раніше називався протальник (від танути, талий сніг). Ім'я боярина вижгородського Талець Єлович.
ТАРГІТАЙ – значення неясне. Давнє ім'я прабатька Слов'ян. Батьками Таргітая, за скіфськими легендами у переказі Геродота, були Зевс і дочка ріки Борисфена (за слов'янською релігією, вірогідно – Батько Сварог і Матінка Земля). У Таргітая було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і наймолодший – Колоксай. За їхнього царювання на Скіфську землю впали з неба золоті речі: плуг з ярмом, сокира і чаша. Першим побачив ці речі старший брат; тільки він підійшов, щоб підняти їх, як золото спалахнуло. Як наблизився другий брат, сталося те саме. Але коли підійшов третій, молодший брат, полум'я погасло, і він узяв золоті дарунки Богів. Тому старші брати віддали владу над всім Царством наймолодшому Колоксаю. (Геродот. Історія, ІV – 5). Від старшого Ліпоксая пішло скіфське плем'я, що називається авхатами. Від середульшого Арпоксая – катіари з трастями, а від найменшого царевича – паралати. Всі вони загалом носять ім'я сколоти – за ім'ям їхнього царя. Скіфами ж їх називають греки (Геродот. Історія, ІV – 6). Досі Таргітай згадується в Слов'янських казках під ім'ям Тарха Тарховича. Першочоловік Таргітай – культурний герой скіфської доби. Його символ – водоплаваючий птах, бо він є посередником між світом Предків (Навою), світом людей (Явою) і світом Богів (Правою). Вода, Земля, Повітря – три стихії, які підвладні водоплаваючому птаху.
ТАУСЕНЬ – див. Овсень.
ТВЕРДИЛО – похідне від твердий, міцний. Боярин Твердило відкрив німцям-христоносцям ворота Пскова в 1242 p.
ТВЕРДИМИР – твердий (міцний) мир.
ТВЕРДИСЛАВ – тверда (міцна) слава, витривалий.
ТВЕРДОЛИК – суворий з виду (лик – обличчя).
ТВЕРДЯТА – зменшене від імен з основою Тверд-.
ТВОРИЛАД – дослівно «творити лад», упорядковувати.
ТВОРИЛО – скорочення від імен на Твор-.
ТВОРИМИР – дослівно «той, хто творить мир». Історична особа боярин Творимир згадується в 1216 p.
ТВОРИСЛАВ – дослівно «той, хто творить славу».
ТЕПЛО – теплий, народжений в теплий час року. Ім'я відоме в ХV ст.
ТЕРПИЛО – терплячий.
ТЕТВА – тятива лука.
ТЕШИЛО – дослівно «той, хто тішить» – утішаючий; втіха. Ім'я з берестяної грамоти.
ТИТОМИР – захисник миру; можлива суміш з латинським ім'ям Тит («той, хто захищає»). Порівняй зі слов'янським щит.
ТИХОЛІТО – народжений тихого (мирного, спокій ного) літа (року).
ТИХОМИР – тихий і мирний.
ТИХОСЛАВ – ім'я-новотвір: спокійна слава (тиха).
ТИШКО – зменшене від імен на Тихо-.
ТОВСТУН – товстий, повний.
ТОЛИГНІВ – «той, хто вгамовує гнів» (від старослов'янського утолять).
ТОЛИСЛАВ – дослівно «той, хто вгамовує славу» (від старослов'янського утолять).
ТОЛМАК – дослівно «той, хто тлумачить» (пояснює).
ТОМИЛО – дослівно «той, хто втомлює».
ТОМИСЛАВ – утомлений славою. Ім'я Хорватського князя Х ст.
ТОПОР – сокира. Згадується в новгородських книгах 1539 г. «холоп Топор».
ТОРОП – хапливий, поспішний, від московського торопиться. Ім'я слуги Альоші Поповича, що брав участь в битві на р. Липиці в 1216 р.
ТОРЧ – держало списа, ратище.
ТОРЧИН – можливо, «той, хто належить до племені торків». Історична особа Торчин згадується в 1015 р. в ПВЛ як кухар князя Гліба, що зарізав свого господаря кухарським ножем. Торчин також ім'я боярина Чернігівського.
ТРАЯН – див. Троян.
ТРЕГУБ, ТРИГУБ – 1) дослівно «тригубий»; ім'я може вказувати як на природню ваду (товсті губи, ніби потрійні), так і на ваду характеру – занадто говіркий, балакун, пустомеля, брехун тощо; 2) той, що «погубив трьох», тобто силач, богатир, який подужає трьох у боротьбі (пор. душогуб, або міфологему перемоги одного над трьома, сімома та ін.); 3) потрійний (пор. у Г.Дяченка четверогубо –вчетверо).
ТРЕТЯК – третій син в родині.
ТРИГЛАВ – 1) Богознавча система етнічної релігії всіх слов'янських народів; 2) назва статуї Бога Трояна, яка мала три голови – символ єдності трьох світів (вимірів). ВК подає докладно вчення про Триглава: «Се бо, молячись, найперше Триглаву поклонятися маємо і йому велику Славу співаємо...» (дощ. 11-А).
ТРИГОСТ – дослівно «третій гість».
ТРИМИР – дослівно «три мири»; єдність трьох вимірів (світів: Прави, Яви і Нави). Хорватське ім'я. ТРИРІГ – дослівно «три роги», див. ще Рог.
ТРИЯН – див. Троян.
ТРОЯН – Бог Триєдності у Слов'ян, покровитель людських душ у трьох царствах: Яві, Наві й Праві. У «Слові о полку Ігоревім» згадуються «тропа Трояна», «віки Трояна»; також у ВК згадується «вік Троянь» (дощ. 3-Б). Трояном ще називають батька, який має трьох синів. Не слід плутати Трояна із Траяном – у ВК також йдеться про римського імператора Траяна: «Згадаємо як Траян був дідами нашими розтрощений, і легіони полону брали до полів наших, і так трудилися на нас десять літ і одпущені були од нас» (дощ. 29).
ТРУВОР – хибно сприйняте за ім'я; Трувор – міфічний брат Рюрика, що нібито прибув княжити в Ізборську (див. докладніше Синеус).
ТУГАР – 1) від тугий – міцний, дужий, повний; 2) сумний, від туга – печаль. Ім'я побутувало в слов'ян до ХVІ ст. Деякі дослідники вважають, що воно тюркського походження, однак, можна припускати, що так називали дитину, народжену в час лихоліть, воєн, в час загибелі батька, коли мати була в тузі та ін.
ТУГАРИН – те саме, що Тугар.
ТУГОДУМ – тупий, неосвічений.
ТУЖИР – дослівно «тучний багач» (від туки – жирний, повний, масивний і жир – багатство, достаток, запаси їжі, повнота).
ТУПОЧОЛ – дослівно «тупий чоловік», або людина з низьким чолом – тупа особа. В ХІІ сторіччі був відомий «тивун Тупочол».
ТУР – 1) степовий дикий бик; на території України був поширений до ХVІІ сторіччя; 2) в ПВЛ згадується: «Тур княжив у Турові, від нього і туровці прозвалися»; відомі імена боярина Київського та боярина Туровського (ПВЛ); 3) Тур як Божество вшановується на Коляду (Синопсис); Гізель, засуджуючи язичницькі звичаї, записав: «Нєкоєго Тура-Сатану і прочія богомерзкія скарєди промишляюща вспоминають».
ТУРБОГ – сузір'я Тура (Тільця); сузір'я, як сини Сварога, вважаються Божествами, звідси Тур – Бог; народжений під сузір'ям Тура (астрономічно 14 травня – 21 червня).
ТУРДІЙ – діями подібний до тура.
ТУРИЛО – ім'я, похідне від Тур.
ТУРОВИД – виглядом подібний до тура.
ТУРЯК – похідне від Тур; ім'я боярина Володимир-Волинського.
ТУЧА – 1) народжений у хмарну погоду; 2) від тучний – повний, товстий; ім'я новгородського посадника Тучі, який з багатьма іншими боярами потрапив у полон в 1456 p. у бою з московсько-татарським військом князя Шем'яки під Русявою.
ТУША – товстий; ім'я записане в Польщі у 1210 p.
ТЯГА – 1) від «тяга, тягнути» – в значенні заможний; пор. українське «козак-нетяга» – козак, що немає «тягла» для плуга, тобто коня, вола тощо; 2) втікач, пор. «дати тягу» – втекти.

У

УВІТИЧ – дослівно «віщуючий, вітаючий, провіщаючий».
УГОМОН – спокійний, той, хто «угомонився», той, що заспокоює; як антипод до Невгомон – невгамовний.
УГОНЯЙ – дослівно «той, хто уганяє». Історичне ім'я новгородського тисяцького, який очолив оборону Новгороду від каральних загонів Добрині й Путяти, які христили новгородців вогнем і мечем. Він казав: «Краще нам всім померти, ніж дати Богів наших на наругу». Ці слова і нині можуть служити прикладом шляхетності і мужності людини, яка захищає свободу своєї Батьківщини і честь своїх Богів.
УДАЛ – вдалий, від українського вдалий (пор. також московське Удалой).
УДРЄ – неясне; інші західнослов'янські форми імені: Удрикан, Удрище (за Ю. Венеліним).
УЛІБ – викривлене Гліб. Уліб – брат Святослава Хороброго. Він згадується в договорі Ігоря з греками в 945 p. як посол. В Іоакимівському літописі говориться, що князь Святослав, дізнавшись про зраду християн-дружинників, навіть і «єдиного брата свого Гліба не пощадив», убивши його як зрадника (припускають, що це був його двоюрідний брат).
УЛИЧ – представник з племені уличів; назва слов'янського племені, яке жило між Дунаєм і Дністром.
УЛИБА – усміхнений.
УМАЙ – той, хто стомлює (від умаять – утомити).
УМИЛ – милий, той, хто викликає замилування (дитяче ім'я).
УМНИК – розумний.
УНЕБОЖ – близьке до українського небіж – племінник, бідняк, покійник. Можливо, префіксу- означає «той, що уникнув смерті», тобто «ненебіжчик». Мотиви називання таким ім'ям могли бути в ситуації, коли слаба, безнадійна дитина все ж виживала.
УНЕБОР – мабуть те ж саме, що й Унебож: пор. у Бориса Грінченка небор, неборейко – те саме, що й небіж (СУМ, Т. 2, ст. 537). Ім'я знаменитого венедського воєводи.
УНЕМИР – непримиренний; той, хто «унеможливлює» мир.
УПИР – кровопивця; московське вампір; відоме ім'я новгородського попа Упиря Лихого, котрий переписав християнський рукопис, в якому склав подяку юдейському богу Єгові за те, що той «сподобив написати цю книгу». Уявлення про упирів як міфологічних істот прийшли в Україну із Західної Європи (Д. Зеленін). Отже, твердження літописця-християнина про те, що нібито наші Предки поклонялися упирям, належить до таких же вигадок, як і подорож апостола Андрія в Україну по дорозі до Риму.
УПРАВКА – 1) той, хто вправляється робити все швидко ( пор. діалектне «управитися» – зробити все по господарству, встигнути); 2) вправний (той, хто добре володіє якоюсь справою).
УРСУ – неясне; ім'я західнослов'янське (за Юрієм Венелиним).
УСЕНЬ – див. Овсень.
УСИНЯ – 1) казковий велетень, що має вуса на сім верст і живе в неприступних нетрях, має надзвичайну силу; 2) пор. також Овсень.
УСЛАД – 1) той, хто дає насолоду; 2) слов'янський Бог насолоди: бенкетів, веселощів, забав. На святах Услада обирали найкрасивішого юнака, який представляв Бога Веселощів. За даними Г. Дяченка, статуя Услада (Ослада) стояла в Києві.
УТІША – утіха.
УТІШАН – той, хто втішає; втіха.
УТІН – качур; водоплаваючий птах (символіку див. Таргітай).
УТРЕННИК – ранковий, народжений вранці. Ім'я зятя Богумира.

Х

ХАЛЯВА – халява чобота.
ХАТНИК – те саме, що Домовик; у Білорусі його ще називають Піднічником, за те, що він спить під піччю. Він встає на світанку й штовхає півня, тоді той кричить і будить господаря.
ХВАЛИБОГ – дослівно «хвала Богові»; той, що хвалить Бога.
ХВАЛИМИР – дослівно «хвалити мир».
ХВИЛИБУД – що піднімає (будить) хвилю; ім'я антського воєводи V ст.
ХВІСТ – хвіст. В новгородских книгах згадується в 1495 p. селянин Хвост.
ХВОРОЩА – болісний, хворобливий.
ХВОЩ – жорсткий; від назви рослини «хвощ».
ХЛІБ – хліб; мотиви називання цим іменем стосувалися поняття постійного добробуту – хліб, як символ багатства, святості.
ХЛІБОСЛАВ – дослівно «славить хліб»; славний хлібороб; вірогідно, ім'я-новотвір.
ХЛІВНИК – у білорусів дух хліва, стайні.
ХЛОПОТУН – дослівно «той, хто клопочеться».
ХМІЛЬ – Бог бенкетів, пиття; водночас назва рослини. Язичницьке ім'я носив і гетьман Богдан Хміль (Хмельницький).
ХОВ – схований; від ховати, ім'я-оберіг. Так називали дітей, щоб приховати їх від злих сил, хвороб, нещасть.
ХОВАН – те саме, що Хов.
ХОДОТА – похідне від ходити, ходак, вірогідно, «ходити в похід, на війну». Ім'я Ходота відоме в історії: князь в'ятичів у ХІІ ст. Воював проти насильницької християнізації слов'ян.
ХОДИНА – ходок. На думку деяких дослідників, так звали автора «Слова о полку Ігоревім», який у кінці пісні зазначив «рекли Боян і Ходина – Святославля піснетворці».
ХОЛОПИЩЕ – зневажливе прізвисько: раб, холоп.
ХОРБЕР – хоробрий; згадується (ВК, дощ. 21) як оборонець храмів Предківської Віри.
ХОРВАТ – 1) похідне від хоро – коло; представник племені хорватів; у ВК, дощ. 7-3 згадується як родоначальник хорватів; варіант імені Горовато.
ХОРИВ – за іншою версією: родоначальник Хорватів, брат Кия, син отця Ора (за ВК, дощ. 38-А).
ХОРИГА – можливо, в основі хоро – коло; отець Хорига згадується у ВК, дощ. 29.
ХОРОШКО – похідне від хороший.
ХОРОШУН – похідне від хороший, той, хто причепурюється, прихорошується.
ХОРС – Бог зимового Сонця, Син Сварога. Ім'я утворене від хоро – коло. За деякими версіями, Хорс – Бог Місяця (холодний; світить, тане гріє), нічне світило. Англійське Hors означає кінь (пор. білий кінь Світовида – символ світанку, світла). В деяких перекладених пам'ятках ім'я Хорс пояснене як Аполон. О. Фамінцин пропонував розглядати це ім'я як твірну основу для назви племені Рос –Рус, вірячи в Божественність походження народу: велети –від Велеса, марси – від Марса (в Італії), гермунди – від Гермеса (в Німеччині), роси – від Хорса., Хороса. Пор. перехід Hors / Hros; в німецькій мові також Hors перейшло в Ross.
ХОРТ – давня назва вовка. Поняття пов'язане з войовничістю («воїни-пси» – каста воїнів-характерників). ХОТЬ – бажаний; той, якого хотіли.
ХОТЕН – те саме, що й Хот.
ХОТЕНКО – похідне від хотіти.
ХОТИБОР – дослівно «прагнучий до боротьби»; той, хто хоче боротися (люблячий боротьбу).
ХОТКО – скорочення від імен на Хот-.
ХОТОБУД – збуджуючий бажання.
ХОТОВИД – той, хто має збуджуючий вигляд.
ХОТОНІГ – бажаний і ніжний.
ХОЦ – те саме, що й Хот.
ХОТУЛЬ – зменшення від імен на Хот-.
ХОТЯК – зменшене від Хот.
ХРАБР – хоробрий, сміливець. Болгарський чорноризець Храбр писав у Х ст., що Слов'яни задовго до Кирила мали власну писемність, яку називали «чертами і різами»; сам християнин носив язичницьке ім'я.
ХРЕСНИЙ – нечистий дух, який перебуває на перехресті доріг; на Уралі збереглася навіть лайка «пішов к хресному!», яка, вірогідно, була первісною стосовно християнського «пішов к Чорту!»; поява ж придорожніх хрестів замість язичницького бдина (стовпа з невеличким дашком) – належить вже до християнського часу.
ХУДАН – худий, кволий, виснажений, слабкий.
ХУДАШ – те саме, що й Худан.
ХУРС – те саме, що й Хорс.
ХУРСТЕН – можливо, похідне від Хорс; ім'я купця У посольстві Ігоря Рюриковича до греків.