«Славянские имена»

Г

ГАЛАН – 1) українське півень (символ сонця); 2) південнослов'янське гад – чорний; або від старослов'ян. гад – кулястий.
ГАЛАЙКО – крикун, галасливий.
ГАЛАТА – 1) грубий, лихослов, непристойний (ім'я-оберіг); 2) можливо, від гал-- круглий, кулястий.
ГАЛАШ – (неясне); можливо від галас – крик, шум.
ГАЛКО – похідне від галка – назва птаха в значенні чорний.
ГАЛЮТА – 1) те саме, що й Галко; 2) можливо, похідне від гал –круглий, кулястий.
ГАМАЮН – 1) балакучий; 2) ім'я казкового птаха-віщуна (пор. українське гомін – тихий звук; гомоніти – вести тиху розмову).
ГАРАЗД – здібний, ладний, кмітливий.
ГАТИЛО – 1) той, що робить загату, греблю; 2) той, хто воює, добре б'ється, пор. українське гатить (гамселить, б'є).
ГЕЛОН – відтопонімне ім'я: мешканець Гелону, скіф, один із синів слов'янського Геракла і Змієногої Богині, дочки Борисфена-Дніпра. У ВК: «відродити маємо Рускень нашу з Голуном і трьомастами городів і сіл» (дощ. 36-А). Гелон згадує Геродот як дерев'яне місто слов'янського племені будинів, розташоване на північному сході від гирла Дунаю.
ГЕННІЛЬ – Бог-покровитель пастухів у балтійських слов'ян: від гнати – погонщик череди, отари. Його символом був кий з навершям у вигляді руки, що тримає кільце. Його носив з хати в хату пастух, який промовляв: «Бди, Генніль, бди!», тобто пильнуй, доглядай. Після цього починався загальний бенкет, усі були переконані, що їхня худоба перебуває під охороною Бога-захисника тварин і пастухів. Його свято у слов'ян відбувалось у середині травня, супроводжувалось спеціальними пастушими піснями. Див. ще Гонидло, Гонигліс.
ГЕРАКЛ – ім'я скіфського культурного героя, родоначальника скіфських племен, якого греки включили в свій пантеон; на деяких грецьких кам'яних пам'ятниках він називається «Гереклес Склавенс» (Геракл Слов'янський). Дослідники припускають, що Геракл тотожний Таргітаю. Докладніше легенду про нього див. в жіночих іменах: Змієнога Богиня.
ГЕРОВИТ – див. Яровит.
ГЛАДИШ – яйце; в значенні круглий, гладкий.
ГЛАДУН – те саме, що й Гладиш.
ГЛАЗКО – негативне значення: той, що може зурочити (зглазити); в позитивному значенні вживали слово око.
ГЛАС ОРІЇВ – згадується у ВК як ще одна форма імені Отця Ора: «І наказав отець Глас Оріїв трьом синам своїм поділитися на три роди і йти на південь і на захід сонця. А то були Кий, Щек і Хорив» (дощ. 31).
ГЛІБ – 1) слов'янське неясне: можлива слов'янська етимологія від хліб; пор. ще глина, гливкий; 2) також пор. слов'янське Голібо, що походить від індоєвропейського вигука Гу! (гукати, кликати) й Бо – Бог: дослівно «кликати Бога»; 3) сучасні лінгвісти вважають ім'я Гліб раннім запозиченням зі скандинавського Готліб, що видається не досить переконливим (у скандинавів гот – Бог, лефр – нащадок, дослівно «нащадок Бога»).
ГЛОБА – 1) клин, зігнуте дерево; 2) глобити – гнути, ламати, завдавати болю.
ГЛУЗД – розум, свідомість.
ГЛУШАТА – 1) глухий, тихий; 2) той, що заглушує своїм голосом, перекрикує.
ГЛУШКО – зменшене від Глушата.
ГЛЯД – скорочення від Глядота.
ГЛЯДІЙ – скорочення від Глядота.
ГЛАДКО – скорочення від Глядота.
ГЛЯДОТА – 1) від глядіти – дивитися; 2) від глядило – дзеркало; 3) від глядіти – доглядати.
ГНІВАШ – гнівливий (венедське ім'я); запальний, пор. гніт, огниво.
ГНІЗДИЛО – багатодітний (пор. Всеволод Велике Гніздо).
ГНУР – неясне; ім'я скіфа, батька Анахарсиса.
ГОВСЕНЬ – див. Овсень.
ГОДИМИР – 1) народжений в мирну годину: година – загалом означає «добрий час»; 2) або «угодний» людям.
ГОДИСЛАВ – 1) народжений у славну годину; 2) той, що угодив Богині Славі.
ГОДОВИК – народжений на Новоліття (Новий рік).
ГОДОСЛАВ – те саме, що й Годислав; історичне ім'я-князя бодричів (початок ІХ ст.).
ГОДОТА – повільний.
ГОДУН – 1) годувальник; 2) горщик для їжі.
ГОЄМИСЛ – дослівно: «зцілюючий думками» (від гоїти – лікувати, зцілювати).
ГОЖИЙ – гарний, красивий, приємний.
ГОЖІЙ – те саме, що Гожий.
ГОЙТОСІР, ОЙТОСІР – значення неясне; скіфський Бог, подібний грецькому Аполону; він поєднує воєдино Небо, Землю і Підземний світ, тобто, за слов'янським світоглядом, є зв'язківцем світів Прави, Яви і Нави. Малодослідженість скіфського пантеону, як і еволюція самого грецького Аполона, не дає можливостей провести точні аналогії зі слов'янським культом. Має деякі риси Велеса, Симаргла, Ярила та ін.
ГОЛЕЦЬ – 1) гладенький, добре поголений; 2) бідний.
ГОЛИК – те саме, що й Голець.
ГОЛІБО – див. Гліб.
ГОЛОВАНЬ – головатий, головний, розумний.
ГОЛУБ – назва птаха.
ГОЛУБЕЦЬ – зменшене від Голуб.
ГОЛУБКО – пестливе від Голуб.
ГОЛЯШ – зменшене від Голець.
ГОНИГЛІС – у литвинів (українців-сіверян і білорусів-поліщуків) Бог-покровитель пастухів; див. ще Генніль.
ГОНИДЛО – у поляків і в лужицьких сербів Бог-покровитель пастухів; див. Генніль. Українська форма імені – Гонило.
ГОПКО – танцюрист; той, що гопає, скакає, танцює.
ГОРА – високий, як гора.
ГОРАН – горішній; той, хто живе на горі; південнослов'янське.
ГОРДАН – гордий; південнослов'янське.
ГОРДИНЯ – гордий; ім'я боярина з ВК, дощ. 6-Д.
ГОРД ОСЛАВ – ім'я-новотвір: гордиться славою.
ГОРДУН – гордий.
ГОРДЯТА – гордий.
ГОРЕСЛАВ – призвідця загального горя; ім'я сина Ярослава Мудрого – Олег Ізгой Гореслав.
ГОРИМИСЛ – 1) той, що має високі думки; 2) той, що горить думками (запальний).
ГОРИНИЧ – 1) той, хто живе на горі, в горі (в печері); 2) той, хто приносить горе; міфологічний персонаж – Змій Горинич.
ГОРИНЯ – казковий гірський велетень.
ГОРИСЛАВ – той, що горить (сяє) славою; ім'я згадується у ВК.
ГОРЛАЧ – крикун (горластий).
ГОРОБЕЦЬ – назва птаха; пізнє (первісне Воробець, Воробей – сталася заміна першого звука В на Г).
ГОРОВАТО – ототожнюється з Хоривом; означає верхній, буквально «горувати» – підвищувати, керувати; історична особа (згадується у ВК, дощ. 4-Г як один з трьох братів: Кий, Пащек, Горовато).
ГОРОГЛЯД – 1) той, що дивиться вгору; 2) той, що доглядає (глядить) гору (можливо, святилище на горі).
ГОРОХ – ім'я міфічного Царя Гороха: «це було за царя Гороха, коли людей було троха»; слово горох, польське groch, сербське грах (грашах) одного походження зі словами: грім, гриміти, грохати; Цар Горох у східних слов'ян – символ Бога грому Перуна; щоб позначити події незапам'ятної старовини, вживають вираз «Згадати Царя Гороха».
ГОРОШКО – від горох (пор. українське Котигорошко; московський казковий лицар Горошко).
ГОРУН – 1) високий; 2) горець (той, хто живе на горі); можливо скорочення від Горовато.
ГОРЯЙ – 1) той, що живе на горі; 2) горючий, палкий; документальне ім'я улицького князя (1462-1492).
ГОРЯСІР – неясне; можливо «гарячкуватий і сердитий» (варіант: Горясер); ім'я воєводи князя Святополк Ярополковича, який убив Гліба.
ГОСТЕНІГ – дослівно: той, що ніжить (надто піклується) про гостей (купців).
ГОСТИВИТ – той, що вітає гостей (купців).
ГОСТИЛО – гість; ім'я з новгородської берестяної грамоти.
ГОСТИМ – скорочення від Гостимир.
ГОСТИМИР – мирний з гостями (купцями).
ГОСТОМИСЛ – той, хто думає (мислить, дбає) про гостей; документальне ім'я новгородського князя (дід Рюрика)
ГОСТЯТА – скорочення від імен на Гост-; ім'я з берестяної грамоти.
ГРАДИМИР – той, хто огороджує (зберігає, будує) мир
ГРАДИСЛАВ – той, хто охороняє славу (загороджує)
ГРАНИСЛАВ – 1) від грань – розжарене вугілля (палаюча слава); пор. чеське граніце- багаття; 2) від границ – межа (загороджена, захищена) слава; пор. ще звичай: в кордонах запалювали охоронні вогнища.
ГРЕМИСЛАВ – 1) гримлячий славою; 2) громова слава (від грім).
ГРІМ – грім; ім'я боярина, посла, якого князь Іго послав до греків.
ГРІМКО – 1) народжений під час грому; 2) зменшене від імен на Грім-, Грем-.
ГРОДАН – містобудівник.
ГРОЗА – народжений під час Грози; є також жіноча пара імені.
ГРОМАШКО – див. Грімко.
ГРОМИКА – той, хто громить, або скорочення від імен на Грім.
ГРОМКО – те саме, що й Грімко.
ГРОМОБОЙ – народжений під час гром о бою.
ГРУДЕНЬ – народжений у грудні.
ГРУНЬ – пагорб, вершина гори.
ГУБАР – губатий.
ГУБАЧ – те саме, що й Губар.
ГУДИМА – 1) музикант (від гудіти – грати на гуслях, дудках та ін.); 2) від литовського Гедимін – відважний, хоробрий; 3) від гебрайської самоназви єгудим – жид.
ГУДИМИР – той, хто «гуде для миру» (людей), тобто грає на гуслях; пор. «гудіння» птахів символізує сватання (голуб гуде до голубки), тому й молодий наречений гуде на гуслях для своєї милої; пісні з цим мотивом виконуються на весіллях. Гудимир – епітет молодого, що сватається.
ГУДИСЛАВ – грає (співає) про Славу (співець).
ГУКАЛО – той, хто гукає.
ГУЛЯЙВІТЕР – народжений у вітряну погоду.
ГУЛЯЙПОЛЕ – народжений у полі.
ГУНЯ – той, хто носить гуню (тип одягу).
ГУРЯТА – твірна основа імені: слов'янське юрь –відкрите підвищене місце; ярь – крута гора, обривистий берег; яр – пристрасть, збудження; польське jumy- пристрасний. Початкове Г з'явилось в деяких діалектах (як наприклад, очі – гочі) ; 2) ім'я поширене в Київській Русі: Гурята Рогович здійснив третю редакцію ПВЛ та інформував літописця про події у північних землях Русі; в Київському посольстві Ростислава Мстиславовича був посол Гурята Семкович.
ГУСЛЯ – гусляр, співець, ворожбит.

Д

ДАБОГ – болгарська форма імені Дажбога.
ДАВИЛО – від давити – тиснути, переносно – силач.
ДАГУС – неясне; венедське ім'я згадує Саксон Граматик.
ДАЖБОГ – Слов'янський Бог літнього сонця, син Сварога, Прабатько русичів-українців: «Дажбожі внуки ми – улюбленці Богів, і Боги свої десниці тримають на ралах наших», «Славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла (кровний) заступник від Коляди до Коляди» (ВК, дощ. 3-А, 31). За В. Шаянам, Дажбог – це животворче горіння в душі нації, Дажбог – Батько людського щастя, добра, блага, любові, Добростану і саме в цьому розумінні –багатства. Дажбог – творець земного буття: «Се бо Дажбог створив нам яйце, що є світ-зоря, яка нам сяє, і в тій безодні повісив Дажбог Землю нашу, аби тая удержана була. Так се Душі Пращурів суть, і ті світять нам од Іру» (ВК, дощ. 1).
ДАЖБОЖИЧ – нащадок Дажбога; ім'я зафіксоване в словниках староукраїнської мови XIV – ХVІІ ст. уже як прізвище.
ДАЙБОГОВИЧ, ДАЙБОЖИЧ – варіанти імені Дажбожич.
ДАЛЕБОР – 1) далекий воїн (здалека); 2) той, що поборює далеко.
ДАЛЕВИД – ім'я-новотвір: передбачливий.
ДАЛЕМИР – 1) далекий від людей (миру); 2) дослівно той, хто «дає мир», чи «даний миру».
ДАЛЕСЛАВ – ім'я-новотвір: прославлений далеко.
ДАЛИМИЛ – 1) милий вдалині; 2) дослівно «даючий милість».
ДАЛКО – зменшене від імен на Дал-.
ДАЛЯТА – скорочення від Далимир.
ДАН – тотожне жіночому Дана; чеське.
ДАНКО – зменшене від Даньслав; південнослов'янське.
ДАНЬСЛАВ – той, хто приносить данину Славі.
ДАНЫША – зменшене від Даньслав.
ДБАЙЛО – ім'я-новотвір: дбайливий.
ДВИНЕЦЬ – вірогідно, похідне від назви річки Двіна; ім'я з берестяної грамоти.
ДЕВ'ЯСИЛ – дуже сильний (дев'ять сил); назва цілющого зілля.
ДЕДЯТА – схожий на свого діда.
ДЕРЖИКРАЙ – володар країни; історичне ім'я галицького князя 1223 p.
ДЕРЖИСЛАВ – володар слави.
ДЕРКАЧ – назва птаха; походить від звуконаслідувального слова дер, що імітує звук птаха (пор. деркати).
ДЕРМЕЛА – вірогідно, від дерти і молоти : пор. «дерти крупи» – перетворювати зерно в крупу з допомогою жорен (у Б. Грінченка).
ДИВ – слов'янський Бог Ясного Неба, денного світла. Слова диво – чудо і дивний – незвичайний були близькими до божественний. У «Слові о полку Ігоревім» вислів «уже вержеся Див на землю» мабуть, означає «настав день», тобто світло. В ранніх «Поученіях» проти язичництва згадується «Диєва служеніє і кладення треб», що означали вранішню Богослужбу. Пізніше християнство перетворило Дия на Диявола, якого оголосило антиподом свого бога (Ісуса-Ягве). За Г. Дяченком, Див, Дій – тотожний римському Юпітеру.
ДИВОЗОР – небесний; народжений на світанку (диво – вранішнє світло, світанкова зоря);
ДИЙ – те саме, що Див.
ДИТЯТА – дитинний.
ДІД – північнослов'янське уявлення про Бога, як про діда, який підтримує сонячний вогонь; по його велінню починається день і настає ніч. В Україні Дід тотожний білоруському Білуну, який наділяє людей багатством.
ДІДИЛЕЦЬ – зменшення від Дідослав.
ДІД-ЛАДО – чоловіча пара Лади; Предок; інші варіанти імені: Див-Ладо, Диво-Ладо; у західних слов'ян Didis Lado.
ДІДОСЛАВ – славний Предками (дідами).
ДІДУХ – дослівно «дідів дух»; мотиви називання – схожість із дідом, час народження на Різдво Божича, коли сніп жита вносять у хату як священний символ єднання з духами Пращурів. Про ритуальне призначення Дідуха оповідає ВК: «Це Велес навчив праотців наших орати землю і засівати цілини, і жати снопи колосисті на струджених полях, і ставити снопа при вогнищі у хаті, і шанувати його, як Отця Божого».
ДІЕС – можливо, похідне від Дій, Див; у ВК це ім'я отця Діеса, який був замучений обрами (дощ. 32). ДІЙ – те саме, що Див, Дий.
ДІЙКО – зменшене від Дій, Дий; західнослов'янське.
ДІР – можливо від дірка; є гіпотези й про варязьке, кельтське, грецьке походження імені (у ВК: «Дірос Еллінський», дощ. 6-Е, 29).
ДІЯН – діяльний; можливо від Дій, Див.
ДОБРИК – скорочення від імен на Добр-.
ДОБРИЛО – скорочення від імен на Добр-.
ДОБРИНЯ – скорочення від імен на Добр-:
ДОБРИША – скорочення від імен на Добр-.
ДОБРИЯН – 1) можливо, поєднання язичницького добрий і християнського Ян (Іван); 2) той, хто добре себе хвалить (від янь – самохвал, версія В.Казакова).
ДОБРО – добро; західнослов'янське.
ДОБРОБОЙ – добрий боєць.
ДОБРОВИТ – 1) добрий витязь; 2) дослівно «добре перебуваючий» (від витати – перебувати, виталище – місце перебування душі).
ДОБРОГНІВ – запальний; пор. добре огниво (гніт).
ДОБРОГОСТ – добрий купець; добрий до гостей (купців); гостинний.
ДОБРОДІЙ – той, хто діє добро.
ДОБРОЖИР – багатий добром; ім'я з берестяної
ДОБРОЛЮБ – добро люблячий.
ДОБРОМИЛ – добрий і милий.
ДОБРОМИР – добрий до миру (людей).
ДОБРОМИСЛ – добро мислить, добре мислячий.
ДОБРОСЛАВ – славлячий добро; той, хто має добру славу.
ДОБРОТВОР – ім'я-новотвір: той, хто творить добро.
ДОБРОХОД – той, хто добре ходить, або ходить з добром.
ДОБРЯН – добрий, добряк.
ДОВБУШ – 1) дятел; 2) той, хто б'є в літаври (козацьке).
ДОВГАЛЬ – 1) назва ковальського молотка; 2) високий, довгий.
ДОВГАНЬ – 1) назва однієї з порід змії; 2) високий, довгий.
ДОВГУШ – високий, довгий.
ДОГОДА – те саме, що Погода; давньослов'янський Бог, тотожний з грецьким Зефіром.
ДОГОДЬКО – той, хто догоджає.
ДОЛЯ – 1) той, кому покровительствує Богиня Доля; 2)частина.
ДОМАЖАР – домочадець, від дім і жар – дослівно «домашнє вогнище».
ДОМАЖИР – домовитий, багатий домом (домашнім достатком); ім'я боярина Галицького, посла Романа Мстиславовича до Контантинополя.
ДОМАЙ – скорочення від імен на Дом-.
ДОМАК – скорочення від імен на Дом-.
ДОМЕЦЬ – скорочення від імен на Дом-.
ДОМКО – скорочення від імен на Дом-.
ДОМОРАД –1) домашня радість; 2) той, хто приносить радість додому.
ДОМОСЛАВ – славлячий дім.
ДОННИК – дух дна моря, тотожний Водянику.
ДОПОМОГА – помічник.
ДОРОГА – народжений в дорозі.
ДОРОГОКУП – дорого куплений. Відомий спеціальний обряд «викупу» немовляти, який застосовували у випадку частого вмирання дітей в родині: «продавали» дитину через вікно прийомним батькам з метою запобігання смерті; див. ще подібний обряд: Продан.
ДОРОГОМИЛ – дорогий і милий; писемна згадка імені 1299 p.
ДОРОГОСИЛ – той, хто дорожить силою.
ДОРОЖ – народжений в дорозі; писемна згадка імені 1238 p.
ДРАҐАН – південнослов'янське – від дорогий.
ДРАГОЛЮБ – дорогий, любий; південнослов'янське.
ДРАГОМИЛ – форма імені Дорогомил; південнослов'янське.
ДРАГОСЛАВ – дорога слава.
ДРАГОТА – західнослов'янське від дорогий.
ДРАГОШ – західнослов'янське – від дорогий.
ДРАЖКО – вірогідно, скорочення від імен на Драг- і Дорог-; документальне ім'я князя бодричів, що згадується у 808 p.
ДРЕВАН – нащадок священного дерева (можливо, древлянин).
ДРЕВОСЛАВ – славлячий священні дерева.
ДРОЗД – птах.
ДРУЖЕЛЮБ – дружній, люблячий; болгарське.
ДРУЖИНА – друг, дружинник.
ДУБИКА – похідне від дуб.
ДУБКО – похідне від дуб.
ДУБОВИК – присвячений дубу (або Перуну, бо дуб –Перунове дерево); міцний, як дуб.
ДУБОК – молодий дуб, міцний хлопчик; дуб в фольклорі символ чоловіка (пор. Береза – жіночий символ).
ДУБУН – син дуба.
ДУДАР – гравець на дудці.
ДУДИКА – гравець на дудці; переносно – балакун.
ДУДКО – гравець на дудці.
ДУЖЕСЛАВ – ім'я-новотвір: дуже славний; славний силою (дужий).
ДУКА – багач, від дукат –червінець; образ билинного богатиря відомий у галицьких українців. Дука їде з Галича до Києва, де вихваляється своїм багатством і красою, якої в Києві не бачили. Навіть Чурило Пленкович не зможе зрівнятися з ним. Тоді князь наказує обом богатирям міняти щодня вбрання іншої барви й оздоби та брати іншого коня протягом трьох з половиною років. Виграє Дука, ім'я якого стало символом багатства й розкоші. Див. ще ім'я Дюк; пор. також дукач – золота монета і жіноча прикраса.
ДУЛЕБ – представник племені дулебів (дулібів); ім'я згадується в VI ст.
ДУНАЙ – 1) за В. Шаяном, Дану – жіноча персоніфікація води, Дунай – чоловіча; основа міфів, що означає «потужний, переможець, завойовник» (пор. Дунаєць – менший від Дунаю); 2) ім'я воєводи волинського князя Володимира Васильковича ХІІІ ст.; 3) драматичний образ билинного героя Дуная, який на догоду царю змагається зі своєю любою жінкою Поляницею (польською королівною) у стрільбі з лука, де гинуть обоє, їхня кров тече в дві ріки – Дунай і Дніпро.
ДУХЕН – належний духам (чеське).
ДУШАН – душевний, добрий, лагідний.
ДЮДЬКО – народжений в холоднечу (від дитячого дюдя – холод).
ДЮК – багач; див. Дука.
ДЯТЕЛ – птах; історичне ім'я Волхва-віщуна.
ДЯТИНА – жертвопринесення третього дня Великоднього тижня (вірогідно, так називали народженого в цей день).

Є

ЄВНИК – див. Овинник.
ЄЛАН – ім'я відетнонімного походження – представник племені єланів, аланів (яке згадується у ВК); походження: 1) від слов'янського єлаиь – рівнина, луг, степ, неозора долина, яка ще називається алань (за Г.Дяченком); 2) єлеиь – олень; в Україні кілька сіл мають назву з цим коренем: Ялан, Єлан, Яланець, Єланець та ін.
ЄРЕЙ – варіант імені отця Орія (ВК, дощ.35-А).
ЄРЕМИС – ім'я покровителя мандрівників, торгівлі мистецтва, який вважався посланцем Богів. Про нього пам'ятають старі люди в Україні, як про назву планети Мер. курій. В українському народному зодіаку йому присвячений день середа. Близький до грецького Гермеса, який прийшов до них від пелазгів (найдавніших відомих племен Європи, яке поширилось з Подніпров'я). Єремис – Бог таємних знань (герметичних – закритих).

Ж

ЖАВР – вірогідно, від жайвір, жайворонок, писемна згадка імені 1266 р. в джерелах з литовської історії.
ЖАДАН – очікувана дитина жаданий.
ЖАДИМИР – той, хто жадає (прагне) миру.
ЖАДИСЛАВ – той, хто жадає(прагне)слави.
ЖАДОК – жадібний.
ЖАДЬКО – жадібний.
ЖАНЬ – неясне (сербське); можливо те саме, що західнослов'янське Ян (християнське Іван), отже, це слов'янізована форма чужоземного імені.
ЖАР – жаркий, гарячий; народжений в спеку.
ЖАРКО – жаркий, південнослов'янське.
ЖАРОК – те саме, що й Жар; з берестяної грамоти
ЖДАМИР – очікуваний миром (людьми).
ЖДАН – те саме, що й Жадан.
ЖДИГОД – той, хто чекає на добру годину.
ЖДИМИР – той, кого чекає мир (люди).
ЖДИСЛАВ – той, хто чекає славу; на кого чекає славі
ЖЕЛАН – бажаний.
ЖЕЛЄЗАН – залізний; болгарське.
ЖЕЛИСЛАВ – дослівно «жалощами славний»; пор. жіноче Желя; ім'я Володимир-Волинського воєводи.
ЖЕНЧИК – 1) від слов'янського жнива, жати, жнець; українське пестливе – женчик; 2) від давньоруського жень – драбинка для вилізання на дерево при добуванні дикого меду; 3) від індоєвропейського ген, жен – «носій спадковості», рід; мотиви називання – народження під час жнив.
ЖИВАН – чоловіче ім'я-пара до жіночого Жива; південнослов'янське.
ЖИВ'Є – польський Бог Життя; пор. жін. Жива.
ЖИВКО – скорочення від імен на Жив-; західнослов'янське.
ЖИВОДАН – данина життю (присвячений Богині Живі).
ЖИВОДАР – подарований Богинею Живою.
ЖИВОРОД – народжений для життя, нащадок живучого роду.
ЖИВОТОК – 1) джерело Живої води; 2) течія життя; писемна згадка імені ХІ ст.
ЖИДИСЛАВ – дослівно «славлячий жидів»; документальне ім'я батька московського воєводи Бориса Жидиславича, який грабував Київ 8 березня 1171р. за вказівкою Андрія Боголюбського.
ЖИДОБОЙ – дослівно «побиваючий жидів» (за В. Казаковим).
ЖИДОБОР – дослівно «поборюючий жидів» (за В. Казаковим). На нашу думку, імена Жидобой і Жидобор є прізвиськами-новотворами.
ЖИДЯТА – скорочення від Жидослав; документальне: писемна згадка – ім'я християнського єпископа 1036 p.
ЖИЖ – дух вогню; пор. дитяче жижа – гаряче; так застерігають дітей від опіків; білоруси кажуть: «Жиж унадзівся» – коли засуха.
ЖИЗНОМИР – мирно живучий; ім'я з берестяної грамоти.
ЖИЛА – жилистий.
ЖИЛЕЦЬ – зменшене від Жилко; живучий.
ЖИЛКО – живучий, народжений для життя.
ЖИЛЯТА – форма імен на Жил-.
ЖИРОВИТ – живучий в достатку, багатстві.
ЖИРОМИР – від жир – багатство; «достаток і мир».
ЖИРОСЛАВ – славний багатством і достатком; ім'я поширене серед боярської верстви, відомо кілька воєвод з цим іменем, посадників Київських, Володимир-Волинських та ін.
ЖИРЯТА – 1) скорочення від імен на Жир-; 2) жертво давепь.
ЖИТКО – скорочення від імен на Жит-.
ЖИТО – 1) хліб, зерно; 2) від слов'янського жити, життя-, історичне ім'я чеського Волхва.
ЖИТОВАБ – приваблюючий життя, достаток.
ЖИТОМИЛ – життя миле.
ЖИТОМИР – 1) від жито – хліб, багатство і люди, або мир; 2) життя для миру (людей).
ЖОЛУДЬ – плід дуба; первісно означало чоловічу плідність (пор. символіку дуба – Перунового дерева, захисника воїнів); давньоіндійське gulah – жолудь, пеніс, фалос. Мотиви називання – народження на Перунові святки (20 – 27 липня).
ЖУК – жук (вірогідно в значенні «чорний»).
ЖУЛЯВА – 1) українське діалектне жулявка – щучка; 2) від польського zul – намул, болотиста місцевість; у Києві є місцевість Шулявка, що знаходиться на берегах прадавньої річки Либеді; тут же був Шулярський млин та Шелвовий бір. Припускають, що назва місцевості походить від імені якогось невідомого першопоселенця. Перехід шул- у шел-, а також зміна початкового ш – ж дають змогу припускати і кореневе Жел- (пор. жін. Желя – журба).
ЖУРОК – похідне від жур – обрядова страва (вівсяний кисіль); ім'я з берестяної грамоти.
ЖУРАВ – журавель.
ЖУРИЛО – див. Чурило, Ярило; на нашу думку, ім'я Журило не слід пов'язувати з журбою.

З

ЗАВИД – заздрісний; той, кому заздрять; документальне ім'я князя 1125 –1132р.
ЗАДОРА – 1) бадьорий, енергійний; 2) задерикуватий.
ЗАЄЦЬ – похідне від індоєвропейського зай – той, що скакає, стрибає; ім'я зафіксоване в багатьох джерелах, починаючи з берестяних грамот.
ЗАЖИНОК – народжений перед початком жнив.
ЗАЙДА – захожа людина, мандрівник.
ЗАЙДИСВІТ – мандрівник, бродяга.
ЗАПІЧНИК – Домовик, що живе за піччю.
ЗАРЕБОГ – Бог Зорі згадується у ВК, дощ. 26.
ЗБИҐНІВ – надмірно занальний (гнівливий); 2) скорочення від Ізбиґнів – ізбиток (надмір) гніву (вогню); ім'я польського князя Збіґнєв (ХІІ ст.).
ЗБИСЛАВ – 1) дуже славний (від ізбиток); 2) або «збираючий славу».
ЗБРАСЛАВ – той, хто обрав славу.
ЗВАН – покликаний.
ЗВАРОГ – те саме, що Сварог; Ю.Миролюбов записав на Українському Подніпров'ї назву свята Зворожини (Діди осінні), і вважав, що первісна назва – Сварожини; словоформу Зварог подав також О. Фамінцин.
ЗВІЗДАН – від звізда.
ЗВІЗДОЧОТ – 1) знаючий (читаючий) зоряне небо; той, хто шанує зорі (від чтити – шанувати, поважати); 2) корінь зв-, дзв- первісно означав яскравий, дзвінкий (сильне світло і сильний звук виражалися однаково); пор. дзвеніти, звук, свист (перехід з – с).
ЗВІРОПОЛК – можливо, мисливець (в основі поняття «війна на звірів»).
ЗВОНИМИР – оголошувач вісті про мир.
ЗВЯГА – дзвінкий, голосний.
ЗДЕБОР – здобуваючий у боротьбі.
ЗДЕНЕК – скорочення від Здебор.
ЗДЕРАД – здобуваючий радість.
ЗДИСЛАВ – те саме, що Збислав; ім'я боярина Київського Здислава Жирославовича.
ЗДОРОВЕГА – велетень, здоровило.
ЗДРАВОМИР – здоровий і мирний.
ЗДРАВОСЛАВ – ім'я-новотвір: прославляючий здоровий спосіб життя.
ЗДРАВОТВОР – ім'я-новотвір: лікар (дослівно «творець здоров'я»).
ЗЕЛЕНЯ – молодий.
ЗЕМЕБОГ – 1) ім'я Бога Землі згадується у ВК, дощ. 36-А: «Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий іде з русами, і Щек веде плем'я своє, а Хорев хорватів своїх. І Земебог радіє з того, які то ми внуки Божі»; 2) від старослов'янського зємя – низький, первісно як відповідник чоловічого роду (пор. сучасне: чорнозем, глинозем).
ЗЕМЕННИК – Бог Землі – чоловіча пара Богині Земіни (у литви і жмуді). Стрийковський у своїй «Хроніці» описує осінні жертвопринесення Земеннику, які відбувалися наприкінці жовтня. Мешканці кількох поселень сходилися в громадський будинок (вірогідно, первісно святилище), накривали спільний стіл з хлібом, пивом. На подвір'ї різали бичка і телицю, барана і вівцю, козла і козу, кабана і свиню, півня і курку, гусака і гуску – всіх по парі, тут же готували його. Записана також молитва віщуна: «Тобі, Земенник, Боже наш, приносимо ми жертву і дякуємо тобі за те, що ти зберіг нас у минулому році в доброму здоров'ї, дарував нам в достатку всяких благ, хліба і добра і уберіг нас від вогню, заліза, мору і всяких ворогів наших». Далі кидали на землю, під стіл, в кутки хати шматочки жертовного м'яса і закликали Земенника скуштувати, щоб вберіг громаду й далі, в наступному році.
ЗЕМИСЛАВ – дослівно «славлячий Землю»; ім'я польського князя.
ЗЕМЛЕДУХ – дух землі; мотивація наречення таким іменем, вірогідно «народжений на землі, на ріллі» то що; в Україні також існує назва рослини земледух – лікарська назва «медведка звичайна».
ЗЕМОВИТ – 1) дослівно «на землі витаючий», тобто той, хто живе на землі; документальне ім'я князя Польського, князя Черського і Мазовецького (Земовит – Сомовит); Земовит князь Добжинський.
ЗЕМОМИСЛ – мислячий про землю; документальне ім'я – батько польського князя Мечислава І, який охристив Польщу.
ЗЕРНЬКО – зерно; ім'я воїна князя Данила Романовича. Див. також жіноче Зерня.
ЗИМА – народжений взимку; холодний.
ЗИМОРОД – народжений взимку (пор. також сучасну назву птаха зимородок).
ЗЛАТАН – золотий; українське золотий походить від старослов'янського жолтий.
ЗЛАТОВЛАС – золотоволосий.
ЗЛАТОДАР – золотий дарунок; даруючий золото.
ЗЛАТОСЛАВ – золотом славний; той, хто має золоту (осяйну) славу.
ЗЛАТОЯР – епітет Бога Вогню (дослівно «золотий і ярий»).
ЗЛИДЕНЬ – уособлення бідності; уявлявся у вигляді худого, обірваного чоловічка, який поселяється за піччю і «поїдає» всі запаси сім'ї; позбутися злиднів можна, піймавши їх в якусь посудину чи коробку й винести подалі від дому; є спеціальний обряд вигнання злиднів з допомогою хлібного колобка.
ЗМАГОЛЮБ – дослівно: той, хто любить змагання, боротьбу; ім'я-новотвір.
ЗМІЙ – від старослов'янського змія, південнослов'янського земея, що означає земля і пов'язане з давньою забороною (табу) називати імена священних тварин, тобто «земна істота». Змії за трипільської доби були символом земноводної стихії, оберегами родючості. Як ім'я людини, первісно несло позитивну інформацію. Символіка вогняного змія – жар кохання (пор. Перелесник, що уявлявся в образі літаючого змія). Змій – первісно Божество, пізніше – символ язичництва (згадаймо постійне «змієборство» християн). Змію-Дракону поклонялися новгородські словени на Ільмень-озері, ще в VI ст. вони носили бронзові застібки з його зображенням. У білорусів є повір'я: коли Зміїний Цар веде своїх зміїв у Вирій, можна вимолити в нього щастя, якщо поклонитись йому до землі й розстелити білу скатертину з хлібом-сіллю, тоді Зміїний Цар на знак подяки скине зі своєї голови один золотий ріжок із золотої корони. Хто матиме цей ріжок, буде мудрим ясновидцем, знатиме чужі думки, виходитиме з будь-якої скрути і не боятиметься отрути. Див. також жіночі імена: Змія, Змієнога Богиня.
ЗНАМЕН – знаменитий; знаменний; болгарське від знамено.
ЗОЗУЛЕЦЬ – самець зозулі (пор. ще народне зозуль), мотивація називання – народження на свята Живи (або Солов'їний Великдень – 2 травня).
ЗОРЕМИЛ – 1) милий для зору; 2) зорям милий; 3) той, хто милується зорями. Слово зоря походить від індоєвропейського жер – сяяти, споріднене з литовське zarija – жаринка.
ЗОРЕСЛАВ – 1) дослівно «озорений славою»; 2) або дослівно: «зором славний» (той, хто має променисті очі); 3) той, хто славить зорі; 4) народжений на зорі (на світанку).
ЗОРІЯНКО – лагідне, зменшено-пестливе від імен Зореслав, Зорян.
ЗОРЯН – скорочення від Зореслав.
ЗОРЬ – від зорі; ім'я легендарного праслов'янського Волхва, якого Перун забрав до Лук Сварожих.
ЗУБКО – дослівно зубатий (народжений з зубами); 2) або переносно: той, хто вміє добре говорити.
ЗУХ – з польської zuch – молодець; (скорочення від українського зухвалий).
ЗЮЗЯ – дитяче холод-, народжений в мороз. За народними переказами, нібито існувало таке Божество як Дюдя (почуте в Києві); у білорусів Зюзя (Дюдя) – те спме, що Дід Мороз: «Зюзя на дворе – кутья на столе».