«Славянские имена»

О

ОБИДЕН – 1) повсякденний; 2) ображений.
ОБІЛУХА – від обіліє –достаток; дух врожаю.
ОБРЕТИН – від обрести – здобути; західнослов'янське.
ОВИННИК – вогняний дух, який має спільні риси з Домовиком, але його місце – овин (стодола); одяг Овинника чорний, мабуть від сажі (на відміну від Домовика, який має білий одяг), очі горять як жаринки; ночами він підмітає стодолу, віє зерно, надає йому «спорню», а у знаючого господаря навіть молотить вранці. Йому приносять у жертву перший сніп, кидаючи його у вогонь, а також після обмолоту залишають сніп.
ОВСЕНЬ – походить з пеласгійського Ausel, етруського Usil; назву Овсень отримав під впливом назви Житнього Духа; у білорусів близький йому Жицень – вівсяний дух. В народів, де головним посівним зерном є овес, ним засівають на Різдво, при цьому закликаючи Овсеня. Свято Овсеня згадується у ВК, дощ. 37-А: «Овсяна велика і мала»; а також дощ. 6-Б: «обирали князів із отців, і ті були од Овсеня до Овсеня» (тобто річне коло). У латишів зафіксоване весняне свято Овсеня, що збігається з нашим Ярилом – 23 квітня (Усинь). Дяченко вважає Овсеня Богом осіннього сонця і подає назву «овсешнія песні» – пісні, які виконують на свято Овсеня. На думку О. Фамінцина, він тотожний з образом Кози, яку водять на Різдво і є символом родючості. Див. також Авсень, Усень, Говсень, Таусень.
ОВСЯНИК – народжений на свято Овсяної (Овсеня).
ОВЧИНА – народжений на овечій шкурі (використовувалась ритуально як символ багатства); писемна згадка імені 1530р.
ОГЛЕНДЯ – той, хто оглядається або оглядає (спостережливий) передбачливий; ім'я боярина, який закликав до єдності слов'янські племена: руськолань, венедів і борусів; згадується у ВК, дощ. 8, 8(2).
ОГНЕБОГ, ВОГНЕБОГ – Бог священного Вогню згадується у ВК, дощ. 38-Б; можливо ідентичний з Симарглом, про що читаємо у ВК, дощ. 3-А: «Цьому Богу Вогнику Семарглю речемо показатися і стати на Небі і так бути до блакитного світа, наречемо його іменем Вогнебога і йдемо трудитися». Див. ще Симаргл, Симир, Симарса.
ОГНЕВІД – див. Вогневід.
ОГНЯН – вогненний.
ОДИНЕЦЬ – єдина дитина в сім'ї.
ОДНОРУКИЙ – ім'я Бога-воїна (Тура, Яровита, Ареса або римського Марса); у скандинавів збереглась легенда про боротьбу Тура зі страховиськом Фенріром, в пащу якому він всунув свою руку, перемігши Фенріра, – так він позбувся руки, за що отримав таке ім'я. Ці легенди були відомі балтійським слов'янам, є молитви до Однорукого, а також знайдено кілька маленьких статуеток із його зображеннями.
ОДОАКР, ОДОНАЦЕР – можливо, перекручене греками чи римлянами Одинець; історичне ім'я слов'янського вождя й полководця (близько 431 – 493 років), який протягом 13 років володів Північною Італією, а в 476 p. захопив Рим; згадується у ВК (дощ. 28-Д) та в універсалі Богдана Хмельницького 1648 p. Одоакер був запрошений на бенкет до Теодоріка, який, обіймаючи його, підступно вбив ножем, після чого сам став імператором Риму. У Зальцбурзькому музеї (Австрія) є кам'яна плита з написом «Одоакер – король русів».
ОДОБАША – неясне; західнослов'янське.
ОДЯКА – вдячність.
ОЗАР – озорений.
ОЗИМ – народжений на початку зими (дослівно: передзимний).
ОКТОМАСАД – грецька вимова імені скіфського царя V ст. до н. е.; брат царя Скіла. Коли скіфи побачили, що Скіл справляє Вакхічну містерію за грецьким звичаєм, тоді вони підняли повстання проти нього, Скіл втік до Фракії. Октамасада обрали царем і він виміняв одного фракійського полоненого на свого брата Скіла, якого одразу обезглавив. Так скіфи карали зрадників рідних звичаїв.
ОЛДОРЕХ – значення і походження неясне; згадується у ВК, дощ. 18-Б з негативною характеристикою (ім'я двидше готське, ніж місцеве).
ОЛЕГ – тотожне слов'янським іменам: Волег, Вольга, а також Олех, Олехно, Олешко. Див. також жіноче Ольга.
ОЛЕЛЬ, ОЛЕЛЬКО – народжений на свято Леля, Леді («о Лелі») – 22 квітня; любимий, леліяний; можливо форма від Полель – Бог Вогняного першопочатку Всесвіту.
ОЛЕСЬ – див. Лесь.
ОЛЕХ, ОЛЕХНО – дослівно; вільховий, народжений дід вільхою.
ОЛЕШКО – зменшено-пестливе від Олех, Олег.
ОЛИМЕР – можливо, викривлене Волимер, Волимир; в іноземних хроніках цим іменем названий цар русів, який керував флотом під час нападу на Данію.
ОЛЬГОСТ – те саме, що Вольгост.
ОЛЬМА – вірогідно «біда»; ім'я християнина, який збудував церкву св. Ніколая на честь забитого князя Аскольда. В історичній літературі, щоправда, існують припущення, що Ольма – лише перекручене Ольга. Однак, вони непереконливі; вірогідно, що тут йдеться про мадярського правителя Олмоша, який жив в селищі Угорському під Києвом: в ПВЛ згадується «Ольмин двор» на горі.
ОЛЬСТИН – льстивий, улесливий; ім'я боярина згадується в 1185 p.
ОЛЯТА – скорочення від Ольстин.
ОНДЕРЕ – Бог дощу, який ще називався Вергунець; згадується у ВК, дощ. 30: «Се Бога Ондере маємо, який є інший Перунець» (можливо, син Перуна); «Вергунець Ондере упаде на нас і зростить вина і злаки».
ОНОГОСТЬ – гість з іншого краю.
ОПРИША – вірогідно, від давнього опришок – повстанець, борець за справедливість.
ОР, ОРІЙ – орієць, землероб (орач); ім'я Прабатька слов'ян-русів; згадується у ВК як батько засновників Києва: «Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий іде з русами, і Щек веде плем'я своє, а Хорев хорватів своїх» (дощ. 36-А). Варіант імені Ірій (дощ. 38-А). Можливе встановлення етимології через давніші мовні форми, що існували на землях Слов'янщини, наприклад, скіфське слово Опор – чоловік. За ВК (дощ. 6-В), отець Орій жив за сто років перед Геродотом (від Отця Оря до Діра пройшло тисяча п'ятсот років), отже це ім'я існувало за скіфської доби.
ОРЕЛ – орел.
ОРІК – син скіфського царя Аріопейта і скіф'янки Опойї, брат Скіла (лише по батькові, бо матір'ю Скіла була гречанка, від якої той і навчився грецької мови і звичаїв).
ОРІСЛАВ – ім'я-новотвір: «славний орієць», прославляючий Отця-Оря та оріїв.
ОРІМИР – ім'я-новотвір: «мирний орієць».
ОРЛИГОРА – ім'я-новотвір: дослівно «орлина гора».
ОРЛИН – орлиний, син орла.
ОРОГОСТЬ – гість-орач; ім'я згадується в ПВЛ під 1100 роком.
ОСЕДЕНЬ – осілий, посидючий; ім'я огнищанина згадується у ВК, дощ. 26.
ОСКОЛ – 1) осколок; 2) оскал зубів; 3) варіант імені Аскольд.
ОСЛАД – див. Услад.
ОСЛОВЕНЬ – належний до слов'ян; ім'я Волхва згадується у ВК, дощ. 25.
ОСМАК – восьмий у сім'ї.
ОСМОЛ – «осмолений» – чорний, як смола.
ОСМОМИСЛ – мислитель, багатодум (восьмимисл); ім'я галицького князя Ярослава Осмомисла.
ОСТРОМИР –вершина світу.
ОСТРОУС – той, що має гострі вуса.
ОСТРОУХ – той, що має гострі вуха.
ОСЬМАК – восьма дитина в сім'ї.
ОТАЙ – таємний; див. також жін. Отая.

П

ПАКОСЛАВ – можливо від західнослов'янського паковний – місткий, дослівно «вміщаючий славу»; імена синів краківського воєводи і малопольського рицаря згадуються в ПВЛ за 1211, 1226, 1228 pp.
ПАЛИВОДА – від «палити воду»; первісно мало позитивне значення як обрядодія на свято Купайла.
ПАЛИКОПА – язичницький Бог – вартовий святкових днів, який спостерігає, щоб люди шанували Богів належним чином; він близький до Чура –духа Предків, як дух межового вогню, пильнує майно і власність Роду. Чуром присягаються, застерігають свою власність: «Чур! Моє!» В санскриті слово чур означає ладити. Його день, 27 липня, завершує Перуновий тиждень. Тому і блискавку також пов'язують із Паликопою: якщо хтось не дотримується Звичаю Предків, Паликопа карає його своєю блискавицею. В цей день йому моляться, щоб уберіг копи від вогню.
ПАН – пан, предок; за хорватською легендою, Пан –батько Чеха, Леха і Руса; у греків Пан – Божество дикої природи, має деякі риси, подібні до слов'янського Велеса.
ПАПАЙ – батько; головний Бог скіфського пантеону, тотожний слов'янському Сварогу, грецькому Зевсу та ін.
ПАРКУН – ім'я згадується у ВК; вірогідно, одна з форм імені Перуна: «Паркун благоволив нам, і завдяки йому жили спокійно» (дощ. 5-А).
ПАСКО – пастух; або від іменника «пасок» – пояс.
ПАСМУР – народжений в пасмурну (похмуру) погоду.
ПАЩЕК – форма імені Щек, один з трьох синів батька Ора (Кий, Пащек, Горовато – Кий, Щек, Хорив); згадується у ВК, дощ. 4-Г. Ім'я означає змій (пор. вірменську легенду про заснування Києва, де це ім'я передано як Мелтей, що також означає змій).
ПЕК – незгасний вогонь, що палає на священному вівтарі; обожнювання вогню відображене й в імені Припікало та назві пекло, яке християни перетворили в ад, як місце перебування душ грішників. Проте, вислів «іти в пекло» первісно означав лише ритуальне спалювання тіла покійного на Вогні. Язичницький обряд спалювання тіла має на меті звільнення душі і швидке перенесення її до Лук Сварожих, тобто Раю, Вирію.
ПЕЛАГ – можливо, похідне від етноніма пелазг – назва племен, які залюднювали терени України за трипільської доби; див. також жіночі імена: Пелага, Палажка.
ПЕЛЕЙ – можливо, світлий, білий – належний до племені пелазгів (пор. жіноче Пелага); ім'я батька Ахіла, скіфа за походженням. За часів Геродота пелазги мешкали в деяких областях Греції, Італії та Малої Азії, їх вважають вихідцями зі східної Слов'янщини. На афінському Акрополі найдавніша частина муру називалась пелазгійською, або пеларгійською (грецьке pelargos – лелека). Можливо імена Пелей і Пелага в давні часи становили пару, як Ладо і Лада.
ПЕНАТ – походить від penus, penetralia – внутрішня, потайна частина житла, храму; домове Божество у слов'ян; Пенати були привезені Енеєм із Трої в Рим, де їх помістили у внутрішній частині храму Вести. Імена Пенатів зберігалися в таємниці від непосвячених, до них могли наближатися тільки жерці й весталки. Козьма Празький записав у ХІІ ст., що чеські поселяни ще в його часи поклонялися своїм родовим Божествам Пенатам, фігурки яких були принесені їхніми Предками – князем Чехом і його дружиною на їхні нові землі; Пенати – особисті Божества, які приносились до храмів у дні урочистих Богослужінь. Пенати шанувались також у балтійських слов'ян, знайдено багато їхніх маленьких статуеток, які мали спеціальні отвори чи вушка для прикріплення (можливо до стіни чи палички). Місце Пенатів – за піччю, або на горищі хати, подекуди для них будувалися спеціальні святилища біля жител. Ще в першій половині ХІХ ст. християнський пастор Карлблом жорстоко руйнував язичницькі Божниці Пенатів, що були в подвір'ях біля жител слов'ян і литовців у Прусії.
ПЕРВОЙ – перший син в сім'ї.
ПЕРВУШКО – перший син в сім'ї.
ПЕРЕДСЛАВ – дослівно «випереджаючий славу».
ПЕРЕЛЕСНИК – від старослов'янського прельщати – спокушати, облещувати; літаючий дух, який спокушає жінок та дівчат. Уявляється в образі гарного парубка, який, подібно до літаючого Змія, зорею спадає в хату і кохається з жінкою, дарує їй коштовні прикраси, а вранці жінка почуває себе змарнілою. В українському народі вважається небезпечним докоряти жінці за зв'язок із Перелесником (Змієм), бо він може спалити хату.
ПЕРЕМИЛ – 1) дослівно «надто милий» – дуже милий; 2) або той, хто «перемінив милування» (пор. перелюб).
ПЕРЕМИСЛ – переосмислюючий.
ПЕРЕМИШЛЬ – те саме, що й Перемисл.
ПЕРЕМОЖЕЦЬ – сучасне рідновірське ім'я.
ПЕРЕНІГ – див. Переніжко.
ПЕРЕНІЖКО – дослівно «переніжений» – надто ніжний, лагідний;
ПЕРЕПЛУТ – Бог рослинних коренів, які він переплітає під землею, живить, дає їм ріст і силу; зображався у вигляді плетива на староруських мініатюрах, а також у вигляді наузів (плетених з ниток чи мотузок оберегів). На честь Переплута приносили жертви і пили священне причастя з рога.
ПЕРЕП'ЯТ, ПЕРЕПЕТ – вірогідно, від перепинати, перепона (давньоруське препятствіє); легендарне ім'я скіфського царя Перепета і його жінки Перепетихи, які поховані в двох курганах, що розміщені біля витоку ріки Рут та безіменного струмка, що впадає в р. Унаву. Ця місцевість називається Перепетове поле (нині – Білоцерківський степ, між Білою Церквою, р. Стугною, м. Фастовом і Миронівкою Кагарлицького р-ну). Існує здогадка, що це ім'я скіфського царя Прототія (Партатуа, Бартатуа), як воно записане в іноземних джерелах.
ПЕРЕСВІТ – найвища якість прикметника світлий; документальне ім'я воїна-дружинника, який виступав у поєдинку з татарином Челубеєм перед початком Куликівської битви в 1380 р.
ПЕРЕСЛАВ, ПРЕСЛАВ – найвища якість прикметника славний.
ПЕРЕСМАГА – обвітрений, засмаглий.
ПЕРЕЯР – найвища якість прикметника ярий або іменника ярь: потужний, мужній, збуджений, плодючий, весняний.
ПЕРЕЯСЛАВ – дослівно «перейнявший славу».
ПЕРКО – від давньоарійського пер – перо, стріла, стрілець.
ПЕРУН – ім'я Бога, що проявляється в громі та блискавці, несе енергію очищення, дає рухливість і життєву потужність всім істотам; загальнослов'янський культ Перуна бере свій початок ще в давньоарійській релігії, де його грозові функції тісно переплелися з військовими. За ВК, Перун – Бог Прі (боротьби), Бог воїнської доблесті і слави, захисник і покровитель чоловіка-воїна. Перун у своїй небесній кузні викував для русичів-українців гострий меч, яким вони завжди перемагали ворогів. В зображеннях Перуна головна увага приділялась волоссю (срібне) і вусам (золоті), як на Київській статуї; в народі особлива увага була звернена на бороду Перуна (пор. «Велесова борода», а в московських християн «барада Ільї»). Атрибути Перуна: «Перунова палиця» (те саме, що осиковий кілок – засіб проти злих сил), стріли, камені, сокири, які мають лікувальні властивості, в християнських текстах називаються «богомерзкіє вєщі». В українців і білорусів зберігся основний Перуновий міф (див. «Золотослов») про його боротьбу з Велесом (Зміуланом) за воду (Діву, Додолу, Мокошу), який в основному відтворює давню праарійську основу, що дійшла до нас у писемних текстах Ріґведи. Донині збереглося українське прізвище Перун (в селі Невірівка), і загальна назва блискавки – перун. В обрядових піснях літнього періоду (купальські і, так звані, петрівочні пісні) образ Перуна був замінений «святим Петром», а в серпневих спасівських обрядах – «святим Іллею». Це свідчить про те, що головними святами Перуна у наших Предків були: Купайло та Перуновий тиждень, що нині припадає на 21-22 червня та 20 –27 липня.
ПЕРЯТА – зменшене від імен, похідних від Перун; ім'я зафіксоване не берестяній грамоті.
ПЕСТИЛО – пестливий; ім'я воїна згадується у ПВЛ в ХІІ ст.
ПИРІГ – пиріг (можливо від пиро – пшениця, злаки).
ПИРОГОСТЬ – гостинний (від пир – бенкет для гостей або для купців, бо гость ще має значення купець).
ПИРЯТА – скорочення від Пирогость або інша форма Перята; ім'я Київського боярина ХІ – ХІІ ст. Вважають, що від його імені походить і назва міста Пирятин.
ПІДІПРИГОРА – від «підпирати гору» – міцний, сильний; ім'я казкового богатиря.
ПІСКУН, ПИСКУН – 1) від пищати; 2) від діалектного пискувати – зухвало розмовляти пор. «казати правду в лице» (писок – зневажливе від лице, морда).
ПЛЄНКО – від старослов'янського пленять – полонити красою, чимось незвичайним; відоме ім'я билинного персонажа Чурила Плєнковича.
ПЛОСКИНЯ – можливо від плоский(пор. назву села Плоске) або плоскінь – чоловічі стебла конопель, можливо пов'язане з часом, коли тіпають плоскінь; ім'я воєводи бродників, які воювали проти Київського князя Мстислава на боці татаро-монголів у битві на р. Калка 1223 p.
ПОГОДА – народжений в добрий час, гарну годину; у поляків Погода – Бог ясного часу, доброї години.
ПОЗВІЗД – 1)див. Посвистач, Посвист, Похвіст, Вихор; у Густинському літописі Позвізд – ім'я слов'янського Бога Повітря, яке святкують 15 липня (Вітер); за Г. Дяченком, під Києвом у давні часи стояв кумир (статуя) Позвізда; за С. Килимником, свято Вітру – 20 вересня; 2) ім'я десятого з синів князя Володимира-христителя (вірогідно, від жінки болгарки); Позвізд Володимирович був князем Волинським (згадується в ПВЛ під 988 роком).
ПОЛЕЛЬ – 1) наступний за Лелею (дослівно: «після Лелі»); брат-близнюк Лелі, син Богині Лади – божественне втілення Світла, небесного Вогню, чоловічої сутності як одного з двох першооснов життя, що виступає в парі з Лелею – Божественним втіленням Води, земної Вологи, жіночої сутності. Леля і Полель – аналоги пари: Купали (жіноче) і Купайла (чоловіче); 2) за іншою традицією, Лель і Полель – брати-близнюки, як римські Кастор і Полукс. Див. ще чол. Лель.
ПОЛКАН – в казках захисник дівчат – аналог кентавра, напівлюдина-напівкінь: можливо від полуконь.
ПОЛУДЕННИК – народжений в полудень; дух полудня; ім'я зятя одного з прабатьків Русі – Богумира.
ПОЛЮД – можливо від «полюддя» – данина князю.
ПОЛЯН – народжений в полі; скорочене полянин.
ПОП – дослівно «статуя Бога» (за Крип'якевичем, дуже давня скіфська назва); пор. з грецьким попос – загальна назва Богів і духів.
ПОПЕЛЬ – попіл – символ домашнього вогнища; ім'я польського князя VІІІ століття, який правив у Гнєзно. За віруваннями слов'ян, попіл – також символізує періодичне відродження природи навесні (пор. грецьку птицю Фенікс, що воскресає з попелу, аналог нашої Жар-птиці); попіл широко застосовується в народному знахарстві як стерильний дезинфікатор.
ПОПУТЧИК – ім'я духа, який допомагає в дорозі.
ПОРЕВИТ – див. Поренут.
ПОРЕЙ – можливо, від пора – народжений «впору», своєчасно; ім'я Київського боярина згадується в ПВЛ за 1064 і 1078 p. як воєвода Всеволода Ярославовича.
ПОРЕНУТ – слов'янський Бог зимового сну, холоду; ім'я походить зі слов'янського поринути – зануритися в сон; статуя Поренута мала п'ять облич – символ п'яти зимових місяців; його протилежність – див. Руєвит.
ПОСВИСТ – народжений у вітряну погоду; див. Посвистач.
ПОСВИСТАЧ – ім'я Бога, що згадується в Густинському літописі та в польського історика Длугоша; П. Кулішем також записана в ХІХ ст. українська дума, в якій згадується Посвистач – Бог Погоди, аналог Стрибога – Бога Вітрів. Волхви викликали вітер з допомогою спеціальних замовлянь і посвисту – звідси Посвистач. Див. ще Позвізд, Похвіст, Вихор.
ПОСПЄЛ – достиглий, спілий; ім'я козака, який жив у кінці ХVІ ст.
ПОСТНИК – це ім'я – зразок християнсько-язичницької синкретизації: «народжений в піст» (в язичницькій вірі календарні пости відсутні); язичницька традиція називання за часом народження і християнська назва календарного періоду посту, ім'я одного з будівників московського храму Василя Блаженного, якому попи викололи очі. Ім'я другого будівника – Барма.
ПОТІК, ПОТОК – 1) народжений біля потоку, джерела; 2) пов'язується з іменем богатиря Міха Потока (пізніше перетвореного в Михайла), відомого з галицьких українських билин. За билиною, Потік веде боротьбу з власною жінкою, яка має суперечливу вдачу: перетворюється то на лебідь-білу, то на змію, то на чарівницю, яку він, нарешті убиває. Легенда про чоловіка, який поборює (знищує) жінку, вже позбавлена природнього язичницького змісту (за яким боротьба між чоловіком і жінкою мала б закінчитися шлюбом і народженням дітей). Християнський світогляд, за яким, так зване «зло» слід поборювати, знищило й первісну природню семантику образу й імені. Змія ще з трипільської доби –оберіг жіночої плідності (згадаємо фігурки Богинь із зображенням змій на животі та грудях), а також скіфська легенда про змієногу Богиню (дочку Борисфена-Дніпра). Християнське ж «змієборство» перекрутило первісне слов'янське розуміння цього образу, перетворивши його в образ юдея Михаїла-архистратига, що поборює змія-язичництво, тобто етнічні вірування підкорених християнським імперіалізмом народів. Див. ще ім'я Міх, Міха.
ПОТІХА – задоволення, втіха, веселість.
ПОЧИНОК – початковий, перший: починок куделі, прядива тощо.
ПОХВІСТ – див. Позвізд, Посвистач.
ПРАБОГ – верховний Бог (у лужицьких сербів); йому служать нижчі рангом Боги (Прибоги); це ім'я є також в угорських русинів, але вже нині вживається з викривленим християнським значенням – язичницькі Боги як «зла сила»: «Біс, іди ти до ста Прабогів» (записав О. Білецький)
ПРАВ, ПРАВА – Божественний закон гармонії Всесвіту, який керує зміною дня і ночі, пір року, рухами небесних світил та ін. Корінь прав- мають слова, пов'язані з Бо. жественним, праведнимжиттям; правда, правило, правий, православ'я. Вчення про Праву збереглося у ВК, дощ. І: «Права бо є невідомо уложена Дажбом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та соутворює живоття наше, і та, коли одійде, смерть єсть. Яв текуща, а творена в Праві. Нав'є бо єсть по тій. До тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві є Яв. Повчимося старому і зануримо душі наші в нього, бо єсть то наше». Див. ще Яв, Нав.
ПРАВДОЛЮБ – ім'я-новотвір: що любить правду.
ПРАВОМИР – Божественний; той, хто «правує миром» (світом і людьми).
ПРАВОСЛАВ – ім'я новотвір, дослівно «славлячий світ Прави»; це ім'я вживалося вже в ХІХ ст.: Маркіян Шашкевич у передмові до «Русалки Дністрової» висловив подяку за допомогу у виданні книжки Православу Кавкову. Назва Православ 'я первісно стосувалась етнічної релігії слов'ян, де Прав – світ Богів, славлення – назва язичницької Богослужби. Цей же корінь і в слові Прадіди, адже за вірою слов'ян, покійні родичі переходили зі світу Яви в Наву, а звідти – до Богів Права.
ПРАСТЕН – дослівно «праоснова»; пор. Станило; ім'я боярина, посла Ігоря Рюриковича до греків, згадується в ПВЛ під 945 р.
ПРЕБОР, ПРЕЙБОР – вища якість від слова боротьба, ім'я волинського боярина згадується в ПВЛ під 1262 р.
ПРЕДИСЛАВ – 1) ім'я-новотвір: той, хто має славних Предків.
ПРЕДРАҐ – вища якість від слова дорогий.
ПРЕДСЛАВ – дослівно «випереджаючий славу».
ПРЕМИСЛ – вища якість від слова мисль; дослівно «мислячий, мудрий»; ім'я чеських королів ХІІ – ХІІІ ст. (Пржемисл).
ПРЕРАД – вища якість від прикметника радий.
ПРЕСЛАВ – див. Переяслав.
ПРЕТИЧ – впертий; ім'я одного з воєвод князя Святослава, який в 968 р. врятував Київ від нападу печенігів.
ПРИБИСЛАВ – дослівно «прибуваюча слава»; ім'я князя бодричів відоме в 1125р.
ПРИБУВОЙ – дослівно «прибулий воїн».
ПРИБИША – зменшене від Прибислав, Прибувой.
ПРИБОГ – у лужицьких сербів Божок, нижчий рангом по відношенню до головного верховного Прабога.
ПРИВАЛ – прибуток (московське діалектне привал –зять); взятий у дім батьків жінки; укр. приймак.
ПРИЗОР – доглянутий.
ПРИЙМАК – чоловік, взятий у прийми до батьків жінки; відоме як прізвище.
ПРИПІКАЛО – у балтійських слов'ян Бог літньої спеки; про нього відомо з послань полабських єпископів, які в ХІІ столітті руйнували язичницькі храми. У Верхній Лужиці знайдене скульптурне зображення Припікала: юнак з п'ятьма променями сонця навколо голови і з простертими вперед руками – символ сонячного вогню (за Фамінциним); нагадує статую Юпітера.
ПРИСТЕНЬ – ім'я духа-домовика, що живе «при стіні» (відомий переважно у білорусів).
ПРОВЕ – у балтійських слов'ян Бог земель Старгородських; йому присвячують старі дуби, які називають священними. За Гельмольдом, храм Прове був оточений дубовою огорожею з двома ворітьми. В храмі також зберігались скульптури Пенатів, якими була наповнена вся країна. Сюди сходилися люди для жертвопринесень на свято та для здійснення судів. Значення імені, вірогідно, близьке до Прав, Провидіння.
ПРОВИД – передбачливий; провидець.
ПРОДАН – дослівно «проданий»; дитина, над якою здійснений обряд «продажу», який застосовували в разі дитячої смертності у родині для запобігання ранньої смерті:
Дитину передають кумові через вікно, за що він платить символічні гроші і називає себе батьком, а передаючи немовля справжнім батькам, наказує, щоб вони виховали сина нібито для нього. Подібна мотивація називання також в іменах: Купленик, Найда, Кума та ін.
ПРОКОШ – корисний; від прок – користь.
ПРОСВІТ – ім'я-новотвір: просвітитель.
ПРОТОТІЙ – ім'я скіфського царя, батька Мадія (інший варіант імені Партатуа); див. ще Переп'ят.
ПУГАЧ – назва птаха; так могли називати хлопчика, якщо при народженні чули крик цього птаха, який вважався віщим.
ПУТИВОЙ – дослівно «шлях воїна».
ПУТИЛО – вірогідно, скорочення від імен з основою на Путь- ; можливо, народжений в дорозі.
ПУТИМИР – дослівно «шлях миру», або «людський шлях» (мир – люд).
ПУТИСЛАВ – дослівно «шлях слави».
ПУТИСИЛ – дослівно «шлях сили».
ПУТША – зменшене від імен з основою на Путь-; ім'я вишгородського боярина, що служив у князя Святополка Окаянного, згадується в ПВЛ під 1015 роком як один з убивць князів Бориса і Гліба.
ПУТЯТА – 1) зменшене від імен з основою на Путь-; 2) від потяти – вбити, зарубати, посікти мечем; ім'я воєводи, який разом з Добринею жорстоко розправився з мирними язичниками у Новгороді, котрі не хотіли христитися. Звідси й приказка: «Путята христив мечем, а Добриня – вогнем». Путята і Ян Вишатичі – брати (обоє були ненависниками язичницької віри Предків). Ян вбивав Волхвів на Поволжі.
П'ЯСТ – кулак (пор. зап'ястя від п'ять пальців); ім'я родоначальника польських князів П'ястів.
П'ЯТАК – п'ятий син в сім'ї.
П'ЯТКО – п'ятий син в сім'ї.

Р

РАГОЗА – від укр. назви рослини рогіз, рогоза.
РАГУЙЛО – неясне; ім'я київського боярина Рагуйла Добринича, згадується в ПВЛ кілька разів у ІХ ст.
РАДЕЙ – 1) порадник; похідне від рада; радеть (пор. давньоруське Радетель – опікун, старійшина роду, племені, який пильнував дотримання Звичаю представниками общини); 2) похідне від радість, можливо імена на Рад- (радість) пов'язані з періодом Радуниці (поминальний тиждень після Великодня).
РАДЕХ – див. Радей.
РАДЕЧКО – похідне від радість.
РАДИВОЙ – порадник воїнів, охоронець воїнського Звичаю.
РАДИЛО – можливо, форма імен на Рад-; ім'я-боярина київського відоме в ІХ ст.
РАДИМ – скорочення від Радимир; ім'я легендарного прабатька радимичів – вірогідно, польське плем'я (брат В'ятка – родоначальника в'ятичів).
РАДИМИР – порадник людський; дослівно «заради миру»; той, хто піклується про мир; пор. радетель.
РАДИСЛАВ – той, хто дбає про славу; радетель слави; ім'я київського воєводи (ПВЛ, 1161 p.).
РАДИЩА – скороч від імен на Рад-; велика радість.
РАДКО – похідне від радість.
РАДОБУД – дослівно «пробуджуючий радість».
РАДОВАН – той, хто радує.
РАДОГОСТЬ – див. Радогощ.
РАДОГОЩ – гостинний, дослівно «радий гостям»; ім'я Бога давніх слов'ян, святилище якого було в Ретрі, де стояла його золота статуя. На статуях Радигаста (Радогоста) зображали орла, бика, або буйвола, що відповідало народним гербам певної місцевості. Він вважається Сварожичем (сином Сварога); Бог – оракул, символ потужної плідної сили, сонячного вогню й воїнської доблесті. За легендами, з Богом Радигастом ототожнювали хороброго царя й героя Радагеза що жив у V ст. і отримав Божественний чин за свій героїзм. На думку Фамінцина, Радогощ означає «ратник», «ратний муж».
РАДОЖАР – дослівно «гаряча радість», «радість жарка»: слово жар застосовувалось і до поняття сонячного світла, тобто осяйний, осяяний радістю.
РАДОМ – скорочення від імен на Рад-.
РАДОМИР – той, хто радує мир (людей).
РАДОСЛАВ – дослівно «радісна слава», або «радість прославляючий».
РАДУЛЬ – від радіти; західнослов'янське.
РАДУША – скорочення від імен на Рад-.
РАДША – те саме, що Радуша.
РАЙКО – можливо, народжений на Різдво, або на обжинки: див. Райок.
РАЙОК – означає Вирій, де перебувають душі Предків; райок – це сніп жита (Дідух), якого запрошують на Різдво до хати: «Ходи, Райок, до мене у двір», «А прошу, Раю, к собі в хату». Він же називається Добро, а в білорусів і москвинів – Спориш: «Ходзи, Спорыш, ко мне на двор». Ім'я надавалося народженим на Різдво Божича-Коляди. Райок запрошують до стодоли також після обжинок.
РАЛКО – орач, оратай.
РАНКО – народжений вранці, ранній.
РАРОГ – похідне від старослов'янського рарі – дзвін, звук (в давнину звук і світло ототожнювалися: грім і блискавка); дух Вогню, охоронець домашнього вогнища; вогняний сокіл чеської релігії, за якою, Рарог може з'явитися із яйця, яке 9 днів і ночей людина висиджує на печі; він зображався у вигляді сокола з вогненними крилами і з вогняним язиком у дзьобі. Пор. чеське ім'я Ререк, польське Рірик, можливо й Рюрик.
РАТАЙ – орач, хлібороб.
РАТИБОР – воїн, «ратний борець»; ім'я поширене в Київській Русі, неодноразово згадується в ПВЛ: боярин переяславський, посадник Тмутораканський, воєвода Володимира Всеволодовича, син поморського князя Святополка та ін.
РАТИМИР – борець за мир; ім'я воїна Александра Невського, відомого надзвичайною хоробрістю (піхотинець, який відбивався від багатьох ворогів одночасно, загинув у бою 1240 p.) і був відзначений серед найхоробріших героїв цієї битви.
РАТИСЛАВ – уславлений ратник (воїн); ім'я боярина ХІІ ст.
РАТМИР – див. Ратимир, Ратомир.
РАТОМИР – захисник миру (людей); див. Ратимир.
РАТША – зменшене від Ратимир, Ратибор; згадується в літописах у 1146 p.
РАХМАН – брагман, індійський жрець; в Слов'янщині слово рахман отримало значення: віщун, чарівник, кудесник; в Україні соловей називається «птицею рахманною»; в Московії билинний персонаж Соловей-розбійник має по-батькові Рахманов, Рахманович, що може бути наслідком пізнішої християнізації світогляду. Однак, зв'язок понять рахман і соловей свідчить про первісну міфологему, вірогідно, одного з давніх віщунів або співців індоєвропейської прарелігії. Власні імена людей з основою Рахман-, можливо, походять від часу народження (Рахманський Великдень – 25-й день після Великодня Дажбожого) або певного присвячення дитини.
РАЦЛАВ – вірогідно, скорочення від Ратислав; ім'я згадується на берестяній грамоті.
РАЧУЙКО – старанний (старослов'янське рачительний); ім'я згадується в літописі в 1147 p. РЕДИГАСТ – див. Радогост, Радогощ.
РЕКУН – проповідник; той, хто рече – віщун.
РЕКУХА – форма імені Рекун.
РОГ – ріг – символ добробуту; ритуальні роги використовувались в Богослужіннях, жертвопринесеннях священних напоїв; ім'я згадується в літописі 1096 року в Новгороді.
РОГВОЛОД – володар рогу багатства; ім'я Полоцького князя – батька Рогнеди (першої жони князя Володимира).
РОГДАЙ – 1) той, хто дає багатство (ритуальний ріг передавався на братчинах кожному з учасників з побажаннями і славослів'ями Богам); 2) можливо, виночерпій – той, хто наливає напій на священній Братчині.
РОД – ім'я Прабога – творця Всесвіту і людського роду; згадується у ВК: «І тут у Сварги перші Пращури молили: в Роду і Рожаниць – джерело (криницю) випросили, а у Дуба – частку хліба нашого» (дощ. 15 – А). Род – духовна енергія Пращурів, яка перебуває в Сварзі, дарує життя людям, звірам, птахам, дає родючий дощ полям і городам, посилає людині Долю. Род єднає всі покоління: померлих пращурів, їхніх живих нащадків і майбутні ще ненароджені гілки родів, тобто Він є зміцнюючим ядром народу (нації) – зв'язком минулого, теперішнього і майбутнього, виразником історії свого етносу, який формує і його майбутнє. Рода вшановують на другий день зимового сонцестояння; здійснюють «рождественноє волшеніє», що означає віщувати за зірками майбутнє родів («родословіє»), читати «Рожденик – книгу, в которій указані добриє і злиє дні і часи і вліяніє їх на судьбу нарождающихся младенців».
РОДАК – родич; можливо так називали дітей, які народились на Свято Рода (другий день Різдва Божича – нині святкується 22-23 грудня).
РОДАН – те саме, що Родак.
РОДИК – див. Родак, Родан.
РОДИМИР – 1) родючий; 2) народжуючий людей (мир); 3) мирний рід.
РОДИСЛАВ – 1) народжений для Богині Слави; 2) людина славного роду.
РОДКО, РОДЬКО – скорочення від імен на Род-.
РОДОБОГ – 1) див. Род; 2) народжений Богом; 3) жрець святині Роду, за аналогією до Миробог, Дажбог.
РОДОМИР – див. Родимир.
РОДОМИСЛ – мислячий про рід.
РОДОМИШЛЬ – те саме, що РОДОМИСЛ.
РОДОСВІТ – народжуючий світло; світлого роду.
РОДОСЛАВ – 1) слава роду; 2) нащадок Богині Слави.
РОЖДЕН – народжений; так називали преважно дітей, народжених на Різдво Божича (див. Родак).
РОЗНІГ – розніжений (ім'я згадується на берестяній грамоті).
РОЗПУТА – 1) народжений на роздоріжжі (розпутті); 2) народжений в негоду (бездоріжжя); ім'я селянина (писемна згадка ХVІ ст.).
РОЗУМ – розумний.
РОКСОЛЯН – ім'я відетнонімного походження: чоловік з племені роксоланів.
РОСВОЛОД – можливо, «володар росів»; ім'я київського князя – сина Всеслава Полоцького (1044 – 1101рр).
РОСТИМИР – ім'я-новотвір: «рости для миру».
РОСТИСЛАВ – зростаюча слава; поширене серед князів ім'я.
РОСТИЧАР – майбутній (зростаючий) чарівник; набираючий потужності чарівник.
РОСТУН – 1) зменшене від імен на Рости-; 2) народжений на Молодику (на зростаючій фазі Місяця).
РУДАК, РУДИК – 1) від рудий- рудоволосий, русий; 2) від руда – кров, тобто «кровний».
РУЄВИТ – слов'янський Бог літньої спеки; корінь чеське rujny – палкий, гарячий, пристрасний; або сербське rujan – темно-червоний, жовтогарячий (як епітети Сонця); статуя Руєвита мала сім облич – символ семи теплих місяців, на поясі ж у нього було причеплено сім мечів – символ літнього запалу й пристрасті; його протилежність – див. Поренут.
РУЛАВ – неясне; можливо, скорочення від Руслан; ім'я боярина Олега Віщого, згадується в літописі 907 року.
РУНО – хутро вівці – символ багатства (використовувалось в обрядах народин та весілля для магії родючості; вірогідно, ім'я має цю ж символіку).
РУРИК – див. Рюрик.
РУС – 1) русявий, світловолосий; рудий, червонуватий; 2) імена на Рус- близькі до етнонімів (назв племен і народів): роси, аорси, ороси, русі, руси; 3) ім'я згадується у ВК: Рус – родоначальник племені русів – наймолодший син Богумира (дощ. 9-А).
РУСАЛКО – народжений на Русальному тижні (в середині травня, під час Русалій).
РУСАН – те саме, що Рус.
РУСИН – син Руса; належний до Русі.
РУСЛАН – в сучасній лінгвістиці дуже суперечливі погляди на походження цього імені: 1) тюркське арсдан –лев, однак ця гіпотеза вже дещо застаріла і малопереконлива; 2) рус – назва народу і лан – земля, країна (пор. в інших індоєвропейських мовах laine, land: венелайи, саксолайн, роксолайи, інґленд, айдендта ін.), що видається природнішим. На думку переважної більшості дослідників, це ім'я – індоарійського походження.
РЮРИК – сокіл; варіанти імені: Єрек, Ерек, Юрик згадуються у ВК і в ПВЛ; онук новгородського князя Гостомисла (за Татищевим), відомий своїм надзвичайним здирництвом. Згадується у ВК, дощ. 8, 8(27), 29.