Л
ЛАДИМИР – 1) від лад і мир; 2) скорочене від Володимир.
ЛАДИСЛАВ – 1) від лад і слава; 2) скорочене від Владислав.
ЛАДИМ – від лад; історична особа – руський полковник об’єднаного русько-литовського війська князя Гедиміна, воював із христоносцями та татарами на початку ХІV ст. («Історія Русів»).
ЛАДО – Бог порядку (ладу), Дід-Ладо – пращур слов’ян; див. ще Ладобог та жін. Лада.
ЛАДОБОГ – Бог порядку, спокою, миру згадується у ВК (дощ. 38-А), де розповідається, яким Богам треба співати Славу: «І тому Ладобогу, який править лади родинні і благості всякі».
ЛАДОЛЮБ – той, хто любить лад, Бога Лада.
ЛАДОМИР – той, хто ладує, злагоджує мир (людей).
ЛАДОСЛАВ – той, хто славить Лада, див. ще Ладислав.
ЛАЗКО, ЛАЗЬКО – від лазити, пролізати; українські козацькі імена: Лазько Микитенко, Лазько Кальченко, Лазків зять та ін. (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.)
ЛАЗЬНИК – у білоруській міфології – дух лазні (бані); йому залишають віник і воду, вважаючи, що він париться після півночі, тому не любить, якщо хтось затримується в лазні до ночі. Саме слово лазня походить від лазити – вилізати по драбинці на полицю, де парилися. Див. ще Банник.
ЛАПА – від лапа; ім’я новгородського воєводи 1364 p.
ЛАШКО – див. Лях, Ляшко; козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
ЛЕБЕДЯН – син Лебедя; ім’я згадується у ВК (дощ. 34, 36-Б): «Лебедян, його ж називали ще Славер», він княжив після Кия 20 років. Варіант імені – Лебедень.
ЛЕВКО – зменшене від лев (лев – символізує силу і владу); мотиви називання могли бути пов’язані із Зодією (у сузір’ї Лева за астрономічним язичницьким календарем Сонце перебуває з 11 серпня по 17 вересня); однак є версія, що Лев – не слов’янське, а грецьке ім’я (від Leon).
ЛЕЛЬ – Бог весняного оживлення природи; Лель – син Лади, брат Лелі; він же покровитель бджолярства та проростання хлібів; крім землеробського значення, він ще й опікун закоханих, допомагає обирати шлюбні пари; білоруси вважають, що Лель заколисує дітей, наводить на них сон. За польським істориком Длугошем, Лель і Полель – Божественні брати-близнюки, як у римській міфології Кастор і Полукс, що є помічниками людини, особливо воїнів, вершників, моряків; вони – втілення ідеї періодичної зміни життя і смерті, світла і темряви.
ЛЕПКО – гарний, вродливий (діалектне українське лепський, ліпший). Див. також жін. Ліпа.
ЛЕСЛАВ – улесливий (від давньоруського лесть); уславлений лестощами.
ЛЕСТЬКО – від лесть, лестити; історичні особи: син Казимира ІІ Справедливого; син Казимира І та ін.
ЛЕСЬ, ЛЕСЬКО – 1) діалектне десь – є, єсть; утворене з частки ле і вказівного займенника се, що зазнав редукції, як наприклад, у слові ось; 2) скорочене від Леслав (а не від Олександр, як це вважають нині).
ЛЕТЯГА – від нетяга, летяга – дослівно той, що весь час міняє місце, не має пристанища (ЕСУМ. 3. 227); історичне ім’я козацького осавула, учасника українсько-польської війни (згадується в 1633 р., «Історія Русів»).
ЛЕХ, ЛЄХ – родоначальник поляків (легенда про трьох братів: Леха, Чеха, Руса); можливо, близьке до російського Леший, Лешко, Лешак, що тотожне українському Лісовику; дослівно мешканець лісу. Пор. також зменшено-пестливі форми цього імені Лешек, Лешко, враховуючи польське походження племен радимичів і в’ятичів, які мігрували на територію Московії.
ЛЕХНО, ЛОХНО – від Лех, Лях; козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
ЛЕШКО, ЛЕЩЕК – зменшене від Лех; історичні особи: король Малої Польщі Лешко Краківський; Лешко Земовитович (до 963 р.).
ЛИХАЧ – лихий, злий; писемна згадка – ім’я попа Лихача 1161 p.
ЛИХОВИД – 1) лихий на вид (вигляд); 2) той, хто бачив лихо.
ЛИХОЛАТ – 1) той, хто має погані (лихі) лати (військовий обладунок); 2) пор. також московське переосмислення українського лихий (злий, поганий) – ліхой (бравий, зухвалий).
ЛИХОТА – скорочене від імен на Лихо-.
ЛІК – значення не з’ясоване; ім’я скіфа, сина царя Спаргапейта. В ті часи корінь Лік- був досить словотворчим (для власних імен) як у Греції, так і в Скіфії.
ЛІПОКСАЙ – сучасна народна етимологія: ліпий, вродливий цар; ім’я скіфського царя, одного з синів Таргітая, родоначальника скіфського племені авхатів. Див. легенду: Таргітай.
ЛІСКО – від ліс, можливо, народжений в лісі.
ЛІСОВИК – лісовий дух, господар лісу; він ніби зливається з деревами, ховається в гіллі чи в покручених коренях дерев, борода його переплетена лісовими зелами, він оброслий зеленим мохом; шум дерев – це його голос; іноді він з’являється людині в образі зайця, дикого козла, собаки, теляти, кішки чи навіть поросяти; про нього є безліч повір’їв і переказів. Іноді Лісовиків уявляють як цілу родину з жінками й дітьми, які живуть в лісових хащах, господарюють і харчуються як люди. Кожен ліс має свого Лісовика, і, якщо забреде чужий, трапляється сварка й бійка. Існує також уявлення про нього як про «царя Лісового», високого, поважного, в білому одязі, з довгою сивою бородою, справедливого й мудрого повелителя звірів; він ніколи без причини не зашкодить людині. Лісовик охороняє ліс від надмірного полювання чи вирубування, але допомагає тим, хто дотримується правил поведінки в лісі. За звичаєм, у Лісовика просять дозволу на вхід у ліс, полювання, збирання ягід та грибів, ночівлю в лісових хатинках (куренях). Його задобрюють їжею, яку кладуть на галявині (жертвопринесення): хлібом, сиром, великодніми крашанками тощо.
ЛІСУН – див. Лісовик.
ЛІТАВЕЦЬ – див. Перелесник.
ЛІТО – народжений влітку або на Новоліття, тобто на першого весняного Молодика (первісно літо – рік).
ЛОБ – головатий; переносно здоровий, міцний, грубий (пор. українське лобур, лобуряка).
ЛОБАН – головатий.
ЛОЗАН – від виноградної лози; священний напій; болгарське.
ЛОЗКА – 1) зменшене від виноградна лоза; 2) лоза – весняна хороводна гра, в якій увесь хоровод проходить у «ворота» з піднятих рук двох учасниць, при цьому співають обрядові пісні. Історична особа – Хведір Лоза, ХV ст., від якого пішли Лозки.
ЛОСЬ, ЛОСИК – 1) лось; 2) давня назва сузір’я Велика Ведмедиця; козацьке ім’я Лосик Шавуленко є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Гуняки).
ЛУГОВИК – дух лугу; луговий, польовий дух; живе в норах на лузі, виходить в полудень і під час заходу сонця; в цей час його вважають небезпечним для людини: може наслати лихоманку, іншу хворобу. Вірування в Луговика характерні для північнослов’янських регіонів.
ЛУДСЛАВ – можливо, від луд – видозмінене люд і слава – славний людяністю.
ЛУЗАН – назва горішка, який, дозрівши, сам вилущується.
ЛУКАШ – стрілець із лука; історичне ім’я переяславського полкового обозного за гетьмана Богдана Хмельницького.
ЛУНЬ – сивий, сірий, білесий; лунь – хижий птах попелясто-сірого кольору.
ЛУЧ – промінь.
ЛУЧЕЗАР – від луч – промінь і зоря; народжений в променях зорі; болгарське.
ЛЮБ – від любити, любов; ім’я духа-охоронця шлюбного ложа. Уявляється в образі пухнастого золотошерсного кота, який тримає в роті стебло рослини, що називається стрілолист. Вважається, що Люб відганяє від спальні Нелюба – такого ж кота, тільки чорного. Любу приносять пожертви у вигляді спеціально випеченого хліба (жіночого і чоловічого символів), які ставлять у потаємних місцях спальні.
ЛЮБАС – коханець.
ЛЮБГОСТ, ЛЮБОГОСТ – любий гість.
ЛЮБИК – любий; скорочене від імен на Люб-.
ЛЮБИМ – любимий син.
ЛЮБИСЛАВ – той, хто любить славу (Богиню Славу).
ЛЮБМЕЛЬ – у білорусів Бог шлюбу; на весіллях його зображає гарний хлопчик років десяти-дванадцяти, вдягнутий у білу сорочку, червоні чобітки, червоний пояс і вінок з червоних квітів; він сидить біля молодих, кладе молодій у черевик гроші, бажаючи цим багатства молодому подружжю; йому співають пісню як весільному Божеству.
ЛЮБОДАР – дарунок любові.
ЛЮБОЗОР – 1) той, хто любить зорі; 2) любий, приємний на вигляд (для зору).
ЛЮБОМИЛ – від любий і милий.
ЛЮБОМИР – любий для миру (людей).
ЛЮБОМИСЛ – той, хто любить мислити.
ЛЮБОМУДР – той, хто любить мудрість.
ЛЮБОНІГ – той, хто любить ніжність (від давньоруського ніга, ніжність).
ЛЮБОР – скорочене той, хто любить боротьбу.
ЛЮБОЧАД – люблячий дітей (від слов’янського чадо – дитина).
ЛЮБОШ – скорочене від імен на Люб-.
ЛЮБОЯР – дослівно той, хто любить пристрасно – від любов і яр – пристрасть, нестримність.
ЛЮБЧИК, ЛЮБО – словенське Lubchek (тотожне грецькому Філіп, лат. Амадей).
ЛЮБША – скорочене від імен на Люб-.
ЛЮДЕВИТ – від люди і витязь; князь Людевит І Посавський (810–823) належав до Хорватської династії.
ЛЮДМИЛ, ЛЮДОМИЛ – людям милий.
ЛЮДОМИР – 1) мирний із людьми; 2) той, хто мирить людей; за давніх часів поняття люди і мир були тотожними, може бути, що Людомир означає взагалі громадський діяч.
ЛЮДОСЛАВ – 1) славлений людьми; 2) той, хто славить людей.
ЛЮДОТА – можливо, скорочене від імен на Люд-; документальне ім’я київського коваля-зброяра Х ст. (напис на мечі: «Коваль Людота»).
ЛЮМИР – від любий миру; ім’я слов’янського співця («Русалка Дністрова»).
ЛЮТ – лютий, злий, суворий; народжений у лютому; Лют Свенельдич – ім’я сина воєводи Свенельда.
ЛЮТИЧ, ЛУТИЧ – від лютичі – назва слов’янського племені; ім’я відетнонімного походження: чоловік із племені лютичів; можливо, від лютий – епітет вовка, символ воїнської касти.
ЛЮТКО – те саме, що й Лют.
ЛЮТОБОР – лютий в боротьбі.
ЛЮТОБРАН – лютий в боротьбі (на полі брані – борні).
ЛЮТОМИСЛ – той, хто мислить суворо, люто.
ЛЯДА – за польським істориком Длугошем, Ляда – язичницький Бог західних слов’ян, тотожний римському Марсу, який первісно вважався Богом весняного цвітіння, пробудження природи, а пізніше – войовничості.
ЛЯХ, ЛЯШКО – зменшене від Лех, Лешко (українська форма лях – давня назва поляків); козацьке ім’я і прізвище (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
М
МАВОК – дитина Мавки; див. жін. Мавка.
МАДІЙ – значення не з’ясоване; ім’я скіфського царя, сина Прототія, який прославився своїми великими завоюваннями по всій Азії і утримував владу 28 років, беручи данину з підкорених народів. Далі він пішов завойовувати Єгипет, але цар Псаметіх приніс скіфам великі дари й умовив їх не йти далі.
МАК – 1) квітка; 2) ім’я означає гарного і розумного; макове зерно – символ розуму; пор., що каже українська приказка про нерозумного: «Їж, дурню, бо це з маком»; «Аби цвіт – а маку ніт» (про гарного, але нерозумного); 3) макова голівка – символ Прародительки, голови Роду в часи матріархату. Припускають, що ім’я Мокоші (Макоші) пов’язане з маком, її зображення на рушниках також нагадують стиглу маківку – символ надзвичайної плодючості. Пор. маківка – купол церкви, святилища; Маковій – предковічне язичницьке свято Врожаю. Християнська церква до цього свята (1 серпня) притягла «за вуха» старозаповітну легенду про юдеїв Маккавеїв, які не мають ніякого відношення до християнства хоча б тому, що це сімейство рабинів стратив цар Ірод ще в 37 році до н. е. (тобто до народження Христоса). Батько, мати, семеро синів та інші родичі жорстоко знищували язичництво, впроваджуючи вогнем і мечем свою релігію – юдаїзм. Ірод знищив їх як узурпаторів духовної і світської влади в Юдеї.
МАЛ – малий; ім’я древлянського князя, за легендою, страченого княгинею Ольгою. Певний час в історичній літературі побутувала думка, що Малуша (мати князя Володимира-христителя) – дочка князя Мала (комусь було вигідно виводити його «чисто» князівське походження). Але існує й легенда про Малушу як дочку рабина (див. Малка), що заперечує її походження з цього князівського роду. Відомо, що нащадки Мала, як і все плем’я древлян, довго трималися язичництва і були в опозиції до християнки Ольги. Історики й літописці плутають князя Мала з мешканцем міста Любеча (на Чернігівщині) – Малком Любечанином; Мал, Малик, Малаш – козацькі імена (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
МАЛКО – зменшене від Мал; ряд дослідників (М. Брайчевський, Б. Рибаков, Д. Ліхачов) стверджують, що батьком Малуші був саме Малко Любечанин. На неслов’янське походження Малуші, її брата Добрині та сина Володимира вказують деякі побічні ментальні риси, що проступають зі скупих літописних і народних джерел: зв’язок із новгородським купецтвом, опіка дядька Добрині над малолітнім «претендентом на Київський стіл», слухняність Добрині щодо порад його матері, яка (в народному епосі) владно керує всім «сценарієм» захоплення влади, і нарешті – найняте на купецько-лихварські гроші військо, яке й садовить Володимира на Київський стіл. Наявність у Києві та в інших містах Русі синагог вказує на те, що в той час серед населення Русі вже було чимало юдеїв. Пор. також сучасне прізвище Малкович (нащадок Малка).
МАЛОГОСТЬ – малий купець.
МАЛУШ – від малий; козацьке ім’я Малуш Шостакович є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Гуняки).
МАЛЬЧИЧ – від малий; історичне ім’я козака.
МАЛЮТА – форма імені Мал; Малюта Скуратов був катом при московському цареві Івані Грозному.
МАМАЙ – 1) кам’яна статуя в степу (культова скульптура, те саме, що й бовван); пор. українське мамай – майоріти, бовван – бовваніти – виднітися вдалині; 2) за В. Ірклієвським, старе народне – головнокомандувач, воєвода, король, князь; тюркське відважний, відчайдушний; латинське юний, малий; 3) походження українського культурного героя козака Мамая досить давнє: існують фантастичні легенди про козака, який не старіє і живе сотні років, він з’являється в найскладніші моменти бою і допомагає козакам перемагати ворога. Мамай – образ незнищенного козацького духу. В Московщині Мамаєм лякали дітей: «Баю-бай, баю-бай, к нам приехал Мамай, просит: дитятко отдай...»
МАРИБОР – той, хто бореться з Марою (втіленням мороку, смерті); назва міста в Словенії на р. Драва, що відоме з ХІІ ст. як замок словенського лицаря Марибора, пізніше графство Маркбург.
МАРУН – народжений взимку.
МЕДОСЛАВ – пасічник.
МЕЖАМИР, МЕЖИМИР – від межа і мир; старослов’янське межда – середина, границя; індоєвропейське *medhio – середній (ЕСУМ); історичне ім’я князя антів, який боровся з готами, його підступно вбили авари (обри) – вбивство посла вже в давні часи вважалося порушенням міжнародного права. Ця подія датується між 558 і 565 рр. (Свод древнейших…).
МЕЗАМИР – те саме, що Межамир.
МЕЗЕНМИР – те саме, що Межамир; ім’я Мезенмир згадується у ВК (дощ. 24-А, 24-Б).
МЕЗИСЛАВ – між славою, оточений славою; як ім’я одного зі слов’янських князів згадується у ВК (дощ. 25).
МЕНШИМИР – менший мир; брат Романа Мстиславовича, князь у Берестю (Густинський літопис).
МЕНЬШАК, МЕНЬШИК – 1) найменший в родині; 2) зменшене від Меншимир.
МЕСТИВОЙ – воїн помсти; старослов’янське мьсть – означає взаємно, поперемінно (ЕСУМ); ім’я князя бодричів; див. ще імена на Мсти-.
МЕСТЯТА – 1) місцевий; 2) мстивий.
МЕЧИСЛАВ – лицар, прославлений мечем; ім’я польського короля, першого з династії П’ястів, який охристив Польщу за православним обрядом, а потім перейшов у латинський (Мєшко І).
МЕША, МЕШКО – найменший; від мешкати, замешкатись – запізнитися; ім’я кількох польських королів; вважають, що Мешко – скорочене від Мечислав; наприклад, польський король Мєшко І (Мечислав I, близько 935–992 рр.) – перший історично достовірний польський князь із династії П’ястів (батько Болеслава І Хороброго), був одружений із дочкою чеського князя Дубравкою, розпочав християнізацію Польщі. Відомі й українські імена Мешко, наприклад, козак Мешко Теретинський є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Горкушина).
МИЗГИР – зоологічне тарантул, різновид павука, лат. Lukosa singoriensis (ЕСУМ); ім’я селян поширене в Росії 1550, 1597, 1626 рр. (А. Баженова); ймовірно, від цього слова утворено й прізвище Мезгач, зафіксоване в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
МИЛАН, МИЛАШ – скорочене від імен на Мил-; козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
МИЛІЙ, МИЛКО – скорочене від імен на Мил-.
МИЛО, МИЛ – милий; болгарське.
МИЛОВАН – 1) помилуваний; 2) милований (той, яким милувалися).
МИЛОВИТ, МИЛОВИД – милий витязь; миловидий, гарний.
МИЛОДАР – милий дарунок.
МИЛОГОСТЬ – милий гість.
МИЛОЄ, МИЛОЙКО – від милий, коханий; сербське.
МИЛОМИР – милий для миру (людей).
МИЛОНІГ – від милий і ніжний (ніга – ніжність).
МИЛОРАД – від милий і радісний.
МИЛОСЛАВ – від милий і славний; милий Богині Славі.
МИЛОТИН – від милий; західнослов’янське.
МИЛОШ, МИЛЮТА, МИЛЯТ, МИЛЯТА – скорочене від імен на Мил-.
МИЛЯТИН – поширене скорочене від імен на Мил-; писемна згадка імені 1216 p.
МИЛЯШ – скорочене від імен на Мил-.
МИРОБОГ – від мир і Бог; існує народна молитва-оберіг: «Миробоже, виходжу я в путь, а ти поруч будь...»; ім’я жерця Бушівського святилища, викарбоване на кам’яній плиті (нині Вінниччина); окремого Бога з ім’ям Миробог не існувало.
МИРОГНІВ – мирний гнів, палкий мир.
МИРОГОСТЬ – мирний гість (купець).
МИРОДАР – той, хто дарує мир.
МИРОДЕРЖЕЦЬ – Бог Права – правитель Всесвіту, який «держить» увесь світ (мир); давній язичницький епітет (чи синонім) Бога Всевишнього; християни надають це ім’я своєму Дияволу, якого ще називають «мирской князь», що вказує на його язичницьке походження, яке було ненависне християнським попам. Див. ще Див, Дий.
МИРОЛЮБ – той, хто любить мир; улюбленець народу.
МИРОМИР – мирити мир; південнослов’янське ХІ ст.
МИРОНІГ – від мирний і ніжний (від ніга); 1171, 1185 рр. тисяцький і посадник Новгородські; 1239 р., поляк (А. Баженова).
МИРОНОС – від мир носити.
МИРОСЛАВ – той, хто славить мир (людей) або уславлений миром.
МИРЧО – скорочене від Мирослав; болгарське.
МИСЛАВ – 1) ймовірно, скорочене від Мирослав; 2) від мисль і славний; князь Мислав І з Хорватської династії (835–845).
МИСТИША – скорочене від Мстислав.
МИТРА – з давньоарійського сонце; Бог Митра в іранців – Бог Сонця і світла. Найпопулярніші міфи про Мітру оповідають про його дружбу з Сонцем та про здолання ним міфічного бика (відображений у мистецтві сюжет). Культ Мітри перенесли на захід кілікійські пірати; в межах Римської імперії він поширився і на Балканах; тому в болгарських народних піснях натрапляємо на це ім’я. Ймовірно, сучасне ім’я Митра походить від християнського імені Дмитро (пор. зменшені Митрик, Митя), яке в свою чергу походить від грецького імені Богині родючості Деметри.
МИТУСЬ – 1) дослівно лежати головами в різні боки, один проти одного, або навхрест; 2) старослов’янське митусь – взаємно: від мьсть – помста, подяка; іноді означає всупереч (ЕСУМ); ім’я славнозвісного давньоруського співця.
МИШАТА – маленьке ведмежа; ім’я згадується в берестяній грамоті.
МІЗГИРЬ – павук; російське.
МІЗИН – від мізинець (палець), найменший син: в Київській Русі було досить популярне ім’я; відомі й українські козацькі імена Мізин Віхторенко (сотня Івахниченкова) і Мізин Бритненко (сотня Ольшанська) а також прізвища Федір Мізин (сотня Куришкова) і Олекса Мізиненко (сотня Ольшанська), що є в Реєстрі Війська Запорізького, ХVІІ ст.
МІКЕ, МИКЕ – ім’я жерця західних слов’ян, згадується у Гельмольда.
МІНЕЦЬ, МІНЯЙ, МІНЯЙЛО – 1) дослівно виміняний або підмінений (пор.: невдала дитина – народне обміна, одміна, відмінча); 2) той, хто міняє різні речі, товари тощо; за ЕСУМ, ганчірник – сучасне «макулатурник». В давні часи, можливо, таке ім’я було пов’язане з обрядом, здійснюваним з обережною для дитини метою.
МІСЯЦЬ – 1) народжений при Місяці; присвячений Місяцю; 2) від індоєвропейського *mens, *mes, пов’язаних з *me – мірка (міряти час за Місяцем); назва Місяць виникла як заміна первісного Луна, що було мовним табу (заборона називати ім’я нічної Богині).
