К
КАДМ – значення не з’ясоване; можливо, від давньослов’янського кадити; історична особа – син Скіфа, про якого згадує Геродот. Відзначався високою порядністю й почуттям обов’язку, виконав доручення Гелона під час війни з греками.
КАДЮК – від давньоруського кадити – курити, диміти пахучими рослинами під час язичницьких Богослужб; кадило – назва ефіроносної рослини, квітки якої розкриваються вночі й приємно пахнуть (лат. назва Melittis L).
КАЗИМИР – від казати про мир, тобто передбачати, провіщати мир; ім’я багатьох польських королів і литовських князів.
КАЗКА – оповідач, казкар.
КАЛИНКА – від калина; ім’я знахаря, якого закатували християни в Москві 1677 року за «чародійство».
КАМЕН – кам’яний (в значенні міцний); болгари називають народжених на петрівку (мотивація частково християнізована; пор.: Петро – камінь).
КАПИЦЯ – вірогідно, від капище – слов’янський храм, місце поклоніння Богам; пор. український південний діалект кабиця – невеличка пічка, що її будують на подвір’ї для приготування їжі в теплу пору року; мовознавці вважають тюркським.
КАРИСЛАВ – покірний славі.
КАРН – можливо, від кара; ім’я згадується в літописах – посол Олега Віщого до греків. Див. жіноче Карна.
КВАСУРА – дослівно той, що квасить суру (готує священний напій); ім’я з ВК (дощ. 22): Бог Ладо відкрив Квасурі таємницю приготування священної сури.
КВІТАН – народжений у квітні.
КВІТКА – квітка; козацьке ім’я Квітка Гуляницький є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Горкушина); перейшло в прізвища (напр., український письменник Квітка-Основ’яненко; фольклорист Климент Квітка).
КЕЛАГАСТ – можливо, Кологаст; згадується як представник племені антів у візантійських джерелах в 565 р. (Свод древнейших…).
КИЙ – кий, клейнод (палиця з мистецьким навершям) – атрибут князівської влади; історичне ім’я князя-засновника міста Києва; згадується у літописах та ВК (дощ. 7-Б, 15-Б, 31, 38-А та ін.); історики вважають, що Кий, князь полянський, жив у кінці VІ – на початку VІІ ст.
КІСЕК, КИСЬКО – 1) похідне від кіска – коса (пор. варіант назви косак – козак); 2) похідне від кіт; ім’я зафіксоване у ВК: один з прабатьків слов’ян, названий сином Дажбога, Кишек Великий, внук Бастарна, правив у Голині (Голуні) – столиці Руськолані, яку руси залишили через прихід гунів і осіли в Києві (дощ. 17-А, 17-В, 19, 25, 35-А та ін.); варіанти імені – Кісте, Киська, Кишек.
КІТ – ім’я зафіксоване в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р. – козак Кіт Костенко (Черкаський полк).
КЛЯ – закляття; ім’я з берестяної грамоти.
КОБА, КОБЯ – поширена думка, що це ім’я тюркського походження за аналогією до імені половецького хана Кобяка; однак є припущення, що ім’я утворене від слов’янського кобник – ворожбит; той, хто ворожить за польотом птахів; цікаво також порівняти зі словацьким коблина – податок священикові, що сплачується міркою зерна (міра сипучих речовин взагалі); кобь – ворожба; коба – капюшон в одязі волхвів, пізніше монахів.
КОВ, КОВА – чари; звідси коваль вважався чарівником; уявлення про Сварога як коваля, що вміє перетворювати старі металеві речі в нові вироби (міфологема перевтілення душ).
КОВАЛЬ, КОВАЧ – коваль.
КОЗА – від коза (можливо, народжений на Коляду, коли водять «козу», або під сузір’ям Козоріг; астрономічно для нашого часу – від 19 січня до 16 лютого).
КОЛ – кілок; ім’я згадується у ПВЛ – боярин, посол князя Ігора до греків.
КОЛА, КОЛО – можливо, від коло – сонце, а також небо (подібне до грецького polos – вісь, полюс, небо, оберт; пор. слов’янське Сварга, коловорот); один із прабатьків слов’янорусів (пор. з ім’ям Колоксай – сина першого скіфа Таргітая).
КОЛЕН, КОЛЕНКО, КОЛІНКО – від коліно; можливо, покоління, потомство, нащадок.
КОЛИВАН – ім’я казкового велетня, під яким коливається земля.
КОЛОБ, КОЛОБОК – круглий, круглобокий.
КОЛОБРОД – той, хто бродить навколо.
КОЛОБУД – 1) той, хто будує коло (в старовину поселення будували колом); 2) той, хто пробуджує коло (сонце).
КОЛОВЕРША – дух, що допомагає відунам накопичувати багатство; уявляють у вигляді зайця або чорної кішки, що живе під підлогою чи під піччю, має спеціальний мішок для припасів, які приносить господареві (господині). Інша форма імені – Коловертиш; значення імені – швидкий, вертлявий.
КОЛОВР – коловорот, свастя; Коловр – полководець болгарського царя Крума в 812 р.
КОЛОВРАТ – коловорот (знак Сварги, Сварога); Коловрат – документальне ім’я хороброго русича, що відзначився в битвах з полками Батия в Рязані та Суздалі.
КОЛОГАСТ – сонячний гість, від коло – сонце; згадується в 560 р. під час повстання слов’ян проти римлян, батько посла антів Мезамира.
КОЛОДІЙ – дослівно коло діє; назва весняного Божества чоловічої сили та свята на його честь; молодиці виготовляють «колодки» (фалічні символи) й чіпляють неодруженим парубкам, щоб спонукати до вибору нареченої та одруження.
КОЛОДКА, КОЛОДКО – те саме, що Колодій.
КОЛОКСАЙ – можливо, Сонце-цар; ім’я скіфського царя, наймолодшого сина першочоловіка Таргітая, який успадкував батьківський трон і став родоначальником племені паралатів. Див. легенду про це: Таргітай. Грецький поет VІІ ст. до н. е. Алкман писав: «Швидконогі Колоксаєві коні», – де коні є метафорою Сонця. Колоксай – не тільки культурний герой скіфів, але й астральне Божество, пов’язане зі святом весняного воскресіння Сонця.
КОЛОТ – можливо, скорочене від сколот (представник племені сколотів).
КОЛОТИЛО – 1) від колотити – розмішувати, збивати масло тощо; 2) від колотити – бити.
КОЛЯДА – 1) у Густинському літописі так називається Бог зимового Сонця (це досі єдине писемне джерело, що вказує на Бога Коляду, бо решта належать до усної народної міфології); 2) слово коляда багатозначне: Святий Вечір, обряд славлення на Різдво, сама пісня, винагорода за колядування, різдвяний подарунок; значення слова сучасне мовознавство пов’язує з нижньолужицьким колода, праслов’янським коленда, колокол, латинським calendae тощо; 3) так називали хлопчиків, народжених на свято Коляди (21, 22 грудня). Див. ще жіноче Коляда; також поширене українське прізвище, напр. Лук’ян Коляда є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
КОЛЯДИЧ – від свята Коляди; історична особа – руський полковник об’єднаного русько-литовського війська князів Венцеслава Світольдовича і Гедиміна, Колядич воював із христоносцями і татарами на початку ХІV ст. («Історія Русів»).
КОМОНЕБРАНИЧ – кінний воїн (від старослов’янського комонь – кінь і брань – битва, боротьба); ім’я князя згадується у ВК (дощ. 25).
КОМОНИК – кіннотник.
КОНША – кінь.
КОПИР, КОПИРИН, КОПИРЯ – ймовірно, від копати, прокопати; географічна назва місцевості в стародавньому Києві – Копирів кінець (Копирів посад), ймовірно, названа за ім’ям власника – охоплює територію сучасної Академії мистецтв, Кудрявські схили та вул. Обсерваторну; львівський літописець передає цю назву як Капирев конець, що дає певні натяки на капище (ЕСГЛНПР).
КОРИБУТ, КОРИБУД – дослівно будь підкорювачем; Корибути – старовинний волинський шляхетський рід, до якого належав Дмитро Вишневецький, засновник Запорізької Січі. Родоначальником цього роду був Великий князь Литовський Гедимін. Нащадки цього роду стали засновниками багатьох шляхетських родин, серед яких польська королівська династія Ягеллонів, польські, литовські та українські князівські роди Збаразьких, Вишневеньких, Сангушків, Несвицьких, Ровенських, Порицьких, Воронецьких, Чорторийських, Корецьких, київські князі Олельковичі, а також московські роди Голіциних, Куракіних, Хованських та Трубецьких.
КОРІНЬ, КОРЕНЯ – корінь; символіка кореня глибока – зв’язок з родом, міцність, джерело росту: «Де є коріння, там виросте й гілля».
КОРОТАН, КОРОТЕНЬ, КОРОЧАН – ймовірно, близьке до українського Корочун; згадується в сербів Коротан в 1100–1200 р.; Корочан Людич – на службі у візантійців; Кратош – в Моравії.
КОРОЧУН – є припущення, що Корочун (Карачун) – одне з імен давньослов’янського Бога зимового Сонця, однак писемних відомостей про нього не маємо; дослівно короткий день; назва різдвяного пряника у вигляді вісімки, яким пригощають колядників; найбільш доведеним є його значення як періоду часу від осіннього рівнодення до зимового сонцестояння. В Україні, вірогідно, тотожним обрядовому болгарському Бадняку і словенському Бідаю був Дідух. Дідуха (в якому перебувають духи Предків) вшановують на Різдво пирогом, схожим на великодній кулич, але якого називають крачуном: його випікають і ставлять на рушник (первісно – на солому) з різними колачами, підколачами, колачиками і підколачиками. Від порога до столу йому сиплють найліпшу солому. Поруч із Дідухом на стіл урочисто ставлять кутю. Підкидати ложку куті до стелі намагаються так, щоб крихти посипалися на сніп. Див. також Кречун, Куцень, Бідай.
КОСАК, КОСАН – чоловік із косою, козацьким чубом; воїн, козак; вживане в українців, білорусів, сербів, болгар.
КОСНЯТА – скорочене від Коснятин.
КОСНЯТИН – 1) українське запізнілий від діалектного косніти – зволікати, затримуватися; ім’я зафіксоване в 1018 p. 2) нерішучий, небалакучий (пор. також московське косноязичний).
КОСНЯЧ, КОСНЯЧКО – те саме, що й Коснятин. Ім’я боярина київського, воєводи Ізяслава Ярославовича.
КОСТИРА, КОСТИРКА, КОСТИРЯ – 1) від костер, костирище – дрова, спеціально складені для вогнища; 2) від костриця – давня назва рослини стоколос житній (кукіль). Відомий давньоруський волхв Костиря – хранитель святині Огнебога: «Аскольд і пізніше Дир усілися на землях наших, як непрошені князі, і почали князювати. Над ними досі ж були отці. По сьому Костиря, хранитель дому Огнебога, відвернувся від них, бо були вони охрищені у греків» (ВК, дощ. 6-Е); перейшло в українське прізвище: Тимко Костира, Іван Костирка (Реєстр Війська Запорізького, 1649 р.); 1651 р. – полковник миргородський Костиря.
КОСТРУБ – вірогідно, близький до Ярила – втілення чоловічої пристрасті; після Купальських свят його солом’яне опудало «хоронили» із спеціальними жартівливими обрядами. Це символізує спад продукуючої сили природи після літнього сонцевороту.
КОТИГОРОШКО – похідне від котиться горошина; ім’я казкового велетня – героя українських казок; див. також Котишко. Міфологема народження дитини чарівним способом, коли мати з’їла горошинку і народила сина-богатиря; як бачимо, сюжети «непорочного зачаття» відомі не тільки у християн, – вони є в казках багатьох народів світу, але ніхто не додумався з того робити релігію та ще й накидати її іншим народам.
КОТИМИР – ймовірно, те саме, що й Хотимир.
КОТИШКО – 1) можливо, скорочене від Котигорошко; 2) від котитися – народжувати потомство; 3) від кот (кіт); польський землероб Котишко – батько П’яста, дід Земовита – князя Польщі; саме Земовит вигнав з Польщі представника іншого роду – Попеля (в українських казках – Іван Попелян, в російських – Іван Попялов).
КОТЬКО – похідне від кіт або від котитися.
КОТЯН – похідне від кіт або від котитися.
КОЦЕЛ – не з’ясоване, можливо, тотожне іменам на Кот-; документальне ім’я моравського князя (861–874 р.)
КОЦЬ – від коц, килим, ковдра; карпато-руське.
КОЧЕНЬ – дослівно головатий; можливо, круглий (пор. качан).
КОШУЛЯ – сорочка; народжений у сорочці.
КОЩЕЙ – 1) худий, виснажений чоловік; від слов’янського кость – кістка або кощ, кощей – раб, прислужник; як вказує Г. Дяченко, «поруч з сідлальниками, конюхами, що сідлали коней, в Київському літописі згадуються й кощеї, які, очевидно, служили при рухомих обозах»; 2) можливе припущення, що це ім’я походить від старослов’янського кощюна – язичницька дума, пісня; пізніше християнізоване переосмислення слова кощунствовати (виконувати кощуни) – оскверняти християнську церкву (І. Срезнєвський, Б. Рибаков); 3) ім’я казкового персонажа, що уособлює потойбічне царство, ніч, зиму, холод; Кощей з давньоруських казок пов’язаний із міфом про смерть і воскресіння Богині Весни (Василиси Премудрої), міфологема близька до Білосніжки у північних народів та Кори-Персефони у греків.
КРАЙМИР – край світу; сербське.
КРАЙНАН – від край, країна; легендарний князь сербів, який привів плем’я в Іллірик.
КРАЙСЛАВ – край слави; сербське.
КРАК, КРЕК, КРЕХ – можливо, віщий птах крук. Легендарний полянський князь Крак (Кракус) – засновник міста Кракова. Дата його народження, смерті й роки правління не відомі. Мав двох синів Крака ІІ і Лєха ІІ та дочку Ванду. Його сини вбили страшного вавельського дракона, aле Лєх через заздрощі вбив свого брата. Інші варіанти легенди стверджують, що Крак сам убив зловісного дракона з печери біля гори Вавель. Нині в цій печері встановлений пам’ятник дракону, з пащі якого час від часу вириваються язики полум’я на радість туристам.
КРАЛЬ, КРАЛЕК, КРАЛЕН, КРАЛИК, КРАЛИЧ – від король, королевич; поширені в західних та південних слов’ян: сербів, хорватів, чехів, поляків; рідше – на Русі.
КРАС, КРАСЕН, КРАСУН, КРАСОТА – красивий, вродливий.
КРАСНОБАЙ – від красно баяти; гарний оповідач.
КРАСНОМИР, КРАСИМИР – красний (приємний) людям (миру) або прекрасний світ.
КРАСНОСЛАВ – красою славний.
КРАСНОЯР – від красивий і ярий.
КРАТ – від церковнослов’янського міра, мірка; переносно – добрий час; ім’я козака Крат Андрущенко із сотні Маркова Баженкова, згодом перейшло в прізвище, наприклад, Іван Крат (сотня Корчовська) – Реєстр Війська Запорізького 1649 р.
КРАЧУН – див. Корочун.
КРАЯН – земляк.
КРАЯТА – земляк; ім’я богемського князя.
КРЕМЕНЬ – кремінь; в значенні міцний.
КРЕС – народжений у місяці вогню (червень, сонцекрес); пор. кресати, кресало, викрешувати вогонь тертям дерева (живий вогонь); за Г. Дяченком, свято Купайла називається кресини.
КРЕСЕНЬ – те саме, що Крес.
КРЕСТНИЙ – в деяких районах Росії (Смоленщина, Середній Урал) збереглося уявлення про Крестного як нечистого духа, що живе на перехресті доріг, або невдоволеного покійника, що помер не своєю смертю; значення імені пов’язують не тільки із формою хреста (перехрестя, дерев’яні хрести, що ставилися на роздоріжжях), але й із поняттям хрещений батько, що може носити на собі відбиток давнього негативу по відношенню до чужої релігії, в яку насильно навертали. Існує вислів «крестной попутал», який пізніше перероблено християнами на «чорт попутал». У сучасних рідновірів приказка «Христос поплутав». Див. ще Хресний.
КРЕСЬКО – від кресати, кресало, викрешувати вогонь; ім’я козака Кресько Цукоренко в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
КРЕЧУН – див. Корочун.
КРИВ, КРИВЕ – жрець, засновник племені кривичів (білорусів); кастові імена 21 покоління литовських жерців Криве Кривейте (Учитель Учителів), які зберігали вічний вогонь Знич (земний вогонь) у храмі Ромува (м. Вільно).
КРИВЕСЛАВ – від кривич і слава.
КРИВИЧ – людина з племені кривичів (східнослов’янські або литовські племена, що жили у верхів’ях Західної Двіни, Дніпра і Волги; предки білорусів).
КРИВОРІГ – кривий ріг; ріг – символ добробуту, ритуальний посуд; історичне ім’я князя з роду Білоярів, який розбив греків в м. Сурож (згадується у ВК, дощ. 4-В).
КРИКУН – крикливий.
КРИЛАЧ – крилатий.
КРИЦЯ – сталь; залізний, загартований (у значенні міцний, дужий, витривалий).
КРИШЕНЬ – один з Богів Кола Сварожого, згадується у ВК (дощ. 11-Б); ім’я надавалося народженим у місяці Кришні (вірогідно, зимовий період, найближче виведення слова від крига, крижень або від криж – Сварга, символ Сварога).
КРІПИШ, КРІПЧУН – міцний, кріпкий.
КРОК – чеське; за легендою, князь Крок мав трьох дочок: Казі, Тету, Лібуше, кожна з яких мала свій замок – Казін, Тетин і Лібушин (див. жін. Лібуша).
КРУГЛЕЦЬ – кулястий, повний, товстий.
КРУТ – крутий, грізний; історичне ім’я князя бодричів згадується в ХІ ст.
КУВАЧ – коваль.
КУДЕНЯ – від кудесник.
КУДЕС, КУДЕСНИК – чаклун, волхв; в давні часи було руським ім’ям, що позначало насамперед професійну діяльність; згодом перейшло в прізвище, Кудесников згадується в Каргополі в 1525 р. (А. Баженова).
КУДЕЯР, КУДІЯР – кудесник Ярила (за В. Казаковим); документальне ім’я боярського сина Кудеяра Тишенкова, який закликав кримського хана Давлет-Гирея спустошити Москву в 1571 p.; у російських казках та народних піснях Кудеяр зображувався як розбійник і душогуб, який потім нібито розкаявся і став християнином.
КУДЛАЙ – кудлатий, патлатий.
КУЄВДА – 1) від куйовдити; кудлатий, розкуйовджений; з кошлатим волоссям; 2) від куйовдитися – робити що-небудь дуже повільно; повільний (ЕСУМ).
КУЙ – 1) наказовий спосіб від кувати; 2) те саме, що й Кий; згадується в Іпатіївському літописі в рік 1259; в 1399 р. – Куй, король Дубровицький у Сербії.
КУЙБІДА – дослівно той, що скував біду.
КУНЕЦЬ – чол. рід від куниця; ім’я козака Кунець Сенюкович є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
КУПАВОН – збуджений, пристрасний.
КУПАЛБОГ – те саме, що Купайло; за ВК (дощ. 38-А), Купалбог «до Митнищ правитиме всяким омовінням».
КУПАЛДІЙ – від Купайла; історична особа – руський полковник об’єднаного русько-литовського війська князів Венцеслава Світольдовича і Гедиміна, Купалдій воював із христоносцями і татарами на початку ХІV ст. («Історія Русів»).
КУПАЙЛО – Бог літнього сонцевороту (сонцестояння), покровитель шлюбу, кохання, продовження роду; походить від купа – поєднання статей, вступ у шлюб; купайлицею також називається ритуальне вогнище цього свята, де священну роль виконують вогонь і вода як засоби очищення (пор. також купатися). На думку археологів, у лісостеповій зоні України Купайла (Собутку) святкували вже три тисячі років тому. На честь цього свята поляки назвали священну гору Собутка (Слєнжа). Цікаво, що у росіян нема пісень з іменем Купайло і багатьох обрядів, які збереглися в інших слов’ян (за І. Сахаровим). На півночі Росії є тільки християнізована Аграфена Купальниця.
КУПЛЕНИК – куплений; той, над яким здійснили обряд «продажу»; див. опис обряду: чол. ім’я Продан, жін. – Кума та ін.
КУРИЛО – від курити, курява; народжений під час бурі (куряви), сильного вітру. Як ім’я відоме в Київській Русі та залишилося досить поширеним і за часів Козаччини в Україні – часто згадується в Реєстрі Війська Запорізького, ХVІІ ст.: Курило Луценко (сотня Олив’ятинська), Курило Ярошенко (сотня Шубцева), Курило Кондратів та Курило Змирний (сотня Стародубова), Курило Малазенко (сотня Савина) та ін.
КУЦЕНЬ – 1) куций, малий; найкоротший день; 2) народжений в період Куценя (від осіннього рівнодення до зимового сонцестояння), який ще має народну назву Корочун.
КУЦ, КУЦИК, КУЦЬ – 1) куций; те саме, що й Куцень; 2) чортик; козацькі імена Куць Тищенко, Куцик Черепненко (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
КУЧКО – від куча; ім’я боярина, який мав хутір Кучкове на місці сучасного Кремля, його вбив Ю. Довгорукий в 1147 р. З цього починається історія Москви.
КУЧМА – висока кошлата шапка; дослівно: кудлатий, патлатий.
КУШПЕТ – від кушпела, кушпетити – здіймати пил, куряву.
