В
ВАВДИШ, ВАВУЛА – краснобай, покровитель скоморохів; імена новгородців згадуються в 1137 р.
ВАВРИК – чеське ім’я, дослівно той, хто наслідує бій перепела (у середньовіччі існували перепелині бої як вид розваг заможної знаті, так само як соколине полювання); варіанти імені Вавра, Ваврата, Ваврикон, Вавринець згадуються в 1080, 1088, 1208 рр. у Богемії та Моравії; Вавринець із Бржезови – чеський поет, хроніст, автор Гуситської хроніки латинською мовою (1370–1437); у 1574 р. – згадується Баврик – киянин (див. ще Бова). Ян Вавер – подвижник лужицько-сербської культури 1672 р.
ВАДИМ – скорочене від Вадимир; історична особа Вадим Хоробрий підняв повстання в Новгороді проти Рюрика і його дружини, але повстання зазнало поразки, ватажка стратили (ПВЛ, 864 рік).
ВАДИМИР – той, хто веде мир (людей), провідник громади.
ВАДИСЛАВ – той, хто приваблює славу; водить славу.
ВАДКО – скорочене від Вадимир.
ВАЖИН – поважний.
ВАКЛАВ – добрий промовець; король Чехії, 930 р.
ВАКО, ВАКОЛ, ВАКЛАВ – від санскритського vac – голос, промова; в Рігведі є Богиня красномовства Вач; імена Вак, Вакей відомі в Моравії, Богемії.
ВАКУЛА – старослов’янське Вукол (Воуколъ) складається з двох частин: бик і коло – дослівно доглядаю, випасаю, культивую корів, рогату худобу (ЕСУМ); козацьке ім’я Вакула Маценко (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.); поширене українське ім’я вживане ще в ХІХ ст., зокрема в творах М. Гоголя.
ВАЛИБУК – від валити бук; велетень зі словацької казки, близький до нашого Вернидуба.
ВАЛИГОРА – від валити гору; казковий богатир у слов’ян.
ВАЛЛУК – від валити з лука; князь племені вінідів, які в 663 р. врятували й прийняли до себе частину болгар (Свод древнейших…).
ВАНДАЛ – з племені вандалів; з кінця Х ст. серед європейських істориків були спроби асоціювати вандалів із поляками, пізніше – з русами. В 990 р. Герхард з Авгсбурга назвав польського князя Мешка I – dux Wandalorum. Хроніст XI ст. Адам Бременський уточнив, що за давніх часів вандалами називали всіх слов’ян. Історичні особи на ім’я Вандал згадуються в різних середньовічних хроніках. Густинський літопис (с. 13) подає дві версії походження імені: чи то від назви ріки Вісли (друга назва – Вандал, див. легенду про королеву Ванду), чи то від назви племені; Вандалом літопис називає Венда – хороброго вождя слов’яно-германського племені (змішаного з германцями), прадіда новгородського князя Гостомисла; Ісидор Севільський згадує короля Вандала й описує його війни проти римлян та іспанців у V ст.; В. Татіщев в «Історії російській» вандалами називав поморських слов’ян у Польщі.
ВАНДИШ – ймовірно, зменшене від Вандал.
ВАРЯЖКО – від варяг; історична особа – боярин князя Ярополка Святославича.
ВАЦЛАВ – чеське ім’я; те саме, що й давньоруське Вячеслав.
ВЕЗИМИР, ВЕЖАМИР, ВЯЖИМИР – ймовірно, ім’я вандальського (або венденського) короля, який близько 340 р. збудував на Балтійському узбережжі слов’янське місто Візмар, що стало столицею союзу слов’янських племен (Ю. Венелін з посиланнями на латинські джерела).
ВЕЙДАВУТ, ВЕЙДЕВУТ – «пруський цар»; за Густинським літописом, перший верховний пруський язичницький жрець, який жив майже 500 років, установив релігійні закони, розробив культ, велів спалити себе живцем в жертву Богам. Літописець вважає, що «і русь, тобто енети, чи слов’яни там жили. Усі ті народи, як я вище казав, у єдиний народ і єдину мову змішалися і прусами нареклися. А од них по тому пішли литва, жмудь, інфлянти, курлянди, ятвяги, печеніги, половці» (ст. 16). Вейдавут мав 12 синів, між якими розділив своє царство, серед них був Литвос, від якого й назвалася Литва. Можливо, він заснував святилище Ромова.
ВЕЛЕС – Бог таємних знань, покровитель музики й поезії; опікун домашніх тварин; зв’язковий світів Яви і Нави. Походження імені: від південнослов’янського *vels-, *vols-, що пов’язане з *volstb – власть, влада, *voldeti – володіти; існує також припущення, що в основі веле- криється значення великий, а також воля – повелитель. Велесу присвячувалися окремі храми, де на жертовнику підтримувався вічний вогонь. Культ Велеса – один з найрозвинутіших у Східній Слов’янщині, пов’язаний насамперед із господарською діяльністю наших Предків.
ВЕЛЕСИК – син Велеса; нині існує прізвище Велесик (Рівненщина).
ВЕЛЕСИЧ – син Велеса.
ВЕЛИКОСАН – 1) можливо, від косан – великий косак (козак), така форма існує й нині; 2) довговолосий; ім’я давньослов’янського князя; 3) етимологія великий сан (як подає В. Казаков) не відповідає часу побутування імені.
ВЕЛИМИР – 1) дуже мирний; 2) той, хто повеліває миром (людьми).
ВЕЛИМОЖ – дослівно великий муж; вельможа.
ВЕЛИН – можливо, від веліти або від вельми – дуже; західнослов’янське.
ВЕЛИСАР – ймовірно, великий цар; західнослов’янське.
ВЕЛИСЛАВ – вельми славний.
ВЕЛИМУДР – людина великої мудрості.
ВЕЛИЧКО – від великий, величний, величавий; син великого.
ВЕНДЕСЛАВ – дослівно уславлений венед; у ВК (дощ. 32): князь, який розбив готів і помстився за те, що вони розіп’яли князя Буса і сімдесят руських старійшин.
ВЕНЕД, ВЕНЕТ – за походженням венед (слов’янин); венеди (венети) – жителі північного берега Адріатичного моря, на північ від р. По і р. Еча; Геродот відносить їх до іллірійських племен; були підкорені римлянами; їхнім головним містом була Патавія (Густинський літопис).
ВЕНЦЕСЛАВ – уславлений вінцем (короною); історична особа – уроджений руський (український) князь Венцеслав Світольдович – герой переможних битв із христоносцями на початку ХV ст.; пізніше його назвали гетьманом руського воїнства.
ВЕРГУН, ВЕРГУНЕЦЬ – синонім до Перун; згадується у ВК (дощ. 30): «Се Бога Ондере маємо, який є інший Перунець», «Вергунець Ондере упаде на нас і зростить віна і злаки»; тотожний індійському громовержцю Індрі. Козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.). Від імені Вергун утворилися українські прізвища Вергунець, Вергуненко (там само).
ВЕРЕН – скорочена форма від вірний; «Верен був родом із Великограддя і княжив у Києві після Києвого сина Славера двадцять літ» (ВК, дощ. 36-Б).
ВЕРНИГОРА – від вернути гори; казковий богатир, що може звернути гору.
ВЕРНИДУБ – від вивертати дуба; казковий богатир, що може вивернути дуба.
ВЕРХУСЛАВ – той, хто досяг вершини слави.
ВЕРШИГОРА – буквально вершина гори; високий, великий, здоровий; або те, що й Вернигора.
ВЕСЕЛИК – веселий; журавель (породжене часовим табу на слово журавель): коли вперше прилітають журавлі, їх називають веселики, щоб позбутися журби й бути веселими; якщо назвати журавлями, то «будеш журитися».
ВЕСЕЛИН – веселий.
ВЕСЕЛУН – веселий; той, хто розвеселяє.
ВИБОР – 1) вибраний; 2) виборений; це ім’я новгородського князя ІХ ст. – сина Гостомисла, на честь якого батько заснував місто на березі моря.
ВИД, ВИТ – Бог західних слов’ян (напр., чехів, сербів), тотожний Світовиту; в дохристиянські часи його вшановували 15 червня, в цей день приносили в жертву чорного півня; відомі звичаї «показувати» Сонечку весь гарний одяг, рушники, все, що є в скрині, виносили на подвір’я, щоб Вид «видів» і примножував добро. Саме у Видів день 1168 р. християни зруйнували слов’янську святиню Світовида Аркону на острові Руян (нині Рюген належить Німеччині).
ВИЛКО – вірогідно, пов’язане з Вилами (русалками): дослівно син Вили; можливо, так називали народжених у час Русалій. Русальний тиждень за календарем наших Предків нині припадає на початок або середину травня.
ВИТОМИР – те саме, що Вітомир.
ВИТОСЛАВ – те саме, що Вітослав.
ВИХОР – одне з імен Бога Посвистача (ця форма імені вжита в «Хронографі» Л. Боболинського в ХVІІ ст.).
ВИШАН – високий; той, хто живе на горі (у вишині); західнослов’янське.
ВИШАТА – скорочене від Вишеслав; ім’я воєводи згадується в літописах під 1043 p.; у Густинському літописі Вишата Остромирич – воєвода і тисяцький Ярослава Володимировича.
ВИШЕЗОР – народжений під високими зорями.
ВИШЕНЬ – язичницьке ім’я Бога Всевишнього; згадується у ВК (дощ. 15-Б).
ВИШЕСЛАВ – 1) дослівно вищий славою; 2) той, хто славить Всевишнього; Вишеслав І – князь Хорватської династії (пом. 803 р.); документальне ім’я одного з синів князя Володимира-христителя від чехині.
ВИШНЯК – 1) скорочене від Вишень – син Вишня; 2) вишневий сад.
ВІДОГОНЬ – душа; духовний вогонь, який живе в тілесній людській оболонці (віра у Відогонь існує в Чорногорії та в сербів).
ВІРКО – південнослов’янське від жін. Віра.
ВІРОСЛАВ – 1) той, хто вірує у Богиню Славу; 2) той, хто славить віру; ім’я-новотвір.
ВІТЕНЬ – князь литовський, батько Гедиміна.
ВІТЕР – від вітер.
ВІТОМИР – привітний з людьми (миром).
ВІТОСЛАВ – дослівно славний своєю привітністю, привітний; ім’я-новотвір.
ВІЩЕСЛАВ – 1) той, кому віщують славу; 2) славний віщун.
ВЛАД – скорочене від імен на Влад-, Волод-.
ВЛАДИБОР – 1) той, хто виборює владу; 2) той, хто володіє боротьбою.
ВЛАДИЛО – від влада.
ВЛАДИСЛАВ – той, хто володіє славою; князь Владислав І (821–835) з Хорватської династії.
ВЛАДИЯР – той, хто володіє ярістю (за В. Казаковим).
ВЛАДКО – скорочене від Владислав.
ВЛАДОБОР – той, хто бореться за владу або з владою.
ВЛАДУЛ – від влада; західнослов’янське.
ВЛАДУХ – володар духу; князь венедів у VІІІ ст.
ВЛАСЛАВ – скорочене від Владислав; згадується у Краледворському рукописі.
ВЛАСТ – володар.
ВЛАСТИБОР – той, хто бореться за владу (власть) або з владою; російське ім’я.
ВЛОТКО – від волот – велетень; ім’я з берестяної грамоти.
ВОВА – міфічна істота, якою лякають дітей; подібний до Буки; пор. українське Вовка – вовк.
ВОВК – належний до касти воїнів; ім’я-оберіг; чоловік із племені лютичів (вовків); документальне ім’я воєводи князя Святослава Ігоровича; згадується у Ю. Венеліна; козацьке ім’я та прізвище (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
ВОВЧИЙ ХВІСТ – воєвода Володимира Святославовича і Святополка Ярополчича.
ВОВЧОК – маленький вовк, вовченя; ім’я з новгородської берестяної грамоти.
ВОГНЕБОГ – синонім Симаргла: «Цьому Богу Вогнику Семурглі речемо показатися і стати на Небі і так бути до блакитного світа. Наречемо його ім’ям Вогнебога і йдемо трудитися, всяк день молитви творячи» (ВК, дощ. 3-А). Вогнебог – посередник між Богами і жертводавцем, богомольцем.
ВОГНЕВІД – той, хто відає (знає і завідує) священним вогнем – священнослужитель; ім’я-новотвір.
ВОГНЕДАР – той, хто дарує вогонь; ім’я-новотвір.
ВОГНЕМИР – вогонь для миру (людей); вогонь, який горить на громадському жертовнику під час язичницької Богослужби; ім’я-новотвір.
ВОГНЕСЛАВ – той, хто славить вогонь.
ВОГНИК – зменшено-пестливе від імен на Вогне-.
ВОДАН – слов’янський Бог води і моря, якому поклонялися мешканці міста Воліна. Як зазначав Ю. Венелін, Водан не тотожний скандинавському Одіну.
ВОДЯНИК – чоловічий дух води; уявляли його у вигляді Царя Річного в короні й з тризубом, як грецький Посейдон, римський Нептун. Йому приносять жертви рибалки (першу пійману рибину), пасічники (перший мед), мірошники (перше борошно з нового врожаю) тощо, щоб був добрий промисел.
ВОЄГОСТЬ – військовий гість; гостинний воїн.
ВОЇМИР – воїн світу.
ВОЇН – боєць; давньоруське ім’я.
ВОЙБОР – старослов’янське войовничий.
ВОЙГНІВ – воїн гнівний, запальний.
ВОЙКИНА – отрок, молодший дружинник.
ВОЙКО, ВОЙТКО – 1) зменшене від імен на Вой-; 2) міський голова або сільський староста; козацькі імена Войтко Лях (сотня Куришкова) і Войтко Стасенко (сотня Іржищівська) є в Реєстрі Війська Запорізького, ХVІІ ст.
ВОЙНА – війна; козацьке ім’я Война Тирченко з полку Корсунського (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
ВОЙНИМИР – той, хто воює за мир; історичне ім’я Карантанського князя Войнимира, який спільно з германцями зруйнував столицю Аварського каганату, внаслідок чого в 803 р. Аварська держава припинила своє існування.
ВОЙНІГ – войовничий.
ВОЙНОМИР – той, хто воює за мир; хорутанський князь Войномир І з Хорватської династії в Паннонії (791–810) згадується в 796 р. (Свод древнейших…).
ВОЙНЯТА – син воїна; або зменшене від Воїн.
ВОЙСВІТ – світлий воїн, воїн світла.
ВОЙСИЛ, ВОЇСИЛ – воїн сильний.
ВОЙСЛАВ – уславлений воїн.
ВОЙТЕХ – міський голова; згадується в 997 році.
ВОЙТИША – зменшене від Войтех.
ВОЙЦА(-Я) – войовничий; ім’я з берестяної грамоти.
ВОЙЦЕХ, ВОЙШЕК – те саме, що й чеське Войтех.
ВОЛЕГ – від воля; див. також Олег.
ВОЛЕЛЮБ – той, хто любить волю; ім’я-новотвір.
ВОЛЕМИР – 1) вільний і мирний; 2) воля для людей (миру); 3) той, хто прагне миру; ім’я-новотвір.
ВОЛЕСЛАВ – той, хто славить волю.
ВОЛЕТВОР – той, хто є творцем (здобувачем) волі; ім’я-новотвір.
ВОЛОБУЙ – той, хто воює за волю; від воля і боєць.
ВОЛОДАР – 1) власник; 2) той, кому подарована влада; ім’я ватажка, який в 1000 p. боровся проти силоміць впровадженого християнства.
ВОЛОДИМИР – 1) той, хто володіє людьми (миром, громадою); 2) думка сучасних мовознавців про те, що це ім’я нібито є запозиченням з готського Вольдемар (знаменитий владою), видається непереконливою; 3) на думку С. Наливайка, друга частина слов’янських імен на -мир походить від індоіранського mitra (мир, світ); отже Володимир – слов’янське ім’я (форми імені: Владимир, Ладимир – від влада над миром або ладувати мир). Ім’я Волхва Рідної Віри – професора Володимира Шаяна, який відновив Віру Предків (книга «Віра Предків Наших»).
ВОЛОДИСЛАВ – див. Владислав.
ВОЛОС – див. Велес.
ВОЛОТ – велетень, богатир; є легенда про перших людей-велетів, які населяли слов’янську землю. Вони поховані в курганах, що називаються волотками; синонім до волот – могут, могута; пор. також чол. Могута, жін. Волотка.
ВОЛУЙ – крикун (від волати).
ВОЛХВ – 1) із санскритського volva – світлий, блискучий; литовське volho – той, що палає; наділений чарівною силою (волхв); жрець; провісник; 2) старослов’янське влъхвъ – маг, ворожбит, лікар, знахар; 3) язичницький священик. Див. також жіноче Волхва; від професійної назви утворилося власне ім’я і прізвище (Реєстр Війська Запорізького, 1649 р. згадує козака Ситницької сотні Гриня Волхового); Волх Всеславич – герой українського епосу.
ВОЛХОВЕЦЬ – молодий волхв або син волхва.
ВОЛЬГА – 1) скорочене від Вольгост; 2) одна з версій – тотожне з Олегом (пор. Ольгост, Волег); 3) похідне від ольха, вільха (див. також Олех, Олешко).
ВОЛЬГОСТ – дослівно воліти гостей; бути прихильним до гостей.
ВОЛЯ – скорочене від імен на Воле-.
ВОРОБЕЙ – горобець; ім’я новгородського посадника, який намовляв людей охриститися.
ВОРОЖБИТ – знавець язичницької магії, чаклун; історичне ім’я – сотник Війська Запорізького, страчений католиками 1638 р. (його прибили цвяхами до дощок, облитих смолою, і спалили на повільному вогні – «Історія Русів»); козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.); від нього утворені українські прізвища Ворожбитко, Ворожбитенко.
ВОРОНІГ(Ж) – чорний, чорнявий; від ворон.
ВОРОНКО – скорочене від Вороніг.
ВОРОПАЙ – 1) від давньоруського вороп – напад; епітет молодого у весільному обряді (парубок, який за давнім язичницьким обрядом викрадає дівчину); 2) весільний коровай.
ВОРОТИСЛАВ – той, хто повернув славу; ім’я згадується в 945 p.
ВОЯТА, ВОЯЧЕК – скорочене від імен на Вой-.
ВПАРУНА – можливо, те саме, що Перун (ВК, дощ. З1): «Слава Впаруні, Богу нашому, який нас охороняє і здоров’я дає!»
ВСЕБОР – той, хто все поборює; історична особа – гетьман князя польського Болеслава, воєвода Краківський.
ВСЕВИД – той, хто все бачить, передбачливий.
ВСЕВІД – той, хто все відає, все знає, передбачливий.
ВСЕВОЛОД – 1) володар села (від давньоруського весь – село); 2) власник всього (володар).
ВСЕМИЛ – всім милий.
ВСЕМИР – 1) той, хто всіх мирить; 2) той, хто живе для всіх людей (миру).
ВСЕСЛАВ – 1) той, хто прославив село (старослов’янське весь – село); 2) всім славний; ім’я князя Всеслава Полоцького, якого в народі називали віщим, бо він був народжений матір’ю від волхвування.
ВСЕТВОР – дослівно все вміє творити; здалий, умілець; слов’янське ім’я.
ВТОРАК – другий син у сім’ї.
В’ЯТКО – легендарне ім’я одного з братів-ляхів (Радим і В’ятко); обидва стали прабатьками племені радимичів і в’ятичів.
ВЯЧЕСЛАВ – 1) славніший (від вяче – більше); 2) старший у славі (від вятше – старіше); 3) варіант імені – Вящеслав, словацьке і чеське – Вацлав; пор. також Венцеслав.
В’ЯЧЕСЛАВ – українське від давньоруського Вячеслав.
ВЯЧКО, В’ЯЧКО – скорочене від Вячеслав; діал. закарпатське в’ячати – плакати, скиглити (ЕСУМ).
Г
ГАЛАН – 1) українське півень (символ сонця); 2) південнослов’янське гал – чорний; 3) старослов’янське гал – кулястий.
ГАЛАЙКО – крикун, галасливий.
ГАЛАТА – можливо, від гал – круглий, кулястий.
ГАЛАШ – 1) від гал – круглий; 2) можливо, від галас – крик, шум.
ГАЛИК – від гал – круглий, кулястий; ім’я козака Галик Щербиненко в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
ГАЛКО – похідне від галка – назва птаха в значенні чорний.
ГАЛЮТА – 1) те саме, що й Галко; 2) можливо, похідне від гал – круглий, кулястий.
ГАМАЮН – 1) балакучий; 2) ім’я казкової птиці-віщунки (пор. українське гомін – тихий звук; гомоніти – вести тиху розмову).
ГАРАЗД – від українського гаразд – добре; в значенні здібний, ладний, кмітливий; див. ще Горазд.
ГАТАЛ – від гатити (битися); сарматський цар Гатал згадується у Полібія в 179 р. як правитель Північного Причорномор’я; оскільки не існує археологічних пам’яток, які б свідчили про присутність сарматів у цей час в Причорномор’ї, то припускають, що під сарматами візантійці зазвичай мали на увазі слов’ян.
ГАТИЛО – 1) довбня для трамбування гаток, гребель (Іван Білик); 2) той, хто воює, добре б’ється, пор. українське гатити – гамселити, бити. Версія українського письменника Івана Білика: Гатило – слов’янське ім’я полководця Аттіли, V ст. («Меч Арея»).
ГЕЛОН – відтопонімне ім’я: мешканець Гелону, скіф, один із синів слов’янського Геракла і Змієногої Богині, дочки Борисфена-Дніпра. У ВК: «відродити маємо Рускень нашу з Голуном і трьомастами городів і сіл» (дощ. 36-А); Гелон згадує Геродот як дерев’яне місто слов’янського племені будинів, розташоване на північному сході від гирла Дунаю; відоме археологам городище Гелон на Полтавщині (Україна) дійсно розташоване в північно-східному напрямку від гирла Дунаю.
ГЕНЕТ – стародавня назва венетів (венедів); представник племені венетів.
ГЕННІЛЬ – Бог-покровитель пастухів у балтійських слов’ян: від гнати – погонщик череди, отари. Його символом був кий з навершям у вигляді руки, що тримає кільце. Його носив з хати в хату пастух, який промовляв: «Бди, Генніль, бди!», тобто пильнуй, доглядай. Після цього починався загальний бенкет, усі були переконані, що їхня худоба перебуває під охороною Бога-захисника тварин і пастухів. Свято Генніля у слов’ян припадало на середину травня, супроводжувалося спеціальними пастушими піснями. Див. ще Гонидло, Гонигліс.
ГЕРАКЛ – ймовірно, від слов’янського Ґерлак – лоша, ягня, свійська тварина (пор. міф про табун коней Геракла); ім’я скіфського героя, родоначальника скіфських племен, якого греки включили до свого пантеону; на деяких грецьких кам’яних пам’ятниках він називається «Гереклес Склавенс» (Геракл Слов’янський). Дослідники припускають, що Геракл тотожний Таргітаю. Докладніше легенду про нього див. в жіночих іменах: Змієнога Богиня.
ГЕРОВИТ – див. Яровит.
ГІЛІМЕР – за Густинським літописом (с. 13), цар слов’янського племені (вандалів), яке осіло в Африці в 429–438 р. Їх із цих земель вигнав Велізарій (воєвода імператора Юстиніана).
ГЛАДИШ – яйце; в значенні круглий, гладкий.
ГЛАДУН – те саме, що й Гладиш.
ГЛАЗКО – негативне значення: той, хто здатний зурочити (зглазити); в позитивному значенні вживали слово око.
ГЛАС ОРІЇВ – згадується у ВК як ще одна форма імені Отця Ора: «І наказав отець Глас Оріїв трьом синам своїм поділитися на три роди і йти на південь і на захід сонця. А то були Кий, Щек і Хорив» (дощ. 31).
ГЛІБ – 1) слов’янське не з’ясоване: можлива етимологія від хліб; пор. ще глина, глевкий; 2) сучасні лінгвісти вважають ім’я Гліб раннім запозиченням зі скандинавської (від Готліб), що видається не досить переконливим (у скандинавів гот – Бог, лефр – нащадок, дослівно нащадок Бога). Це ім’я серед слов’ян настільки давно вживається (згадується в писемних джерелах вже з V ст.), що нема підстав вважати його християнським.
ГЛОБА – 1) клин, зігнуте дерево; 2) глобити – гнути, ламати, завдавати болю.
ГЛУЗД – розум, свідомість.
ГЛУШАТА – 1) глухий, тихий; 2) той, хто заглушує своїм голосом, перекрикує.
ГЛУШКО – зменшене від Глушата.
ГЛЯД – скорочене від Глядота.
ГЛЯДІЙ – скорочене від Глядота.
ГЛЯДКО – скорочене від Глядота.
ГЛЯДОТА – 1) від глядіти – дивитися; 2) від глядило – дзеркало; 3) від глядіти – доглядати.
ГНІВАШ – гнівливий (венедське ім’я); запальний, пор. гніт, огниво.
ГНІЗДИЛО – багатодітний (пор. Всеволод Велике Гніздо).
ГНУР – не з’ясоване; ім’я скіфа, батька Анахарсиса.
ГОВСЕНЬ – див. Овсень.
ГОДИМИР – 1) народжений в мирну годину (година загалом означає добрий час); 2) угодний людям.
ГОДИСЛАВ – 1) народжений у славну годину; 2) той, хто догодив Богині Славі.
ГОДОВИК – народжений на Новоліття (Новий рік).
ГОДОСЛАВ – те саме, що й Годислав; історичне ім’я князя бодричів (початок ІХ ст.).
ГОДОТА – повільний.
ГОДУН – 1) годувальник; 2) горщик для їжі.
ГОЄМИСЛ – 1) від гойний – сильний, дужий і мислити, думати; 2) дослівно той, хто зцілює думками (від гоїти – лікувати, зцілювати).
ГОЖИЙ – гарний, вродливий, приємний.
ГОЖІЙ – те саме, що Гожий.
ГОЙ, ГОЙКО, ГОЙНИК, ГОЙЯН – чоловіча сила; гуцульське гойний – сильний, плідний; вигук гой, єси! – привітання до Богів, духовних сил; імена князів, дружинників з коренем гой- відомі у сербів, болгар, чехів, русів.
ГОЙМИР – гойний мир; згадується в Моравії 850 р.; у сербів («Дечанські хривосулі» у виданні Милоєвича).
