Л
ЛАБУДА, ЛАБУДІЦА – сербські; див. Лабуня.
ЛАБУНЯ – від лабуня, лапуня; пестливе ім’я.
ЛАГОДА – та, що залагоджує різні справи, ладує, дає спокій і лад.
ЛАГУТА – від лагомина – солодощі, ласощі (див. Б. Грінченко: «всякі лагоминки – сливи вагові, родзинки, фиги та маслини»).
ЛАДА – Богиня материнства, старша Рожаниця, мати двох першопочатків життя Лелі (Води, жіночості) й Полеля (Вогню, мужності) – опікунка гармонії, ладу у Всесвіті. Чоловіча пара Лади – Ладо (Дід Ладо) – згадується у ВК як Бог, що відкрив людям через хороброго мужа Квасура секрет приготування священного напою сури, який русичі п’ють на славу Божу (ВК, дощ. 22). За легендами, у Києві стояв храм Богині Лади, де була її статуя, прикрашена коштовностями, її одяг гаптований золотими нитками. На голові Лади був завжди свіжий трояндовий вінок, а за руку вона тримала Божественне дитя – свого крилатого сина Леля. Його крила – символ невловимої любові. З долонь Леля сиплються іскорки – символ пристрасного вогню («Словарь славянской мифологии»). Тотожна грецькій Богині Лето, матері Аполлона та Артеміди. Словенці встановлювали камені на честь Богині Лади з написами імен молодих, що беруть шлюб, та побажаннями щастя, наприклад: «Ладі, за обітницею, спорудила мати Виндонія для щастя Сабиніана і Юлії Бабіли» (за Ю. Венеліним).
ЛАДАНА, ЛАДАРИЦА – зменшено-пестливі від Лада.
ЛАДИМИРА, ЛАДИМИРКА – див. Ладомира.
ЛАДИСЛАВА, ЛАДОСЛАВА – та, що прославляє Богиню Ладу.
ЛАДОГА – вірогідно, перекручене Лагода; від Ладо, Лада.
ЛАДОМИРА – від Лада і мир.
ЛАЛА, ЛАЛКА, ЛАЛО, ЛАЛЬО – від Леля; свято 22 квітня.
ЛАНКА – скорочене від ІЛОНА, ІЛОНКА.
ЛАОДІКА – ім’я слов’янської дівчини, яка несла загорнуті в солому священні дари до храму Артеміди. Можливо, перекручене Геродотом на грецький лад слов’янське Лагодіка (від лагода) або Ладоока (від народного «Око Лада» – купальське Сонце). Докладніше про цей історичний факт див. Гіпероха.
ЛАСТА, ЛАСТОВИЦЯ – ластівка.
ЛЕБІДЬ – лебідка (жін. рід від лебідь) – в Київській Русі слово лебідь вживали і в жіночому роді, пор. лебідь біла. Ім’я княжни, легендарної сестри Кия, Щека і Хорива, засновників Києва, відоме у формі Либідь; однойменна назва річки.
ЛЕДА – мати Леля і Полеля (за польським істориком М. Стрийковським), тотожна з Ладою.
ЛЕЛА, ЛЕЛІЯ, ЛЕЛІЦА – пестливі від Леля.
ЛЕЛЯ – Богиня дівочої любові, молодша Рожаниця, донька Богині Лади; таким іменем називали дівчаток, які народилися навесні (22 квітня – свято Лелі, Лельник).
ЛЕПА, ЛЄПА, ЛІПКА – див. Ліпа.
ЛЕПЕСТИНА – український народний варіант від церковного Єпистима; ймовірно, народ розумів це ім’я як квіткова пелюстка; скорочене – Пестина (мовби від пестити).
ЛЕСЛАВА – улеслива; див. чол. Леслав.
ЛЕСЯ – зменшено-пестливе від Леслава (а не Лариса чи Олександра).
ЛЕТЕНИЦЯ – Блискавиця, жінка Бога Перуна (Перуниця); її день 22 липня; мотиви називання – народження на Перуновому тижні. Варіант імені Літавиця.
ЛИБІДЬ – 1) первісно від либкий – грузький, болотистий; з праслов’янського *lyb – вода; 2) як варіант, либитись – посміхатися без видимої причини через переповнення щастям; ім’я легендарної княжни київської, див. ще Лебідь.
ЛИКА, ЛИКОСАВА, ЛИКОСЛАВА – лицем славна; сербські.
ЛИЛЯНА – квітка лілеї.
ЛИПА, ЛИПКА – від назви дерева липа; народжена в липні.
ЛІБУША – див. Любуша.
ЛІЛЕЯ, ЛІЛІЯ, ЛІЛЯ – квітка лілія.
ЛІЛІЯНА – від старослов’янської леліяти – ніжити, пестити, викохувати, плекати.
ЛІПА, ЛІПАВА, ЛЕПОЙКА – зі старослов’янської – красива; пор. ліпше – краще.
ЛІПОМИРА, ЛІПОМИРКА – ліпша для миру; чудова для людей (миру).
ЛІПОСАВА, ЛІПОСЛАВА – ліпша слава; чудова слава.
ЛІСАВА – лісова; пор. сербські Єлісава, Єлісавка.
ЛІТАВИЦЯ – казкова жіноча істота, що спокушає молодих чоловіків, уявляється як вогненна літаюча змія, що перетворюється на жінку-красуню (пор. з чоловічим аналогом Літавцем, Перелесником, що спокушає жінок).
ЛІТИНКА, ЛІТИЦЯ, ЛІТОНА – від чеських Летинка, Летица, Летона.
ЛІТО – Богиня літа; мотиви називання – час народження. Уявляється як молода жінка в зелених, завитих червоними квітами шатах, з дарунками (плодами, овочами) в руках.
ЛІТОДАНА, ЛІТОДАНКА – влітку дана; народжена влітку.
ЛІТОСАВА, ЛІТОСЛАВА – літом славна.
ЛОЗА – лоза; в Болгарії так називають народжених на Вербицю.
ЛОЗАНА, ЛОЗЕНА, ЛОЗЕНКА, ЛОЗИЦЯ – від виноградна лоза; священний напій; болгарські, сербські.
ЛОЗКА, ЛОЗНА – зменшене від лоза; болгарське жіноче ім’я.
ЛОКА – ім’я волхвині, ворожбитки; згадується у 1136 р. у південних слов’ян.
ЛОЛА –1) вірогідно, одна з форм імені Леля; 2) в значенні дитя, лялька. Відоме пряслице з Дунайської Болгарії з написом: «Лолин пряслень».
ЛУГАВКА, ЛУГВИЦЯ, ЛУГИЦЯ – лугова.
ЛУНА – старослов’янське відблиск, промінь, світло (пор. луна – відгомін, відголосок: «пішла луна гаєм»); замінили слов’янське слово Місяць індоєвропейським *louksna через віру в магічні властивості Місяця як жіночої Богині чарів і через заборону (табу) використовувати без потреби первісну форму імені Богині. За Г. Дяченком, у давніх слов’ян Луна називалася Царицею Небесною, що також є замінником власного імені, вона була покровителькою жіноцтва (пор. зв’язок жіночого організму з місячними циклами).
ЛУЧЕЗАРА – промінь зорі; болгарське.
ЛЮБА – скорочене від Любов, Любава.
ЛЮБАВА – любима, кохана; в українському язичництві Любава – одна із назв сузір’я Тільця, яке має найбільше народних назв; народжена в період з 14 травня по 21 червня.
ЛЮБЕНА – те саме, що Любава, болгарське.
ЛЮБИВОЙКА – та, що любить воювати.
ЛЮБИНКА – скорочене від імен на Люб-.
ЛЮБИСЛАВА – див. чол. Любислав.
ЛЮБИСТИЦЯ – ім’я одної з русалок; від рослини любисток (за творами Ю. Миролюбова).
ЛЮБКА, ЛЮБИМА – кохана, те саме, що Любава, болгарське.
ЛЮБОВ – 1) любов; походить з індоєвропейського *leubh – любити, кохати, бажати; як ім’я почало вживатися ще в давньослов’янські часи; 2) на думку офіційного мовознавства, ім’я Любов є калькою грецького імені Агапія, що видається непереконливим (див. ЕСУМ, том ІІІ, ст. 321); запереченням цього є велика кількість слов’янських імен з коренем Люб-, що засвідчує цей іменослов; ці імена аж ніяк не могли бути кальками ні з грецької, ні з латини; 3) християнські проповідники, створюючи міфи про «святих» Віру, Надію та Любов, переклали латинське Харіта нашим іменем Любов, що тим більше виглядає як шите білими нитками.
ЛЮБОГНІВА – первісне значення, ймовірно, від любов і огниво – в значенні запальна, палка, гаряча, пристрасна в любощах (коханні); менш вірогідно – від любить гніватися.
ЛЮБОДРАГА – від люба й дорога.
ЛЮБОЗАРА – люба зоря; болгарське.
ЛЮБОМИЛА – від люба й мила.
ЛЮБОМИРА – та, що любить мир (людей).
ЛЮБОМУДРА – та, що любить мудрість.
ЛЮБОНІГА – від люба й ніжна.
ЛЮБОРАДА – дослівно любощам рада.
ЛЮБОСЛАВА – та, що любить славу.
ЛЮБУША – від люба (чеське Лібуша); ім’я чеської княжни VIІІ ст., яка заснувала місто і чинила правосуддя над його мешканцями («Лібушин суд»); вважалася віщункою (Kralodworsky rukopis, «Русалка Дністрова»). За чеською легендою – дочка короля Крока; її сестри – Казі і Тета.
ЛЮДМИЛА – слов’янське людям мила; Людмила Чешка – покровителька чехів (її день 16 вересня, ймовірно, дата християнізована).
ЛЮДОМИЛА – те саме, що й Людмила.
ЛЮДОСЛАВА – уславлена людьми.
ЛЮЛЯКА – йморівно, те саме, що й Леля, Ляля; ім’я, вживане в Болгарії.
ЛЮТИЦЯ – жінка з племені лютичів.
ЛЮТОМИРА, ЛЮТОМИРКА – жінка з племені лютичів.
ЛЬОЛЯ – в дитячій мові – дитяча сорочечка; переносно: народжена в сорочці (щаслива).
ЛЯЛЯ – 1) одна з форм імені Леля; 2) лялечка, маленька дитинка; 3) ім’я дівчини, навколо якої водять весняний хоровод, танцюють і співають, а вона обдаровує подруг молоком, маслом, сиром, вінками. Обряд називається Лельником, Ляльником і відбувається 22 квітня, напередодні свята Ярила.
М
МАВКА – жіночий дух рослинності, пов’язаний зі світом Нави, тобто померлих (пор. навка, нявка); в Карпатах вірять, що це душа померлої дівчини; мавки є польові, лісові, гірські; вони близькі до русалок. Леся Українка показала в образі Мавки одвічне прагнення народу до духовної краси, гармонії Всесвіту (людини і природи). Мавок вшановують в Русальний тиждень (за астрономічним календарем – середина травня).
МАГУРА – одне з імен Матері-Слави: «се бо Магура співає пісню свою, і кличе до січі» (ВК, дощ. 6-Г); її уявляють у вигляді прекрасної крилатої діви у військових обладунках, яка співає закличну пісню, вселяючи воїнам віру в перемогу над ворогом. Якщо вояк падає, вражений ворожою зброєю, Магура торкається до нього своїм крилом, цілує в охололі вуста і дає випити води Живої із золотого кубка. Тоді душа убитого воїна відправляється до Лук Сварожих, щоб отримати нове тіло, і тут він вічно пам’ятатиме останній поцілунок Магури.
МАЗИРЯ – ласунка, солодкоїжка.
МАЇНА – дослівно народжена в травні; див. також Майя.
МАЙЯ – від слов’янського маяти – коливатися, розвіватися, хитатися; народжена на початку травня, коли Богиня Майя «замаює» дерева першими зеленими листочками, які хитаються під подихом весняного вітру (асоціюється з гілками верби, берези, що є жіночими символами).
МАЛИНКА – малинка, ягідка; болгарське.
МАЛКА, МАЛУША – 1) слов’янське маленька, крихітка; 2) ім’я матері Володимира-христителя, яка за непевними джерелами, нібито була наложницею князя Святослава. В цій історичній події можна було б простежити аналогію з біблійною Естерою (Есфірою), яку юдеї «підсунули» цареві, щоб налаштувати його проти власного народу. Але в Київській Русі ця диверсія вдалася тільки з сином князя. Слова Рогнеди «не хочу роззути робичича» означали, вірогідно, рабинича, адже, за деякими гіпотезами, Малуша була дочкою рабина; родичі матері (Добриня – рідний брат Малуші), очевидно, й розіграли біблійний сценарій; 3) у ПВЛ слово рабинич замінили на Володимир (це вже пізніша редакція, коли літописець не вважав за потрібне передавати цей епізод дослівно, щоб не принизити князя-христителя); тут Малуша – ключниця княгині Ольги, дочка Малка Любечанина; більшість дослідників вважає, що рабинич – син рабині, однак ключниця – не рабиня, а наближена до княгині особа. Про непевність етнічного походження Малуші писав М. Грушевський: справжнє ім’я матері Володимира не Малуша, а Малфрідь (Історія України-Руси, т. 1, ст. 470); 4) ще одна версія, що князь Святослав не був батьком Володимира, адже тут є вікова невідповідність: за літописним датуванням, нібито батько був старшим від сина всього на десять (?!) років. До того ж, якщо вірити тому ж літопису, Святослав мав двох синів, старших від Володимира, – Ярополка і Олега. Останнім часом поширене припущення, що Святославові було не три, а двадцять п’ять років, коли древляни вбили Ігора. Однак Ольга узурпувала владу й прийняла хрищення; лише в 962 році Святослав внаслідок військового перевороту взяв владу в свої руки й поруйнував християнські церкви (про це маємо археологічні свідчення: на місці Володимирового капища знайдені залишки зруйнованої християнської церкви, яку будувала Ольга). Поки що незаперечним є лише те, що обставини хрищення Русі настільки перекручені, що ще довго залишатимуться загадкою для істориків.
МАЛЯНА – від мальованка – джерело, струмок, мотиви називання пов’язані з місцем народження дівчинки або обрядом моління біля джерела, дослівно вимолена дитина (ЕСУМ, т. 3).
МАРА – 1) дослівно марність, даремність; 2) привид, марево, виснаження; за Г. Дяченком «обморок, исступление, потеря сознания»; 3) туман, темінь, сновидіння; 4) у ВК згадується Морок як уособлення темної сили: «ані Мара, ні Морока не сміємо славити, ті бо діви є нашим нещастям» (ВК, дощ. 4-Г); у повір’ях ХІХ ст. переважає уявлення про Мару як Долю, зиму, старість, невідворотність подій. Загалом Мара – уособлення різних світлових станів світу: вона й марево (біле видіння опівдні), й морок (нічна темінь); на її багатозначність вказував О. Потебня: корінь мар- позначає сонячний жар, пор. маряний – жаркий, рожевий («вечір маряний», «зоря маряна» – коли небо вкрите рожевими хмарками), і водночас марати – бруднити, чорнити, фарбувати. Образ Мари багатозначний, набуває тих чи інших якостей залежно від ситуації та поведінки людини. Саме цим пояснюється вшанування Марени в купальських обрядах, а також її спалювання (принесення в жертву) Богам.
МАРЕНА – 1) назва трави, кореневище якої використовували для фарбування у червоний колір, від марати – бруднити, фарбувати; 2) ритуальне деревце або солом’яна лялька, що зображує Божество, яке, за обрядом, мусить відмерти, щоб дати життя новому Божеству (календарному періоду); пор. також Мара та чоловіче Марун – народжений взимку.
МАРЖАНА – жіноча водяна істота; від море.
МАСЛИНА, МАСЛИНКА – маслина; сербське.
МЕДАНА, МЕДЕНКА, МЕДИНКА – медова.
МЕДОРАДА – від мед і радіти, що переносно означало жінка, яка дає насолоду; чари на меду здійснювали язичниці для привороту коханих чоловіків; іноді мати здійснювала такий обряд над новонародженою дівчинкою, щоб вона мала щастя в любощах.
МЕТЕЛИЦЯ – заметіль; народжена в заметіль, завірюху.
МЕЧИСЛАВА – 1) та, що прославила себе мечем (аналог чоловічого Мечислав); 2) правдоподібніша версія – від метати – кинути жеребок (ворожити), отже, можливе значення ворожила (гадала) на славу.
МИГЛЕНА – від староболгарського меглен – вітер; побажання бути швидкою як вітер.
МИЛА – мила, миловидна, люба.
МИЛАВА – миловида.
МИЛАДА – мила Ладі; від мила і ладна (ладуюча).
МИЛАНА, МИЛАНЯ, МИЛАША – мила; див. також чоловіче Милан.
МИЛЕВА – похідне від Мила.
МИЛЕНА – миленька; ім’я згадується в «Русалці Дністровій».
МИЛИСАВА, МИЛИСЛАВА – від мила й славна.
МИЛИЦЯ – миленька; сербське ім’я.
МИЛКА – мила, кохана.
МИЛКАНА – мила, кохана; болгарське.
МИЛОВАНА, МИЛОВАНКА – милувана.
МИЛОВИДА – миловидна.
МИЛОВОЯ, МИЛОВОЙКА – миленька.
МИЛОДАНА, МИЛОДАНКА – милість даруюча.
МИЛОДАРА – милий дарунок.
МИЛОВЗОРА – мила для ока (від слов’янського взор – погляд).
МИЛОЛИКА – від милий лик (миловидна).
МИЛОМИРА – від мила і мирна; мила мирові (людям).
МИЛОНІГА – від мила і ніжна.
МИЛОРАДА – аналог до чол. Милорад.
МИЛОСЛАВА – аналог до чол. Милослав.
МИЛУША – зменшене від Мила.
МИРА, МИРЕНА – скорочене від імен на Мир-; болгарське.
МИРИНА – дослівно та, що примирює; ім’я болгарської царівни Х сторіччя.
МИРОБОГА – див. чол. Миробог.
МИРОЛЮБА – аналог до чол. Миролюб.
МИРОНІГА – аналог до чол. Мироніг.
МИРОСЛАВА – аналог до чол. Мирослав.
МИРЯНА – скорочене від імен на Мир-.
МИТРА – від давньоарійського сонце; у болгар є чоловіче і жіноче ім’я Митра. Ймовірно, сучасне ім’я Митра походить від християнського імені Дмитро (пор. зменшені Митрик, Митя), яке в свою чергу походить від грецького імені Богині родючості і землеробства Деметри.
МЛАВА – 1) від млява – повільна; 2) дослівно та, що умліває.
МЛАДА – 1) молода; 2) народжена на молодику (новому місяці).
МЛАДЕНА – південнослов’янський варіант від Млада.
МОКОША – 1) назва квітів водяних рослини (водяна лілія, лотос, латаття біле); 2) ім’я Богині – покровительки родини, материнства, здоров’я дітей, цілительки, Берегині домашнього вогнища, яка є матір’ю живучої сили природи; зображалася у вінку з колосся та пишних квітів, із піднятими до сонця руками, в оточенні двох вершників на конях, іноді з півнем у руках чи над головою, а також з рогом достатку в руках (образ у камені, на статуї Світовида), поруч зображають знаки Сварги (образ на рушниках); Мокоші приносять у жертву прядиво (вовну, нитки), бо вона Богиня-пряля, яка пряде нитку долі; в Московії вона – ще й покровителька вівчарства: «Мокуша стрижет овец»; Мокошею ще в ХVІ ст. також називали знахарок, чаклунок; загалом Мокоша позначає водну, жіночу природу Землі. Мотиви називання дівчинки – народження на свята Мокоші (п’ятниця на Русальному тижні та остання п’ятниця жовтня); у Колі Сварожому Мокоша також відповідає сузір’ю Водолія. Богиня Мудрості.
МОЛИБОГА – аналог до чол. Молибог.
МОЛНЕЗАРА – аналог до чол. Молнезар.
МОЛОНЯ, МОЛОНІЯ – 1) від давньослов’янського молонія – блискавка; 2) жіноча пара Бога Перуна. Мотиви називання – народження на свято Перуна чи Перуниці 20–27 липня, 4 вересня, на Стрітення – початок лютого або взагалі під час грози; у ВК (дощ. 7-Є) збереглося слово молинє – блискавка, близьке до моління (звичай молитися під час блискавки, грози).
МОРОЗНА – народжена в мороз; «холодна».
МСТИСЛАВА – аналог чол. Мстислав.
МУДРА, МУДРЕНА, МУДРИЦЯ – від мудрість.
МУДРОСЛАВА – славна мудрістю; ім’я-новотвір.
М’ЯТНИЦЯ – ім’я однієї з русалок, за Ю. Миролюбовим (від назви рослини м’ята).
